Ґрета Тунберг VS екологія справа

Два дні тому, 23-го вересня, засоби масової інформації сколихнуло відео з промовою шістнадцятирічної екоактивістки Ґрети Тунберг під час її виступу на саміті ООН з питань клімату в Нью-Йорку. Дівчинка напрочуд емоційно звинуватила правлячі еліти в байдужості та лицемірстві по відношенню до екологічних проблем світу. «Ви викрали мої мрії та дитинство» – таке звинувачення прозвучало з уст юної особи.

Ґрета Тунберг стала ініціатором масштабних акцій задля привернення уваги до «катастрофічних», на її думку, змін в екології. Школярка розпочала свій активізм у 2018 році з одиночного протесту під стінами шведського парламенту в Стокгольмі з плакатом «Шкільний страйк за клімат». Водночас Ґрета саботувала шкільні заняття, чим власне і привернула увагу спочатку регіональних активістів, а згодом і світових ЗМІ. З ініціативою Тунберг почали солідаризуватись школярі і студенти з міст всього світу, зокрема The Guardian зазначає, що під час 2018 року в масових протестах взяли участь десятки тисяч людей в 270 містах світу.

Ґрету Тунберг номіновано на Нобелівську премію миру, вона зустрічається з політиками світового істеблішменту, регулярно з’являється на обкладинках впливових видань та присутня на всіх ключових заходах, пов’язаних з питаннями екології. З одного боку, підняті нею питання здаються слушними: глобальне потепління, викиди вуглекислого газу, зникнення цілих видів тварин та рослин і т.д. З іншого – очевидним є факт просування Ґрети в авангард політичної сцени світу, адже мало кому віриться, що подібний успіх міг бути досягнутий самотужки та без підтримки зацікавлених облич. Слід зазначити, що дівчині поставлено низку діагнозів психічних відхилень, як то синдром Аспергера, селективний мутизм, обсесивно-компульсивний розлад, синдром дефіциту уваги та гіперактивності, що, по-перше, пояснює її перманентну підвищену емоційність та, по-друге, унеможливлює сприйняття месседжу Тунберг. До того ж, в поведінці активістки прослідковується непослідовність: наприклад, на саміт в США Ґрета показово відправилась на яхті, бо переконана, що людство має відмовитись від польотів, в той час, як члени її ж команди вилетіли в Штати на літаку.

Цікавим фактом є те, що на Нобелівську премію Тунберг висунули члени шведських Лівої та Соціалістичної партій, дискурс яких обертається навкруги ідей неомарксистів, троцькістів, ЛГБТ-спільноти та радикального фемінізму. Піаром школярки теж займається не абихто: Римський клуб, Фонд Сороса та організації «Глобальний план Маршала» та «Відкрите суспільство». Членів усіх цих структур можна побачити на світлинах із Ґретою, а також відшукати офіційні заяви підтримки її позиції.

Ми продовжимо слідкувати за перебігом подій, пов’язаних із одіозною неповнолітньою особою, але вже зараз очевидним є те, що «проблема екології» є надзвичайно перспективним важелем маніпуляцій та впливів на хід політичних подій світу. Зі свого боку ми пропонуємо ознайомитись із низкою матеріалів, що виходили свого часу на Пломені та присвячені альтернативному погляду на проблеми екології (в контексті експлуатації цієї теми адептами ліволіберального табору).

Арне Несс (1912 – 2009), норвезький філософ XX ст., еколог, альпініст. Саме його вважають засновником напряму «глибинна екологія» (англ. deep ecology) в західноєвропейській філософії. Арне Несс народився у столиці Норвегії 1912 р. Він навчався у Відні та Парижі, закінчив університет в Осло, а у віці 27 років став наймолодшим професором [1, c. 33]. Займався логікою і філософією мови, де часто застосовує метод семантичного аналізу для вирішення актуальних проблем зовнішньої політики та ідеологічної боротьби («Демократія, ідеологія, об’єктивність» – А. Naess, «Democracy, ideology and objectivity», 1956) у питаннях політичної та соціальної філософії. Хоча найважливішим його внеском у світову історію філософії є розробка концепції нової парадигми екологічного мислення, яку він назвав «глибинна екологія», протиставивши її «поверховій екології» з колишнім мисленням, а саме, коли люди осмислювали себе поза природою або вище її. Арне Несс вважав, що потрібна не реформа існуючого суспільства, а сутнісна, глибинна переорієнтація цивілізації. На його думку, глибинна екологія означає піднесення від науки до мудрості. Це усвідомлення того, що Земля – жива, і кожен із нас є невід’ємною її частиною.

