Згідно з пасіонарною концепцією етногенезу Льва Гумільова, найвищий щабель у суспільстві займають люди, котрі готові, не вагаючись, пожертвувати власним життям заради ідеї, яку сповідують. Вони пов’язують легітимацію влади зі смертю, єдиним справедливим конвоїром людського буття. Саме ці люди задають вектор історії, виграють війни та будуть найпотужніші цивілізації. І саме про таких людей було знято фільм «Перша сотня», нещодавно представлений глядачеві компанією «Альбатрос Коммунікос Україна» та Babylon’13.

Такими знайомими звуками імпровізованих барабанів документальне кіно занурює нас у найзапекліші події Революції Гідності та російсько-української війни. Ми, як і 5 років тому, опиняємося посеред Майдану, його вибухів, пісень, лайки, сміху й плачу. Творці фільму знайомлять нас із Першою сотнею, людьми, що не танцювали під сценою, а вступали в пряму конфронтацію з ворогом в обличчі Беркуту, і саме тому вони стали істинними творцями того, що пізніше ми назвемо Революцією Гідності. Приємно, що від нас нічого не приховують: тут ми спостерігаємо конфлікти, страх, а іноді й слабкість. Однак, попри все це, ми набагато чіткіше бачимо Людей, які завдяки високим якостям Духу знаходять в собі достатньо сил, аби подолати всі негаразди на шляху до мрії.

«Чому я тут стою? Не знаю, але відчуваю, що маю стояти», – промовляє до нас із екрану лагідне обличчя чоловіка 40 років.

Герої рідко можуть пояснити свої мотиви, зазвичай це роблять за них нащадки їхніх подвигів. Єдине, що добре відоме героям, це категорична неспроможність віддатись в обійми Долі. Повстання проти так званого фатуму – саме цей акт глядач спостерігає впродовж усього фільму. Не дивно, що ті ж самі відчайдушні революційні обличчя ми бачимо і в кадрах, присвячених воєнним діям на Сході країни. Але на місці цеглини в руках опиняється СПГ, а чоловіки в імпровізованих шоломах переодягаються у військову форму.

Дивовижно спостерігати за неоднорідністю людей, які творять нову українську історію. Доволі часто в нашій свідомості зринає питання: яким чином такі різні, Захід та Схід країни, можуть стати єдиним організмом? Режисери дають чітку відповідь: у спільній боротьбі за незалежність України. Жодного непорозуміння не викликають ані мова, ані вік, ані попередній досвід чи соціальне становище. Ми бачимо шеренги таких неоднакових чоловіків, але напевне знаємо, що їх об’єднує.

У титрах не зазначено ключову дійову особу фільму – свободу. Саме задля цієї норовливої та недоступної жінки проливається кров. Українці чудово розуміють, що, ставши авангардом у малій війні за територію, вони насправді вступають у велику метафізичну війну, війну за власний дух. І якщо для одних приниження програшу є буденністю, для інших – це виклик, що завершиться або перемогою, або смертю. Саме такі випробування гартують справжню аристократію та майбутню владу країни. Війна, як особливий вид гігієни суспільства, здійснює відмінну сегрегацію його людського матеріалу.

Надзвичайно вдалою є кінцівка фільму, а саме народження дитини одного з добровольців, адже те нищення та смерть, що несе з собою війна, завжди супроводжуються новим початком.

Фільм «Перша сотня» – це фантастична робота, яка наштовхує на думку, що, окрім війни, в Україні поки нічого знімати взагалі не варто.

Бо який образ перевершить тріумфальне полум’я вибухів в тиху українську ніч?

Автор: Юлія Федосюк