Зміни в зовнішній політиці ЄС і поширення НАТО на Схід

Зруйнована після Другої світової війни Європа не могла відновитися власними силами, повоєнний уклад сил був таким, що передбачав тривалу економічну стагнацію, помножену на зруйновану війною інфраструктуру і залежність від гуманітарної допомоги зі США.

Після виходу нацистів із гри між СРСР і США розпочалася боротьба за вплив над усім континентом. Одним із геополітичних завдань Радянського Союзу було поширення комунізму на Захід, у той час як Сполучені Штати намагалися всіляко цьому перешкоджати.

Згідно з планом держсекретаря США Джорджа Маршала, Європа отримувала великий обсяг фінансової і гуманітарної допомоги. Ідеєю плану Маршала була не лише відбудова Європи після війни, але й також отримання економічних і дипломатичних важелів впливу на країни майбутнього ЄС, зокрема Німеччину, яка на той час була поділена на окупаційні зони. Як відомо, США виграли Холодну війну не лише у Західній Європі, але й також у Східній, центральній і південній частині континенту.

Створення Євросоюзу і його взаємозалежність із геополітичним курсом США, а також поширення НАТО на Схід, довгий час утримували стабільність у Європі. По факту, Європі стало невигідно воювати, а договір про колективну безпеку НАТО фактично унеможливлював протистояння всередині структури. Виключення становлять Греція і Туреччина, проте цей приклад іще раз свідчить, що членство обох країн у євроатлантичному договорі про колективну безпеку звело до мінімуму ризик конфлікту зразка двох світових війн і змогло локалізувати більшість конфліктів до місцевого або регіонального рівнів.

Варто враховувати той факт, що ця система, збудована на основі декларацій, конвенцій і договорів ООН, працювала також за межами НАТО і ЄС. Розпад СРСР і Югославії з подальшою інтеграцією частини колишніх країн-учасниць обох політичних формувань у євроатлантичну систему безпеки додатково зменшив ризики війни в Європі.

Розпад СРСР означав досягнення початкової мети НАТО, тим не менш неоднорідність безпеки в міжнародному середовищі потребувала стратегічних змін і створення нової безпекової концепції. Теракт 11 вересня 2001 змусив світ по-новому поглянути на міжнародну безпеку, зокрема загрозу тероризму для США і Європи. Відтак, у новій стратегії безпеки НАТО з 2011 року основними завданнями є боротьба з поширенням ядерної зброї, зокрема в державах із нестабільними політичними режимами, боротьба з міжнародним тероризмом, стабілізаційні місії, а також політика відкритих дверей.

Як ідеться в тексті стратегії безпеки НАТО з 2011 року, рівень конвенційної загрози всередині союзу знаходиться на мінімальному рівні, що дозволяє сфокусуватись на зовнішньополітичних загрозах. Так, безперечно, бойові дії під егідою НАТО перенеслись на Близький Схід, європейці воюють за межами свого континенту і часто в інтересах США, проте це служить додатковою гарантією, що їм не доведеться воювати в себе вдома.

Початок війни в Україні суттєво вплинув на той політичний і безпековий клімат, який формувався роками. Мюнхенська промова Путіна про те, що Росія не приймає світового порядку, який сформувався після Холодної війни та ідея ресурсної наддержави викликали суперечності в інтересах між США і ЄС, зокрема з такими його державами як Німеччина і Франція.

Якщо проаналізувати умови, нав’язані Грузії у конфлікті з РФ в рамках плану Медведєва–Саркозі, то можна зрозуміти, що Україні намагаються нав’язати аналогічні умови, а питання Донбасу і Криму, як і у випадку Абхазії та Південної Осетії, залишиться в межах юрисдикції РФ, а не стане предметом обговорення в контексті міжнародного права.

Очевидна суперечність інтересів між США і ЄС у контексті економічних санкцій поступово перетворюється на камінь спотикання у двосторонніх відносинах між американською та європейською дипломатією.

Попри протести США і ряду країн ЄС, Німеччина продовжує залишатися головним лобістом побудови російського газопроводу Nord Stream 2, цілком і повністю усвідомлюючи його загрозу для України, Польщі та країн Балтії. В Берліні чудово розуміють всю вигоду від тієї ролі, яка відведена Німеччині у проекті цього газопроводу. Контроль над поставками дешевого газу дозволить здобути величезний вплив на країни ЄС і диктувати їм свій політичний порядок денний.

