Як передати на полотні відчай, самотність, депресію та смуток, завдяки яскравому освітленню та особливим фарбам, точно знав Едвард Гоппер. Один з найвідоміших митців Америки ХХ століття, живописець, графік і улюбленець режисерів. Його картини нагадують нам розкадрування для кінострічок, а головні герої знаходяться, ніби в передчутті фатальних подій.
22 липня святкуємо день народження видатного художника, котрий з’явився на світ у 1882 році у місті Найак, а хист до мистецтва мав вже у 5 років. Всі ми знаємо Гоппера завдяки його меланхолійним живописним полотнам, проте, доки він не здобув славу, а це трапилося у зрілому віці, він доволі часто експериментував з аквареллю та офортами.
Творчість до визнання
Попри те, що у Едварда Гоппера було суворе релігійне виховання, його захоплення мистецтвом заохочувалося родиною. Втім, вплив сім’ї залишив свій відбиток на своєрідному пуританстві його художнього стилю. Спочатку Гоппер брав заочні уроки малювання, потім вступив до Нью-йоркської школи мистецтв. Багато в чому своїм стилем він зобов’язаний часу, присвяченому навчанню в майстерні Роберта Генрі.
Як і багато інших випускників, Едвард Гоппер поїхав до Європи для знайомства з роботами старих майстрів. Тут необхідно зазначити, що на майбутнього художника справив велике враження Рембрандт, а Пікассо йому зовсім не сподобався. Якийсь час Гоппер прожив в Парижі (він три рази подорожував з Америки до Європи), на що також вплинуло його захоплення французькою мовою та імпресіоністами, наприклад Мане. Едвард Гоппер навіть запозичив кольорові рішення з імпресіонізму, хоча і намагався зображувати світ в реалістичному ключі:
«Коли я малюю, мета полягає в тому, щоби напрочуд точно перенести на полотно мої найпотаємніші враження від природи».
Працював Гоппер і з ілюстраціями, хоча й не любив цю справу. Створення обкладинок у рекламному агентстві C. C. Phillips and Company було виключно для комерційної вигоди. Окрім того, він ще не раз звертатиметься до плакатів та афіш, що вплине на його впізнаваний стиль.
До офортів Гоппер звернувся у 1913 році, бо полотна майже не продавалися. Він створив близько 70-ти гравюр, що зображували сцени повсякденного життя. З 1920-х років офорти Гоппера починають ставати популярними.
Одна з перших робіт, що її зміг продати Гоппер після Арсенальної виставки у Нью-Йорку, це полотно «Вітрильний спорт» (1911). Полотно коштувало 250 доларів, для порівняння, одна з найдорожчих картин Хоппера «Chop Suey» була продана на аукціоні за $91,875 млн.
«Школа сміттєвих кошиків»
У час демографічного вибуху у США, коли кількість населення зросла майже вдвічі, газети прагнули зобразити реальність більш детально. Фотоапарати ще не були доступними, тож газети зверталися до художників за ілюстраціями, здебільшого, сюжетами для таких ставали звичайні сторони повсякденного життя.
Гоппер був близький до того розуміння реалізму, який постулювала група «Вісім», яку називали «Школою сміттєвих кошиків».
Саме «Школа сміттєвих кошиків» поклала початок американському реалізму, і одним з основоположників напрямку став Едвард Гоппер.
Термін для організації з’явився через три роки після її розпаду. У листуванні 1916 року ілюстратор журналу The Masses Арт Янг відзначив: «Вони прагнуть зображувати сміттєві кошики і дівчат, що демонструють спідню білизну на Горейшіо-стріт».
Мистецтво Гоппера називають урбаністичним, так як він черпав натхнення на пустельних міських вулицях і навіть фактично ввів поняття особливого жанру – «портрета будинку», зображуючи самотні будівлі. Наприклад, візьмемо його знамениту картину «Будинок біля залізниці», яка не тільки демонструє певний художній образ, але і є символом епохи швидкого зростання капіталізму і будівництва великих будинків для заможних американців.
Архітектура Америки в кінці XIX століття багато в чому була натхненна стилем Старого Світу, але вже мала національні риси. Значна частина будівель, зображених Едвардом Гоппером, належить до стилю Другої Імперії.
Однак, художник малював не тільки урбаністичні пейзажі. Він часто звертався до прибережних просторів та маяків. Біограф художника Дідьє Оттанже писав наступне:
«Акварелі, привезені Гоппером зі штату Мен, зобов’язані своїм успіхом не тільки сюжетом, а й манерою зображення, яка втілює в собі те «пуританство», яке Америка в пошуках національної ідентичності зводить у ранг естетичної цінності».
Визнання наздогнало Гоппера лише у 30-х роках, саме завдяки яскравим за кольоровими рішеннями, і такими меланхолійними за емоційним навантаженням, живописним полотнам, що зображували світ самотності та смутку.
