Символ, міф і первісна свідомість в традиціоналістичній традиції за А. Кумарасвамі

Чим є символ і що являє собою символічний простір? Символ є матеріальним втіленням чогось іншого, на що умовно посилаються, чи він містить в собі віддзеркалення певного вищого взаємозв’язку, чи символ виступає як образний знак іншого? Завдяки символіці оточуючий світ стає глибшим. Символ надає особливого значення буденності, перетворюючи реальність в унікальний сакральний вимір.

Розглядаючи символ в контексті праць Кумарасвамі, варто почати з його праці про первісне мислення. Саме поняття первісного мислення викликає лавину асоціацій: починаючи з анімізму та антроморфічних уявлень про світ до забобонів і ритуалів. Первісне мислення – мислення міфологічне, символічне, націлене на збереження та відтворення минулого. І в цьому процесі важливу роль, як зазначає Кумарасвамі, відіграє фольклор, до складу якого входять народні перекази, казки та міфи. Міф є невід’ємною частиною первісного мислення, адже він є поясненням світу.

Міф конструює реальність первісного індивіда та формує його світогляд. Міфи мають космогонічний, антропологічний, креаціоніський, теологічний характер та є «цеглою» формування вищого, духовного світу. Міф сам по собі перебуває в етіологічному вимірі. За Токаревим та Мелетинським, символізм міфу полягає в тому, що конкретні предмети, не втрачаючи своєї конкретності, можуть ставати знаками інших предметів або явищ, тобто їх символічно заміняти [3]. Міф виступає провідником від профанного до сакрального часу минулого.

Міф носить колективний характер, тому первісна свідомість має ту ж орієнтацію. «Колективне» означає «вірне», адже це перевірено часом загалом та досвідом наших предків. До особливостей первісного мислення можна віднести нездатність розділення реального та надреального, метафоричність, відсутність структурного аналізу. Первісна свідомість – це завжди забобони. І відсутність цих забобонів – все рівно, що смерть для народних переказів або як мінімум їх збідніння [1, с.78].

Міф сам по собі є символічним: певні конкретні предмети можуть символічно заміняти інші, ставати їх знаками. Міф породжує перший тип свідомості, який вважається первісним. Міфологічна свідомість «жива» – все, що нас оточує, є причетним до життя. У всього є своя історія, своє виникнення, розвиток, своя причина. Світ навколо – живий, і людина – в центрі цього світу.

Кассірер звертає увагу на символізм міфології як автономної символічної форми культури. Для Кемпбела міф має безпосереднє відношення до людської нервової системи (як і у Фрейда, до речі). Для Еліаде міф є «спасінням» від страху перед історією. Проте всіх дослідників міфології об’єднує той факт, що для них міф виступає першою формою бачення світу людиною. Міф стає елементом первісної свідомості і функціонує як окрема її частина.

Міф пояснює світ, конструює реальність і знаходить ірраціональні, ненаукові причини всього, що відбувається. Світ розглядається первісною людиною як такий, що повен таємниць. Між реальністю і потойбіччям дуже тонка межа, і завжди існують певні «коридори» між ними. Наприклад, в міфології Австралії смерть має особливе значення – більшість міфів завершуються саме нею. Для африканської міфології (зокрема, для племені Йоруба) характерними «коридорами» від життя до смерті є двері на дні океану, таємні проходи в печерах та дірки в землі. Потойбіччя – завжди поруч із нами, його не можна ігнорувати, з ним слід правильно взаємодіяти. До того ж, таємничий феномен смерті не завжди виступає нещастям (наприклад, як у австралійців – результатом чаклування). В індійській традиції Брахма створює смерть, як порятунок народу від перенаселення.

А так як зараз, в 21 столітті, проблема перенаселення планети стоїть доволі гостро, то підсвідомо замислюєшся над тим, що, можливо, люди з первісною свідомістю були далеко не примітивними. Те, що дослідники 19 століття спочатку розглядали як низький, нерозвинений вид абсолютно нераціональної культури, зараз може розкрити в собі більш глибокий смисл. Загалом, первісну свідомість не можна назвати примітивною свідомістю. Люди, які її мали, були не дурніші за нас. А можливо, навіть розумніші. Їх пояснення світу та його конструювання не є безглуздим – в ньому навіть прослідковується певна логіка. І, я навіть насмілюся сказати, мудрість. Первісна свідомість, завдяки своєму символізму, є більш глибокою, має більше значень, «відтінків» розуміння реальності.