Більшість українських ЗМІ розповідає про загрози від проросійських правих у Європарламенті, абсолютно замовчуючи той факт, що європейські лідери, які мають вплив на політичний клімат регіону,  майже відкрито закликають світ до діалогу з Росією. На 23 Економічному Форумі у Санкт-Петербурзі міністри економіки ФРН і РФ Петер Альтмаєр і Максим Орешкин заявили, що підпишуть лист з наміром про економічну співпрацю між Росією і Німеччиною. Дана ініціатива уможливлює економічну співпрацю та інвестування в російську економіку в обхід накладених на Росію санкцій. Окрім Альтмаєра, на форумі також був член Християнсько-демократичного союзу і міністр Саксонії Міхаель Кретчер, який відкрито закликає до зняття санкцій з Росії і є великим прихильником побудови газопроводу Nord Stream 2. Це найбільша економічна угода між Росією і Німеччиною, як фактичним регіональним лідером і провідною політичною та економічною країною ЄС, яка буде підписана від початку війни в Україні.

Ще одним загрозливим для України аспектом залишається заклик президента Франції Емануеля Макрона створити власну європейську армію. Попри стратегічне партнерство із США, а також членство в НАТО, такий крок можна оцінювати не інакше як заклик до створення альтернативного Північно-Атлантичному Альянсу договору про колективну безпеку. За словами Макрона, Європейська армія покликана захистити Європу від терористів, Росії і навіть США. Тим не менш, зважаючи на реверанси Німеччини в сторону Кремля і нещодавній заклик Макрона переглянути відносини ЄС і Росії, можна дійти висновку, що ніхто не збирається захищатися від Путіна.

Макрон заявив, що не можна дивитись на РФ виключно через призму НАТО і необхідно відновити міжнародну динаміку, фокусуючись на паралелі «Європа-Росія». Очільник Франції також підкреслив, що незабаром зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним, щоб провести переговори. 

Це вкотре підтверджує, що Нормандський формат переговорів у Мінську і пріоритет ЄС над НАТО в українській політиці є виявом неврахування політичними елітами стратегічних інтересів України, ба більше – загрозою для державної цілісності. Вступ до ЄС ставить Україну в політичну залежність від його лідерів, зокрема в контексті геополітичних рішень.

Принцип наднаціонального права ЄС, за умовами якого держава віддає частину свого суверенітету вищому органу ЄС, тобто Європейській комісії, може призвести до того, що Україна буде змушена поступитися Донбасом і Кримом заради економічних інтересів всього союзу. Євросоюз намагається здобути право вести незалежну від США геополітику, а Україна і санкції проти Росії стоять на перешкоді цього бажання, відповідно – в інтересах Німеччини і Франції якомога швидше «закрити» українське питання.

Така поведінка Франції і Німеччини також пояснює, чому президент США Дональд Трамп відкрито висловлює свою підтримку ініціативі Тримор’я. Зважаючи на проросійський курс Берліна й Парижа, в геополітичних інтересах США присутня поява альтернативного ЄС союзу, навіть у рамках самого ЄС, проте лояльного до США і ворожого щодо Росії.

Таким чином безпекова ініціатива Бухарестської Дев’ятки, до якої входять Польща, Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, підписана в листопаді 2016-го року в Бухаресті, природньо поєдналась із економічно-політичною ініціативою Тримор’я.

Ще однією важливою подією було недавнє досягнення домовленості між Польщею і США щодо побудови постійної військової бази США на території Польщі та стратегічного партнерства в контексті безпеки. Після того, як угода була підписана, російське МЗС видало заяву, що договір про розміщення американської бази на території Польщі є порушенням умов договору «Росія-НАТО» з 1997 року.

Аналогічної думки дотримується Ангела Меркель, наголошуючи, що США порушують вищезгаданий договір побудовою бази у Польщі, а також планами на створення подібних баз у балтійських країнах.

Не зважаючи на критику, загалом створення постійної військової бази США у Польщі оцінюють позитивно. База є сильною гарантією безпеки, оскільки в разі нападу на Польщу, Росія буде змушена нанести удар не лише по силах оборони Польщі, але й також по американському військовому контингенту.

І хоча в договорі «Росія-НАТО» йшлося про нерозміщення ядерної зброї на території нових країн-учасниць на Сході Європи, Росія розуміє цей договір як обіцянку непоширення географії НАТО на Східну Європу, яку вона до сьогодні вважає своєю сферою впливу.

Україна як держава, яка вже стала жертвою російської агресії, повинна змінювати свої геополітичні орієнтири, визначивши співпрацю з альянсом та інтеграцію до НАТО як пріоритетну. Ще одним важливим пунктом у порядку денному української влади мала би стояти зміна Нормандського формату переговорів у Мінську з включенням у переговорний процес США і Великобританії як гарантів безпеки України згідно з Будапештським меморандумом. Ведення переговорів за посередництвом країн, які мають прямі економічні  та геополітичні інтереси з Росією закінчиться не лише втратою Криму і Донбасу, але й поверненням України в сферу впливів РФ зі всіма найгіршими наслідками.

Автор: Владислав Ковальчук

поділитись