«Куда бы не обратилась человеческая душа, всюду кроме Тебя наткнется она на боль, хотя бы и наткнулась на красоту, но красоту вне Тебя и вне себя самой, и красота это ничто, если она не от Тебя.» (Аврелий Августин. «Исповедь», книга 4 глава Х)
Вищезазначені слова можуть бути спроектовані у площину естетики, вказуючи на характеристику, а також наскрізні задачі образотворчого мистецтва Європи в Середні віки. Іконографічна традиція та естетичні ідеали формувалися впродовж багатьох століть нерозривно з релігією та християнською церквою. Саме спрямованість до божественного визначала досягнення образотворчого мистецтва, вершиною яких, врешті, стало «Північне Відродження». Це явище можна впізнати, передовсім, завдяки німецькій гравюрі або ж ранньому нідерландському живопису. Для наочності надалі будемо звертатися саме до останнього.
Загальне поняття «Північне Відродження», окрім регіональних і хронологічних особливостей, указує й на інші принципово важливі аспекти. Дослідник фламандського живопису XV століття Микола Нікулін справедливо відзначає спадковість традиції готики та середньовічного мистецтва в цілому: «…резкого разрыва с традициями средневековья не было, На протяжении всего XV века картины нидерландских художников сохраняли традиционный репертуар сюжетов, приверженность к старым иконографическим нормам и религиозной символике, Сохранились многие художественные приемы. Фигуры, например, оставались вытянутыми и угловатыми, складки одежды хранили в себе готические ритмы, изломы. Построение пространства долго изобиловало перспективными неточностями».
Важливим досягненням нідерландського живопису XV століття було вдосконалення техніки. Олійні фарби потроху витісняли темперу. Фламандці пишуть картини в декілька шарів, накладаючи напівпрозорі фарби одна поверх іншої, що дозволяє виконувати складні художні задачі. Традиційні сюжети з часом все ж трансформуються і переосмислюються, а з часом їх спектр розширюється. Відповідно до ідейного наповнення раннього нідерландського мистецтва, як і «Північного Відродження» в цілому, як уже було помічено, радикального розриву з релігією та церквою не відбулося. Однак, Нікулін звертає увагу на певні трансформації, які відбувалися всередині самої церкви, що вплинуло, у свою чергу, на мистецтво. Мова про формування пантеїстичних поглядів під впливом вчення містиків «нового благочестя», а також філософії неоплатоніка Ніколи Кузанського.
Враховуючи ці обставини, вважаємо закономірним виділяти «Північне Відродження» (і ранній нідерландський живопис, як його невід’ємну частину) в якості якщо не окремого, то значного явища в історії мистецтва.
Інша справа, що термін «Відродження», можливо, не найбільш доречний і відповідний для терміну, який ми розглядаємо, оскільки може бути сприйнятий в якості посилання на італійський Ренесанс з огляду на їх часову синхронність. Адже різниця між італійським і «Північним» відродженням очевидні. «Північне Відродження» не антропоцентричне, воно не орієнтоване на античний спадок, вплив якого міг бути лише опосередкований через релігійну доктрину, що постійно зазнає змін.
Відродження чи мистецтво Середньовіччя? Пошуком відповіді на це питання займалися багато дослідників. Йоган Гейзінга, наприклад, розглядає ранній нідерландський живопис у контексті «Осені Середньовіччя». Слідом за ним, можливо, правильніше буде визначати фламандський живопис XV століття кульмінаційним моментом розвитку середньовічного мистецтва.
Сам же термін «Північне Відродження» (який у XIX столітті був запропонований французьким дослідником Іпполітом Теном), вочевидь, і в подальшому буде використовуватися для зручності як загальноприйнятий. Тим не менше, німецький мистецтвознавець Ервін Панофський запропонував альтернативний (можливо, так само не зовсім доречний) термін – «нове мистецтво».
Кидається в очі зумисна відсутність прагнення до натуральності та реалістичності у творіннях фламандців, що, безумовно, лишається сильною стороною нідерландського мистецтва. Реалізму художники віддали перевагу одухотвореність, глибокий символізм і споглядальність. Пройде декілька століть перш, ніж стане зрозуміло, наскільки вірним було їх бачення. Порвавши з традицією, європейське мистецтво у подальші епохи раз за разом кидалось на пошуки смислів, або навіть шляхів повернення до джерел. Однак, здається, воно остаточно заблукало і стрімко продовжують свою путь у невідоме.
Матеріал підготував Лейтенант Штурм
