Джорджо де Кіріко

Метафізичний живопис Джорджо де Кіріко

«Те, що я чую, не має значення; важливо те, що я бачу, особливо коли закриваю очі».

Наприкінці ХХ століття в історії мистецтва з’являється нова коротка течія. Об’єднання, що не мало власної школи й проіснувало доволі короткий час, але встигло залишити свій слід на сторінках мистецтвознавчих книг. Живопис Італії ХХ століття виходить за межі звичного розуміння – так з’являється термін «метафізичний живопис». Виникненню даного явища ми завдячуємо італійському митцю грецького походження Джорджо де Кіріко.

Джорджо де Кіріко народився в аристократичній сім’ї. Його дитинство мало б бути щасливим: заможна родина, молодший брат, прекрасні грецькі краєвиди. Проте, матір Кіріко мала деспотичний характер та пуританські погляди на життя. Будь-яка активність дітей одразу пригнічувалась. Як наслідок, Кіріко мав певні розлади: часті депресії та комплекс меншовартості. Але навіть психічна неврівноваженість матері не віддалила Кіріко від неї.

Ще під час перебування у рідному Волосі Кіріко навчається у Константіноса Маврудіса, кресляра з офісу батька. Пізніше Джорджо де Кіріко буде згадувати його у своїх щоденниках:

«Давати уроки малювання вчитель Маврудіс приходив до мене три рази на тиждень. Він першим прищепив мені любов до чистої красивої лінії, витонченого контуру і добре модельованих форм. Він був першим, хто навчив мене цінувати хороші матеріали: гострий олівець фірми Faber, папір вищої якості, м’які гумки марки Elephant. Він першим навчив мене заточувати олівець акуратно, рівномірно зрізуючи дерево навколо, а не так недбало, як це роблять багато, перетворюючи його в якусь подобу скорченого від холоду пальця ноги. Серйозне і глибоке обґрунтування цих чудових рад я пізніше знайшов в прекрасній книзі, присвяченій мистецтву малюнка, Раскіна».

У 1905 році помирає батько, сім’я переїжджає до Мюнхену. В цей період Кіріко захоплюється депресивним мистецтвом Німеччини ХІХ століття. Особливо його цікавлять роботи Арнольда Бекліна та Макса Клінгера. Знайомиться він також з філософськими працями Ніцше та Вайнінгера. Останній в своїй праці «Стать та характер» зокрема чіпляє тему мистецтва і говорить про те, що реальність мінлива, але має статичні елементи, базис – геометричні форми. Прагнучи бути ближчим до творчості Арнольда Бекліна, якого Вайнінгер називає «художником-священником».

Кіріко сприймає слова Вайнінгера буквально. Його твори стають статичними та навантаженими геометризмом. Так у час італійського футуризму з’являються полотна Кіріко, важкі, геометричні, схильні до кубізму.

Згодом матір з молодшим сином від’їздить до Мілану, куди пізніше приїде і Джорджо де Кіріко. Там він працює вільним художником, але ніде не виставляється та не продає свої полотна. Відчуття покинутості та непотрібності цілком захоплює його.

«У Флоренції здоров’я моє погіршилося; я створив кілька невеликих картин; період захоплення Бекліна закінчився, і я почав писати сюжети, в яких намагався передати те сильне і таємниче почуття, яке я відкрив в книгах Ніцше: меланхолію прекрасних осінніх післяполудневих днів італійських міст».

У 1912 році Кіріко відправляється на лікування до Франції, там він знайомиться з П’єром Лапрадом, котрий організовує для нього виставки. Проте, експонування робіт ніяк не відзначилось на продажах, важкі роботи Кіріко ніхто не купує.

Це змінилось після знайомства з Полем Гійомом, з яким Кіріко підписує контракт: кожен місяць Кіріко представляє 6 робіт на продаж і отримує за них 120 франків.

У 1915 році Італія розпочинає воєнні дії, тож усі громадян було закликано повернутися на батьківщину. Кіріко був мобілізований на службу у військовий шпиталь.

Після демобілізації та повернення до матері у Рим його увагу привертає класичне мистецтво та сюрреалізм, вплив якого буде помітний у його роботах.

У 1922 році, завдячуючи знайомству з Полем Гійомом, відбувається масштабна виставка Джорджо де Кіріко та Андре Бретона. У залах експонувалися близько 55 творів Кіріко. У 1933 році Джорджо де Кіріко отримує масштабне замовлення від уряду на створення фресок у павільйоні Міланського трієнале. Тоді Кіріко створює у звичній для себе манері ряд творів. Але на думку організаторів фрески Кіріко аж ніяк не відповідали зазначеним темам, тож фрески було вирішено знищити.

З 1936 року, після смерті матері душевний стан Кіріко похитнувся. І так доволі експресивний та нестримний митець тепер затіває скандали на рівному місці. Розпочинає судове переслідування венеціанської бієнале, бо вони, ніби експонують твори Кіріко без його згоди. Пізніше, на виставці у Аллар він запевнив глядачів, ніби експонуються там лише фальшиві твори.

Стилістика Джорджо де Кіріко випрацьовується вже у 1913-1914 роках. Важкі статичні пейзажі, меланхолійні настрої безлюдних вулиць та монументальні важкі форми. У 1916 році у містечку Феррара у Італії виникає об’єднання митців метафізичного живопису.

Вони виходять за рамки простої естетичної функції живопису, наділяють мистецтво філософськими думками. Інколи абсолютно несвідомо утворюють посилання на філософський підтекст який майже неможливо розкрити. Освітлення, форма, сюжети та викривлена перспектива посилює відчуття ірреальності у полотнах.

Це ніби сон, проте, в полотнах, замість живих головних героїв, мертві манекени та статуї. Можна також помітити посилання на античну культуру, використання естетики класичних ренесансних мотивів, що яскраво протиставляло метафізичний живопис футуристичному.

Об’єднання не виходило у межі світового масштабу. Проте, метафізичний живопис все ж мав вплив на деякі кола митців. На думку мистецтвознавців, метафізичний живопис виник як реакція на футуризм 20 століття в Італії. Вже у 1921 році фіксують його умовний розпад.

Автор: Анна Збаражська

поділитись