Мірча Еліаде, газета «Sânziana» за 29 січня 1938

Плутанина сфер, що лежить в основі марксизму, змусила декого з народних книжників та комісарів прирівняти Максима Горького до різних івановичів лише тому, що вони обидва «знали і надихалися життям пролетарів». Марксистська літературна критика експлуатує Ґете за його «антикапіталістичну позицію» і приймає Флобера в мистецький пантеон лише тому, що він був «проти буржуазії». Не так давно один більшовицький вчений почав всюди доводити, що Трістан та Ізольда є прообразом антибуржуазної любові. Критична література і марксистська історія рясніють такою приголомшливою плутаниною. Чи не ствердив молодий росіянин – в одному з видань N.R.F.[1] – що пролетарська література СРСР лише за кілька років на голову обійшла всіх титанів російської літератури, разом із Достоєвським і Гоголем?!

Легіонерська преса

Я згадав про усі ці жахи, щоб ми могли краще зрозуміти серйозну небезпеку плутанини сфер. Давайте вчитися на прикладі жахливої ​​духовної стерильності марксизму, застосованому до мистецтва, оскільки нам не потрібно судити про революційність твору мистецтва.

Сьогодні, під час повноцінного наступу легіонерів і коли деякі легіонерські письменники подорослішали, ми зобов’язані зробити декілька зауважень про можливу плутанину. Скажу іншими словами: не кожна поезія про буки або дуби є «румунським» віршем. Сьогодні ми можемо сказати: не кожна зелена сторінка – легіонерська сторінка.

Письменницький талант, не будучи найбільшою з можливих чеснот, які може мати людина, все ще залишається найбільшим талантом у написанні книг. Не можна сумніватися в щирості тих, хто пише «легіонерську» лірику і літературну прозу. Але простої щирості та добрих намірів недостатньо. Ці молоді письменники можуть бути чудовими легіонерами, мати виняткове моральне і духовне життя; але якщо у них немає таланту, вони не письменники.

Легіонерське мистецтво

Я говорю про це чітко і чесно. Насправді нова людина, яку створює Легіон, розкриває стільки своїх проблем і духовних досягнень, настільки рішучих, що бути чи не бути письменником стає питанням другорядної важливості. Людина, в центрі якої знаходиться проблема порятунку, ясна річ, буде дивитися на художню творчість з певною відчуженістю. Це не означає, що вона буде зневажати її або принижувати, але точно не вважатиме кінцевою метою свого існування. Але лише в цьому таборі я бачу найкращу мистецьку перспективу. Відокремлення дає ідеальну автономію для створення мистецтва. Ви, зрештою, стаєте вільні споглядати його у своєму первісному плані існування, тобто виключно в художньому плані.

Коли центр тяжіння нової людини падає на порятунок і духовну досконалість – людина стає вільною. Вільною споглядати і судити про твір мистецтва, як і повинно бути. Вільною практикувати науку чи техніку, досліджувати філософію, плекати мистецький витвір – не відчуваючи себе повністю залученим у цю діяльність.

З іншого боку, мужність та щирість, легіонерські чесноти от-от змінять вигляд країни! Тепер ви майже зобов’язані говорити правду у вічі – вчити людей і, передовсім, своїх побратимів непростій дисципліні істини. Подумайте лише, наскільки малоймовірно почути цю істину, та її можливо сказати сьогодні в Румунії. Взаємні похвали, лицемірство, брехня, гуртки по інтересам та ресторанна дружба[2], що живили літературну славу Бухареста, втратили свою ефективність в новому легіонерському житті. Легіонер достатньо сильний, аби прийняти правду в обличчя.

Посередині: легіонерський поет Раду Джир

Вище я сказав, що деякі з легіонерів-письменників уже достатньо подорослішали і дійсно добре роблять свою справу. Однак, не будемо створювати ілюзій щодо величезної кількості легіонерських поетів і прозаїків. Вони досі далекі від того, щоб називатися письменниками. Доки інструментом їх боротьби є газети і журнали – ми не можемо вимагати від них писати шедеври. Бій вимагає якостей, відмінних від тих, що потрібні для великих літературних творів.

У вашій боротьбі вимагається довести висоту духовного життя, мужність, необхідну інформацію та робочу силу.

Але все змінюється, коли письмо народжується не з битви, але зі споглядання. Талант і геній (назвіть це як захочете) мають тут вирішальне значення, і якщо у вас немає ні того, ні іншого – ви можете закликати до якомога більшої кількості героїв і воєвод, ви можете назвати всі великі кодри[3] доби Стефана Великого на своїх сторінках, можете зізнатися у найкращих патріотичних і легіонерських намірах – однак, ви не станете хорошим письменником.


[1] La Nouvelle Revue française – французький критичний літературний журнал.

[2] Поширений феномен об’єднання творчої інтелігенції навколо окремих кафе та ресторанів у Бухаресті.

[3] Віковічні ліси.

Текст переклав Сергій Заїковський