Загалом Едвард Гоппер створив близько 336 полотен. Це не лише поодинокі люди чи портрети міст Америки. Звісно, здебільшого на полотнах Гоппера або відсутні люди, або настільки заглиблені у власні думки, що ми рідко можемо вловити істинні настрої. Але траплялися у творчості і динамічні сюжети: чи не єдиним з таких стало полотно «Верхова стежка». Окрім того, мистецтвознавці умовно поділили полотна Гоппера на групові сюжети та одинокі.
Великий пустий простір, що його лишав в своїх полотнах Гоппер, ніби дає дозвіл на власне інтерпретування символічної сторони полотен. Хоча художник заперечував будь-який символічний зміст своїх полотен, наголошуючи на тому, що його цікавить лише зображення сонячного світла на фасадах будівель. Нині мистецтвознавці мають широке поле для роботи.
«Всі відповіді вже на полотні», – відповідав Гоппер на питання про приховані смисли полотен.
Мистецька мова Гоппера – зрозуміла та навмисно спрощена. Він не такий реаліст як Ендрю Ваєт, що детально прописував елементи дійсності. Головний акцент – освітлення, що і робить роботи Гоппера кінематографічними. Окрім того, глядач стає ніби споглядачем за склом.
Найширше про підтекст у своїх творах Гоппер висловився у «Заяві» 1953 року у журналі Realilty.
«Велике мистецтво – це зовнішнє відображення внутрішнього життя художника, і це внутрішнє життя відбивається в його особисте бачення світу. Ніяка вміла винахідливість не може замінити необхідної стихії уяви. Одна зі слабкостей великої частини абстрактного живопису – спроба замінити гру людського розуму на приватну творчу концепцію.
Внутрішнє життя людини – це величезний і різноманітний світ, і він не вичерпується виключно поєднаннями кольору, форми і візерунка.
До терміну «життя», що використовується в мистецтві, не слід ставитися з презирством, він має на увазі все суще, і доля мистецтва – реагувати на це, а не уникати. Живопису доведеться пряміше, а не побічно, мати справу з фактами життя і природи, перш ніж він знову стане великим».
Кінематографічність полотен Едварда Гоппера
Гоппер став улюбленим художником режисерів, до його творів зверталися такі режисери як Альфред Гічкок, Герберт Росс, Терренс Малік, Девід Лінч. У їхніх стрічках можна побачити посилання на полотна американського реаліста.
Цього року відбулася прем’єра короткометражного фільму режисера Віма Вендерса «Дві чи три речі, які я знаю про Едварда Гоппера». Завдяки 3D графіці, він оживив у своїй стрічці сюжети Едварда Гоппера. Такі ж меланхолійні, проте більш динамічні кадри з повсякденного життя.
Едвард Гоппер зізнавався і в своїй любові до кінематографа. Він відзначав, що рятувався від нудьги і поганого настрою, вирушаючи на перегляд фільму. На Мангеттені його улюбленим місцем був кінотеатр «Шерідан».
Одним з найбільш відомих творів художника є картина «Нью-йоркський кінотеатр», на якій зображена білетерка в вогнях наполовину затемненого загадкового залу.
Доки стилістика Гоппера укорінювалась, мистецтво США зазнавало трансформацій. В середині 40-х років саме починало розповсюджуватися абстрактне мистецтво, проте Гоппер лишався незмінним. Абстрактне мистецтво він вважав неспроможним, і таким, що незабаром щезне.
Гоппер не любив давати інтерв’ю, тому характерними для нього відповідями ставали: «Це вийшло несвідомо». Насправді ж Гоппер довгий час міг виношувати ідею полотна, і лише через довгі дні і тижні, коли Гоппер міг до подробиць уявити в голові полотно – він починав роботу за мольбертом.
Разом з дружиною він детально документував свої твори, даючи їм назви.
Сімейне життя Едварда Гоппера
Звісно, головною музою для реаліста стала його дружина. Починаючи з 1923 року, усі образи списані з Жозефіни Нівісон Гоппер. Вони познайомились у 1905 році, проте тісний зв’язок встановився між ними лише у 1923 році.
Жозефіни також була художницею, але характери у митців були доволі різні. Дружина Гоппера доволі часто говорила, що розмовляти з ним, ніби кидати камінці у колодязь, лише не чутно зіткнення з водою.
Вони багато подорожували, особливо після того як придбали свій перший автомобіль у 1927 році. Гоппер починає створювати замальовки під час подорожей, спиняючись на особливо цікавих для нього сюжетах.
Нині Гоппер входить до списку найдорожчих митців, але його картини рідко стають лотами аукціону. Після смерті у 1967 році, всі полотна він заповів дружині. Вона померла через 10 місяців після свого чоловіка, заповівши спільну колекцію творів мистецтва музею американського мистецтва Уітні.
Автори: Анна Збаражська, Анастасія Капралова