Глибинна екологія не пропонує зведення законів, етичних норм або правил поведінки. Вона орієнтує нас на самопізнання, на більш повну самореалізацію, на інтуїтивне осягнення істини, що світ усередині нас і світ зовні – це одне ціле. Людське «Я» стає відкритим і включає в себе цілий світ. Трансперсональна психологія, досліджуючи свідомість людини з абсолютно інших позицій, прийшла практично до такого ж результату, проголосивши необхідність руху до надособистісного «Я», до «свідомості єдності».

Ганс Йорґен Валлін-Вейє (1951 р.) – частий гість українських університетів та освітньо-наукових платформ. Професор соціальної роботи в Ліллегамерському університетському коледжі, викладач історії в університеті Ставанґера (Норвегія), а також лектор університету ім. Томаша Масарика у Брно (Чехія). Він захистив дисертацію про європейську історію «відкриття» та колонізації Нікобарських островів (Індія), продемонструвавши, який стосунок до цього мали шведські колонізатори.

Для Ганса Йорґена Валлін-Вейє проблема зміни ландшафтів у середовищі корінного населення Арктики, постає центральною проблемою в есе «Ідентичність землі». Він стверджує, що мовчання краєвидів Арктики несуть у собі певний біль для сучасності, оскільки в історії Європейських держав це місце постійно піддавалося експлуатації. Тут видобували нафту, золото, рибу, крабів, моржову кістку. Багато видів тварин і рослин просто зникли. За цим всім мовчки спостерігали мешканці Європейської Арктики: інуїти та саами. Для них звичний світ почав трансформуватися під впливом діяльності чужинців. Арктика стала ідеальним місцем для створення комунікаційних станцій, військових баз та інших «стратегічних об’єктів». Сюди почали їздити туристи, – звичайні міські жителі, для котрих Арктика стала такою собі ландшафтною та сувенірною крамничкою вражень, яка продає «щось з оленячого рогу або шкіри морського котика».

У книзі «Китовая аллея (древности островов пролива Сенявина)», за авторства трьох дослідників Арктики (C.A.Aрутюнов, И.И.Крупник, М.А.Членов), розповідається про зниклу Арктичну цивілізацію, яка розбудовувала перше місто з храмовим і торговим комплексом на о. Иттигран в протоці Сенявіна Берингового моря біля берегів Чукотського півострова. Там і сьогодні зберігаються залишки багатьох десятків величезних китових і ведмежих черепів, встановлені рядами вкопані в землю стовпи з китових щелеп. Це місто дослідники назвали «Китовою алеєю». Також вони вказали на те, що зміни у кліматі призвели до зникнення цього міста і усіє Арктичної цивілізації, яка припинила своє недовготривале існування на межі XIV-XV cт. Звучить цікаво і дуже близько до сьогоднішніх реалій. Про це ж саме нині говорять багато екологів. Перші негативні симптоми цього потепління відображаються на жителях Арктики і тваринах, за якими вони полюють. Сьогодні вже написано чимало статей про це явище. І що характерно, найбільше від цього страждають саме білі ведмеді (див. наприклад). Подібного матеріалу в інтернеті безліч. На жаль, сакральне значення природи було трансформоване у щось, що нам поки є незрозуміле і недосліджене. Тому невідомо, чи повернеться білий ведмідь після свого вимирання. Навряд чи В. Тан-Богораз підозрював, коли писав свою статтю, що воскресіння білого ведмедя будуть розуміти буквально, а не метафізично. Оскільки цей міф майже втратив свою актуальність навіть серед корінних народів Арктики. Тепер людина не підозрює, що її діяльність може когось вбивати десь у далекій Арктиці або Африці, не заради їжі та виживання, а заради комфортного існування. 

Питання екології в ХХІ столітті є надзвичайно актуальним та дискусійним, при чому як для представників умовно лівого так і правого політичного спектру. Індустріалізація за останні 150 років зокрема призвела до виникнення низки проблем. Забруднення повітря та води, вирубки лісів, взагалі експлуатація природи та природних ресурсів – саме з цими темами в першу чергу асоціюється слово «екологія». Глобальне потепління – ще одне питання, навколо якого існує величезна кількість міфів, та яке неодноразово ставало предметом палких суперечок між тими, хто заявляє про реальність цього явища та загрозу, яку воно несе людству, та тими, хто називає це конспірологічною теорією та казкою для читачів таблоїдів. Між тим Міжурядова група експертів з питань змін клімату в 2007 році опублікувала звіт, в якому говориться про те, що причиною глобального потепління у великій мірі є діяльність людства. Звичайно, що сучасні філософи не стоять осторонь цих питань, намагаючись дати фундаментальні відповіді на досить практичні питання. Питання взаємодії людини та природи є важливим не тільки для деяких релігійних течій, але й для низки мислителів. Одним з найрадикальніших з них є Каарло Пентті Лінкола.