В міфі, як і в первісній свідомості, присутній глобальний тотемізм. Щось, що вважається священним, недоторканним символом з особливим, привілейованим значенням. Тотем був необхідний як об’єднуючий фактор, як ідол і взірець для наслідування. Таке ж важливе значення мають і ритуали – особливо, якщо це обряд ініціації.

Кумарасвамі, посилаючись на Дженкінса у своїй статі «Первісне мислення», наголошує, що так звана цивілізація не є кроком прогресу і розвитку первісної свідомості [1].

І це навіть не її нормальна форма – це її виродження. Отримуючи нові знання, підкріплені більш фактично, ми почали втрачати глибинний смисл світу і його «меседжі» до нас. Це виражається в збіднінні символічного знання і втраті різноманіття сенсів – речі мають виключно наявну, матеріальну функцію, а ритуали втрачають свій сакральний характер, перетворюючись на послідовність механічних дій, глибинний смисл яких нам більше не відомий. Відповідно, з часом ми тільки втрачаємо, а не набуваємо. Ми не поглиблюємо бачення наших предків, а спаплюжуємо їх. Традиція перестає відігравати важливу роль в сучасному світі – і через це ми втрачаємо власну історичну ідентичність. Загалом Кумарасвамі, як представник традиціоналістичної течії, також виражає свої думки з ухилом на минуле. Таку його позицію не можна назвати архаїзмом, але загалом його цікавить все ж таки минуле, а не сучасність і тим більше не майбутнє. Якщо футурологи звертають свою увагу на розвиток реальності у ті дні, які ще не настали, то традиціоналісти занадто великий акцент роблять на аналізі минулого. Це не добре і не погано – це особливість їх течії. Проте складається враження, що Кумарасвамі сам має в своїй свідомості елементи первісного мислення, які виражається в критиці сучасності і бажанню до відродження і повернення сакральності минулих днів. Для автора традиційне суспільство є нормою, а потік прогресу і виникнення нових форм суспільства, відповідно – відхиленням від неї.

Кумарасвамі, аналізуючи традиційне суспільство, зазначає, що одним із найважливіших його елементів є порядок. Існують певні чіткі норми, які зазначають поведінку, моральність, погляди на світ. В традиційному суспільстві немає «напіврозмитих тонів». Сама його особливість в тому, що в народі є чітке розмежування на «чорне та біле». Лише дві категорії, які не мають виключення. Тобто, порядок виступає гарантом дотримання правил і підтримкою цього поділу. Кумарасвамі приводить цитату Генона з праці «Захід і Схід», де зазначено, що в традиційному суспільстві упорядкованість є ознакою норми. Цей момент навіть доволі чітко відображається у різних міфологіях. У більшості народів есхатологічні та космогонічні міфи зображують хаос. Тобто, хаос до існування світу (світ створений з хаосу у китайців, з «первозданної безодні» у стародавніх єгиптян, зіткнення холоду і вогню в  германо-скандинавських міфах і т.д.) та хаос після його існування (від потопу та пожежі до Фенріру, що зірве свої кайдани – версії різні, як відомо).

В індійській традиції міфів можна простежити чітке протистояння неорганізованного першопочаткового хаосу та організованого, продуманого космосу. Саме тому і існує божество – як гарант стабільності і безпеки. І йому поклоняються за те, що він є причетним до встановлення порядку, до креативного процесу перетворення безладу на ідеальну модель. Відповідно, божеству необхідна за це шана – інакше відбудеться перехід до першопочаткового хаосу (тобто, швидше наблизиться кінець світу). В Індії ритуал жертвопринесення носив космогонічний характер.

Традиційне суспільство, як веде далі Кумарасвамі, не є «збіркою індивідуалістів». У народу є певна єдність поглядів, поведінки, правильних уявлень про вчинки. Традиційне суспільство має єдність поглядів – і образ життя кожного з його членів є його свідомими вибором, і не нав’язується ззовні. Відповідно, в такому суспільстві не існує тоталітарних форм зречення від індивідуальності. Навпаки, саме тут індивідуальне в кожному проявляється в повній мірі, бо немає конфлікту внутрішнього із зовнішнім – адже суспільство є суцільним.

