Семантика кольору: суб’єктивність та асоціації

«Краски вызывают в людях большую радость. Глаз нуждается в них так же, как он нуждается в свете. Вспомните, как мы оживаем, когда в пасмурный день солнце вдруг осветит часть местности и краски станут ярче».

Й.В. Гете

На рівні підсвідомості ми завжди розподіляємо світ за власним асоціативним рядом. Деякі символічні змісти виникають у кожного особисто, деякі розповсюджені для широкого кола. І хоч предметність для нашого сприйняття,більш важлива, аніж кольорова складова, та все ж таки колір відіграє важливу роль у пізнанні світу. Не дивлячись на те, що психоемоційний вплив кольору на людину науково доведений, але єдиної думки стосовно його впливу на людський організм не існує. Важливу роль у становленні символічності кольору відіграє релігійний, культурний та історичний фактори. Так, колір католицької церкви став фіолетовим, колір радянського союзу червоним, а культурну столицю Росії ми завжди сприйматимемо сірою.

У 1928 році Йоганнес Іттен, дослідник та автор трактату «Мистецтво кольору», викладав в художній школі кольорознавство, і на одному з уроків він попросив учнів самостійно знайти гармонійні кольорові поєднання. Через годину після пошуків учні запропонували йому свої варіанти. Іттен зміг визначити автора кожної роботи. Через вираз обличчя, рухи, характер можна було зрозуміти хто зі студентів обрав те чи інше «гармонійне» поєднання.

«Сочетание цветов, созданые в качестве гармоничных каждым из вас представляет собой ваше субъективное восприятие цвета. Это – субъективные цвета».

Й. Іттен

Внутрішній склад людини, його світосприйняття відображаються у його кольорових сприйняттях, надання переваги одному чи іншому кольору може розповісти про характер та внутрішній світ.

Досить часто у «гармонійні поєднання» люди вкладають відношення двох близьких один до одного кольорів, і почувши про дійсні кольорові відношення, прагнуть довести, що вони не можуть виступати гармонійними. Проте, це лише суб’єктивна думка. Іттен наголошував, що поняття гармонійних кольорів має бути виключено з суб’єктивної площини та віднесене до об’єктивних закономірностей. Гармонія – це рівновага, симетричність сил.

Так наш мозок здатен самостійно утворювати гармонійні поєднання: довгий час розглядаючи зелений колір, перед вами постане червоний. Це характерно для всіх гармонійних поєднань – очі та мозок вимагають компліментарних кольорів.

«Когда глаз созерцает цвет, он сразу приходит в активное состояние и по своей природе неизбежно и бессознательно тотчас же создает другой цвет, который в соединении с данным цветом заключает в себе весь цветовой круг. Каждый отдельный цвет благодаря специфике восприятия заставляет глаз стремиться к всеобщности. И затем, для того чтобы добиться этого, глаз, в целях самоудовлетворения, ищет рядом с каждым цветом какое-либо бесцветно-пустое пространство, на которое он мог бы продуцировать недостающий цвет. В этом проявляется основное правило цветовой гармонии».

Й. В. Гете

Предметність має завжди підтримку кольором, так Йоганнес Іттен стверджував, що трьом простим формам (трикутник, квадрат, коло) мають відповідати три основні кольори. Квадрат відповідає червоному кольору: прямі та важкі лінії узгоджуються з червоним, непрозорим кольором. Трикутник, як символ думки, з бойовими та агресивними діагоналями має спільне зі світло-жовтим кольором, активним та стрімким. Коло, на відміну від квадрата, не має агресивного руху, його рух природній, і як символу постійно рухомій духовності колу відповідає синій колір.

З давніх часів люди надавали велике значення «читанню фарб», це знайшло відображення у міфології, релігії та містичних вченнях. Так в астрології, спектральні кольори відповідають семи планетам:
Червоний – колір Марса, синій – Венери, жовтий – Меркурія, зелений – Сатурна, пурпуровий – Юпітера, помаранчевий – Сонця та фіолетовий – Місяця. До того ж, колір символізував не лише відповідність планетам, він міг вказувати на соціальне положення людини, її місце у соціумі.

Червоний колір був одним із перших, що зацікавив людей. Агресивний та бойовий, він займав чільне місце у геральдиці. На прапорах він символізує бунт, революцію, карфагенці та спартанці під час воєнних дій вдягали червоний одяг.

Окрему увагу варто приділити ахроматичним кольорам, білий, чорний та тонова варіація сірого. Сірий колір, як хамелеон, здатен набувати ознак компліментарного кольору: поряд з червоним, сірий світиться зеленим і навпаки. Це так само пов’язано не лише з особливостями сірого кольору, але й здатністю нашого мозку до гармонійних утворень. Що до психологічного впливу заведено вважати сірий колір нейтральним. А ось В. Кандинський наділяв зелений досить змістовним образом:

«…зеленое в царстве красок есть то же, что в царстве людей – буржуазия: это есть бездвижный, собою вполне довольный, со всех сторон ограниченный элемент. Оно подобно жирной, здоровенной, бездвижно лежащей корове, способной лишь к жеванию и пережевыванию и глядящей на мир глупыми, тупыми глазами».

Білий колір, як найбільш яскравий у палітрі ахроматичних кольорів, є символом чистоти у культурі західної Европи. Чорний, що у европейській культурі вважають кольором трауру, у східних країнах колір благородства, таємниці та досконалості.

Йоганн Вольфганг Гете, автор «Трактату про колір», був першим з дослідників, хто виявив вплив кольору на душевний стан людини. І хоч науковці сприйняли його роботу як аматорську, та все ж вона знайшла відгук у філософів, зокрема Шопенгауера. Гете розділив спектральні кольори на позитивні: жовтий, червоно-жовтий та помаранчевий. Та негативні: синій, синяво-червоний. Зелений колір він вважав нейтральним.

Колір відіграє важливу роль у нашому житті. В залежності від кольору ми можемо зрозуміти напис, навіть не прочитавши його, за кольором листівки можемо розпізнати свято, а за відтінком сторінок у календарі – пори року. Таким чином, колір, як важлива семантична структура, відомий не лише безпосереднім фізіологічним впливом на організм, але й в залежності від усталеного асоціативного ряду, що виникли на основі попереднього досвіду.

Автор: Анна Збаражська