Поведінкові явища, як окремих людей, так і людських спільнот віднаходять паралелі в світі тварин. І не має значення, чи відбувається це в силу  еволюції (як мислять ті, хто вірить в цю теорію походження живого), чи це проста аналогія (рівно як і в фізіологічних процесах, як можуть погодитись ті, хто дотримується традиційних уявлень). Вивчення поведінки тварин може стати ключем до розуміння людської поведінки, а особливо кризових явищ та патологій, відхилень від норми, як і самого визначення «нормальності». А що вже кризи та патології існують, визнає будь-який чесний дослідник, яким був зокрема і лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини, засновник етології – науки про поведінку – австро-німецький науковець Конрад Лоренц (1903-1989).
Це ім’я знане передовсім біологам та спостерігачам-аматорам, зокрема за книги про сірих гусей (Anser anser) та поведінку собак. Серед тематики досліджень знаходимо зокрема причини виникнення та функції агресії, еволюцію когнітивних здібностей, виникнення ритуалів. Торкається Лоренц гносеологічної тематики в філософському ключі.

Разом з цим, творчий спадок цього вченого буде цікавий людям зайнятим в суспільно-політичній галузі.  Висновки до яких прийшов строгий еволюціоніст Конрад Лоренц звучать навдивовижу близько до висновків філософів консервативного спектру, та навіть традиціоналістів. Визначивши, що однієї з основних функції агресії є рівномірний розподіл представників певного виду по займаній ним території, автор доходить висновку, що зосередження великої кількості населення на порівняно невеликих площах, змушує кожного з нас захищатися від надлишкових соціальних контактів, відгороджуючись всяким можливим способом, ба більше, безпосередньо знижує поріг агресивності внаслідок скупченості занадто великої кількості індивідів в тісному просторі.

  • Лекція Олександра Бобка «Екологія справа»

Завдання збереження довкілля хвилює певно кожну мислячу людину. І це зрозуміло, адже йдеться, зокрема, про середовище нашого існування, безпосередньо про якість та кількість води, повітря, продуктів харчування, які ми споживаємо. Однак буде серйозною помилкою, розглядати довкілля, а тим паче дику природу, як його складову, виключно як у міркуваннях «ресурсів» та «вигоди». Йдеться про складне поєднання купи відомих та не відкритих, помітних та прихованих зв’язків та компонентів, втративши один з яких ми отримуємо розбалансовану систему з незворотними наслідками. На жаль, такі втрати вже відбуваються, і їх дію ми можемо спостерігати на прикладах змінах клімату, опустелюванні, зникненні джерел питної води, зникненні видів, та, зрештою, погіршенні здоров’я людей. В рамках панівного нині ліберального дискурсу практичні та теоретичні (в тому числі і філософського) порядку рішення так чи інакше зводяться до абсурду, зокрема покладання провини на планетарну екологічну кризу корінних європейців, або включення до задач збереження довкілля «гендерної рівності» чи «подолання бідності в країнах третього світу» (що жодним чином не зменшить навіть теоретично споживання природних ресурсів). На противагу цьому можна з певністю сказати, що питання відносин людини і довкілля, відновлення гармонії виникли саме серед європейських мислителів, при чому правого ідеологічного спектру. Сама ідея «Heimat» – батьківщини-дому (heim – дім, співзвучне еллінському οἶκος, звідки, власне й екологія) в філософії німецьких мислителів-романтиків включала як невід’ємну складову й природне довкілля у всій його цілісності. Жага знищення дикої природи, як самоціль або сприйняття її виключно як ресурс для подальшої нескінченної череди переробок, описували і осмислювали в своїх творах англійський письменник Генрі Вільямсон (учасник руху Освальда Мослі), консервативний революціонер Ганс Фраер, та звісно ж, найфундаментальніший філософ ХХ століття Мартін Гайдеґер. Альтернативу глобальній економічній системі у вигляді самодостатніх місцевих економік, орієнтованих на локальні можливості та потреби, звела думки професійного еколога Едуарда Ґолдсміта, який показав, що спільноти прив’язані до певної території є найбільш схильними до збереження довкілля (на противагу сучасним непосидючим «глобальним кочівникам»), та нового правого філософа Алена де Бенуа.

Підготувала Юлія Федосюк