Кумарасвамі не є повноцінним прихильником ідеї, що існує окреме первісне мислення, яке є застарілим і що мислення сучасної епохи – більш прогресивне та цивілізоване. Тим не менш, він підтримує позицію Леві-Брюля, що певні особливості мислення, все ж таки, існують. І в першу чергу – це вищезгадана колективність, до якої додається спільність. В першу чергу – спільність ідей та поглядів. Але саме поняття набагато ширше – існує колективна власність минулого. Колективна, а не індивідуальна. І не лише минулого – а всього, що відноситься до сфери трансцендентного. Міфи, перекази, ритуали – все це належить народу загалом, а не кожному окремо. Все, що створюється і є мистецтвом – не належить цілковито практичному творцю (тобто, людині). Як було сказано в іншій статі Кумарасвамі («Філософія Середньовічного та східного мистецтва»), якби митець заявив, що створений ним витвір належить виключно йому – він нібито втратив би частину своєї геніальності, знецінивши і себе, і саме мистецтво [1].

Особливість в тому, що процес творіння, коли майстер або митець створює щось нове – це особливий, божественний процес. Це богоподібний акт, під час якого звичайна земна людина отримує функції небесного – але, тим не менше, є лише формальним виконувачем. Ідея та намір твору митцю не належать. Ідея надихнула творця, надала йому в першу чергу можливість створити те, що він створив. Без цього вищого «потоку світла» мистецтво і акт творіння як такий взагалі не є можливим, без нього людина-творець – ніхто. Саме тому традиційне суспільство прививає певну скромність і не дає хвали самостійній геніальності.

Ще одна особливість первісного мислення, яку називає Кумарасвамі – «містичне прилучення», суть якого в символізмі речей. Річ сама по собі несе в собі ряд смислів – кожен матеріальний об’єкт може бути чим завгодно. В цьому і є особливість первісного мислення. Те, що для нас є банальним речами (Кумарасвамі наводить приклад з голкою, яка скріпляє за допомогою нитки частини тканини між собою) – для традиційного суспільства з первісним мисленням має особливий сенс. Цей «з’єднуючий акт» створює форму зсередини, надаючи їй латентне значення породження та відновлення. А ми, на думку автора, вже далеко відійшли від цього сприйняття – і стали банальними спостерігачами, які бачать лише мінливу зовнішню форму, за якою не криється нічого. Так, витвори мистецтва такої свідомості прості, вони не мають декоративної функції – проте в них набагато більше внутрішнього значення, аніж зовнішньої, естетичної краси. Дослідниця робіт Кумарасвамі Любімова Т.Б зазначає (спираючись на автора), що, можливо, ми втратимо повагу до сучасного мистецтва, якщо зрозуміємо глибинний смисл мистецтва минулого і повернемося до більш традиційних уявлень [2].

Ритуал – це практичне вираження волі на бажаний результат. А ми з сучасної точки зору бачимо в ньому лише банальний набір фізичних характеристик. Ми не хочемо розуміти стародавніх сенсів через власну необізнаність минулого. Кумарасвамі називає забобони «…не простыми заблуждениями, но формулами с забытым смыслом» [1, c. 103]. І ми, відповідно, вважаємо з позиції сучасності, що смислу в забобонах немає – але все це тому, що основна доктрина є забутою.

І головна ідея, яку намагається донести Кумарасвамі полягає у вічності. Все, що існує, не має походження в первісній свідомості. Вся історія, міфи, творіння, перекази, пам’ять – все це тягнеться з давніх-давен і не має певного «людського» початку. Адже людина не торкається вічного, високого, духовного. Вона – лише частина земності, лише виконавець та своєрідний транзистор між вищим трансцендентним та нижчою реальністю.


Література:

  1. Кумарасвами А.Восток и Запад. Религия, мифология, символика, искусство; [пер. с англ.: М.В. Маковчик]. – М.: Беловодье, 2015. – с.17-58, 13-106
  2. Любимова Т.Б. А.К. Кумарасвами. Почему выставляют произведения искусства? // Вестник Пермского университета. Философия. Психология. Социология. 2015. Вып. 4(24). С. 143-151. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/a-k-kumarasvami-pochemu-vystavlyayut-proizvedeniya-iskusstva
  3. Токарев С.А., Мелетинский Е.М. Мифология // Мифы  народов мира. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – Предисловие к т.1

Автор: Катерина Лобанова