На завершальному етапі Другої світової війни Дюссельдорф, як і решта промислових міст Рейн-Вестфалії, зазнавав масованих авіаційних ударів. Агломерацію Бонн – Дюссельдорф – Кельн фактично «рівняли із землею». Тому навесні 1945 року «нацистський скульптор №1» Арно Брекер покидає Дюссельдорф та переїжджає до Баварії, де оселяється у невеликому містечку Вемінг. Там він і зустрів кінець війни.

Молода Європа, 1980

Певна річ, що в обличчі нацистського режиму Брекер втратив могутніх покровителів. У цій ситуації повернутися до світу мистецтва в повній мірі могла би лише справжня художня обдарованість. Так чи інакше повоєнні роки стали суворим випробуванням для Брекера.

Спершу йому довелося пройти принизливу процедуру так званої «денацифікації». Згідно зі встановленим «союзниками» порядком, люди, що піддавалися денацифікації, поділялися на чотири групи: головні обвинувачені (це так звані «військові злочинці»), обвинувачені, другорядні обвинувачені та невинні. Арно Брекер потрапив до другої категорії, адже «переможці» навряд чи пробачили б скульптору дружбу з нацистською верхівкою. Засудити митця, натомість, не вдалося. Річ у тім, що користуючись впливом на Гітлера та інших високопосадовців Рейху, Брекеру вдавалося рятувати життя діячам культури та мистецтв. Так, як це було, наприклад, з Пабло Пікассо (членом французької комуністичної партії): Брекер мав двогодинні перемовини з очільником гестапо Генріхом Мюллєром, аби запобігти доправленню Пікассо у концентраційний табір. Фактично «дивом» Брекеру вдалося добитися звільнення Діни Верні (Айбіндер), натурниці Астріда Майоля, єврейки за походженням та учасниці французького руху опору. Також за сприяння Арно Брекера (та Альберта Шпеєра) наприкінці війни з концентраційного табору Заксенгаузен було звільнено відомого німецького видавця Петера Шуркампфа.

Натурниця Діна Верні

У 1950 році Брекер повернувся до Дюссельдорфа. Там йому довелося пригадувати свої знання в області архітектури, адже він був залучений до Робочого штабу з відбудови, де вже працював його вчитель Вільгельм Крейс, та ще кілька відомих німецьких архітекторів, таких як Фрідріх Таммс, Гельмут Хентріх, Рудольф Вольтерс та інші.

Невдовзі Арно Брекер отримує змогу повернутися до скульптури. В якості робочого приміщення йому дістається колишня студія відомого німецького скульптора-анімаліста Йозефа Палленберга.

У 1956 році померла дружина Арно Брекера Деметра. Через два роки після смерті Деметри Брекер одружується з тридцятирічною Шарлоттою Клюге, яка згодом народила йому двох дітей.

Своє повернення у світ мистецтва Брекер починає з виконання невеликих приватних замовлень та портретної скульптури. Наприкінці 40-и­х – на початку 50­-их він виконує портрети відомих бізнесменів (таких як Уго Хенкель, Гюнтер і Герберт Квандт, Рудольф Австет Откер), політичних діячів (Конрад Аденауер, Людвіг Ерхард), а також письменників та митців (Жан Кокто, Жан Маре, Сальвадор Далі, Ернст Юнґер, Езра Паунд).

1977

Водночас Арно Брекер заводить дружбу з художниками Сальвадором Далі та Ернстом Фуксом. Згодом цих трьох прозвали «золотим трикутником». Сальвадор Далі висловився про цю дружбу таким чином: «як не обертай золотий трикутник, кожен із нас завжди буде на його вершині».

У 50-ті Брекер отримує чисельні приватні замовлення і невдовзі стає одним із найбільш заможних скульпторів у ФРН. Певний час Арно Брекер намагався пригадати свою довоєнну творчість та повернутися до модернізму, однак, без особливого успіху. Вже у середині 70-х років Брекер нарешті повернувся до повнорозмірної скульптури, створивши кілька статуй історичних постатей, серед яких Гейне, султан Мохаммед, Александр Македонський тощо. У 1972 році світ побачила автобіографічна книга Брекера – «В променевому полі подій».

Арно Брекер та Ернст Юнґер (зліва)

У 80­-ті до Арно Брекера знову повертається світове визнання. Він має чисельні персональні виставки, як у ФРН, так і закордоном (Париж, Відень, Берлін, Чикаго, Вашингтон), що почасти супроводжувались демонстраціями протесту, організованими так званими «антифашистами». Спроби, однак, заперечити талант майстра шляхом політичних аргументів щоразу виявлялися недолугими.

У 1985 році в містечку Нерфеніх, що біля Дюссельдорфа, було створено музей Арно Брекера. Однак, невдовзі після смерті Брекера (у 1991 році) претензії на спадщину скульптора висунула його друга дружина Шарлотта Клюге, якій вдалося відсудити на свою користь більшу частину колекції музею, тож нині він перебуває у стані запустіння.

Автор: Лейтенант Штурм