Вашій увазі уривок українського перекладу “До позитивної критики” Домініка Веннера, маніфесту для європейських правих, написаного в 1962. Часто цей текст порівнюють із поворотним політичним памфлетом “Що робити?” Леніна.
Американо-радянська перемога 1945 року поклала край війнам між європейськими націями. Спільні вороги та загрози, очевидна спорідненість долі в хороші та погані часи та схожість інтересів розвинули почуття єдності.
Це почуття підтверджується розумом. Єдність є необхідною для майбутнього європейських націй. Вони втратили чисельну перевагу; в єдності ж вони відновлять перевагу своєї цивілізації, творчий геній, організаційну здібність та економічну потужність. Будучи розділеними, їх землі приречені на окупацію, армії на поразку; об’єднавшись, вони перетворяться на непереможну силу.
Будучи ізольованими, вони прийдуть до занепаду та перетворяться на держави-сателіти, як це сталося з деякими країнами під радянським пануванням. Європейська цивілізація стане жертвою постійних атак, і це буде фінальною крапкою в еволюції людства. Навпаки, якщо вони об’єднаються, у них знову з’являться засоби для нав’язування та забезпечення цивілізаційної місії.
Єдність не означає продовження роботи фінансових та політичних організмів, що виникли після війни. Їх мета – розширювати міжнародного впливу технократії, що контролює всі механізми влади, і охороняти політичні та економічні привілеї, замасковані під вивіскою демократії. Сьогодні ці установи розносять на європейському рівні вади та хибні ідеї, породжені кожним окремим режимом, і множать їх. Розвиток установ, що діють від імені Європи, прискорює її занепад.
Об’єднання не означає нівелювання. Стандартизація і космополітизм згублять Європу. Її єдність буде побудована навколо національних реалій, які прагне захищати кожен народ: історичної спільності, самобутньої культури, прихильності до ґрунту. Бажання обмежити Європу латинським або германським впливом підтримало б її розподіл, навіть спричинило б нову ворожнечу. Але понад усе воно суперечило б європейській дійсності, втіленій у Римі та Середньовіччі через поєднання двох потоків: континентального та середземноморського.
Уявити Європу під пануванням однієї нації означало б відновити криваву мрію, недавні шрами від якої залишилися в історії. Різниця в мовах і походженні – не проблема. Багато держав були багатомовними: Римська імперія, яка створила першу європейську єдність у різноманітті зібраних нею народів і культур, мала імператорів, народжених як у Римі, так і в Галлії, в Іллірії або в Іспанії. Європа не обмежується штучним кордоном «залізної завіси», встановленим переможцями в 1945 році. Вона об’єднує в собі всі європейські нації й народи. Думати про єдність означає в першу чергу думати про звільнення всіх полонених націй, від України до Німеччини. Доля Європи – на сході: розбити кайдани, повалити радянську тиранію, відкинути назад азіатську орду.
Народи та держави поза європейським континентальним блоком, що належать до тієї ж цивілізації, є Заходом. Європа – душа Заходу. Їх повна солідарність, особливо із західними центрами в Африці, ще проявить себе. На цих положеннях буде ґрунтуватися нова організація африканського континенту, чия доля пов’язана з долею Європи.
У побудові Європи слаборозвинені народи знайдуть приклад і вирішення своїх власних проблем. Їм потрібні не злидні, але організація. В Європі є чудова спільнота фахівців з закордонних питань. Ніяка інша сила не зрівняється з організаційним талантом цих фахівців, взятим на озброєння пробудженим європейським динамізмом. Вони виведуть цих людей з бідності та анархії, повернуть їх до Заходу.
Не економічні угоди об’єднають Європу, але прихильність її народів до націоналізму. Перешкоди, які здаються непереборними, обумовлені демократичними структурами. Як тільки режим буде очищено, ці проблеми зникнуть самі по собі. Очевидно, що без революції неможлива ніяка європейська єдність.
Успіх революції в одній із європейських націй (а Франція – єдина держава, що має для цього всі необхідні умови) призведе до швидкого поширення її на інших. Єдність двох націй, незалежних від режиму, розвине таку магнетичну силу і динамізм, що стара система, «залізна завіса» і кордони обрушаться. Перший етап об’єднання буде політичним і створить єдину колегіальну державу в формі, що розвивається. Інші етапи, військовий і економічний, настануть відразу після цього. Націоналістичні рухи Європи стануть дієвими силами цієї єдності та ядром майбутнього життєвого порядку Європи.
Так молода Європа, що має підставу в єдиній цивілізації, єдиному просторі та єдиній долі, стане активним центром Заходу і світового порядку. Завданням європейської молоді буде спорудження нових соборів і побудова нової імперії.
Домінік Веннер “До позитивної критики” (уривок)
