Рене Ґенон

Рене Ґенон. Духовна і мирська влада (передмова)

Вашій увазі перший український переклад передмови до книги французького мислителя Рене Ґенона «Духовна і мирська влада». Переклад здійснила Наталія Павлик.

У нас немає звички звертатись у наших роботах до поточних подій, адже те, що ми постійно маємо у полі зору, – це принципи, які, так би мовити, належать до постійної актуальності, оскільки вони поза часом; і навіть якщо ми виходимо за межі чистої метафізики задля розгляду певних застосувань цих принципів, ми завжди робимо це так, що вони мають дуже загальну сферу використання. Це те, що ми робимо також і в цій роботі; однак потрібно погодитись, що міркування, які ми тут висловлюватимемо, наразі становлять більш вагомий інтерес через дискусії, які останнім часом виникали навколо проблеми співвідношення між релігією і політикою – питання, яке за певних умов є лише однією із форм співвідношення між духовним і мирським. Це так, а втім, буде помилкою вважати, що на ці міркування більшою чи меншою мірою нас надихнули випадки, на які ми посилаємось або плануємо безпосередньо мати з ними справу, адже це означало би перебільшити значення речей, які мають суто епізодичний характер і не можуть впливати на концепції, природа і походження яких насправді зовсім іншого порядку. Оскільки ми завжди прагнемо відразу розвіяти всі непорозуміння, які тільки можливо передбачити, передусім ми хотіли би якомога чітко й експліцитно виключити помилкову інтерпретацію, яку дехто міг би надати нашій думці з огляду на політичні або релігійні переконання, певні упередження або навіть через просте нерозуміння нашої точки зору. Навіть якби не з’явилися факти, які сьогодні привертають увагу до питання духовного і мирського, усе, що ми би тут не говорили, було би висловлено точно так само, адже нинішні обставини нам показали чіткіше, ніж будь-коли, що говорити про них необхідно та своєчасно. Ці обставини були, якщо хочете, випадком, який спонукав нас представити певні істини замість багатьох інших, які ми також маємо на меті сформулювати, якщо дозволить час, але які не видаються такими нагальними; таким чином, уся їхня роль була обмежена тим, що стосується нас.

Що нас особливо вразило в розглянутих дискусіях – це те, що ми, здається, жодним чином не зацікавлені у розподілі питань відповідно до їхніх справжніх місць, розрізненні істотного і випадкового, необхідних принципів і мінливих обставин, і, чесно кажучи, нас це не здивувало, бо це лише один із багатьох прикладів тієї плутанини, яка панує сьогодні в усіх сферах, і яку ми, з причин, зазначених у наших попередніх творах, розглядаємо як визначальну характеристику сучасного світу. Однак ми не можемо не шкодувати, що ця плутанина впливає також на представників справжньої духовної влади, які, здається, втрачають із поля зору те, що має бути їхньою істинною силою, а саме – трансцендентність вчення, від імені якого вони мають право говорити. Передусім ми маємо розрізняти питання принципу і питання доцільності: щодо першого, то немає що обговорювати, адже йдеться про речі, що належать до сфери, яка не може бути піддана сутнісно «профанним» процесам обговорення. Щодо другого питання, яке до того ж має політичний і навіть дипломатичний характер, то воно є другорядним і, строго кажучи, не має враховуватися стосовно питання принципу; тому було би навіть краще не дати опоненту можливості його порушити, адже це друге питання належить лише до видимості; додамо, що для нас воно зовсім не становить інтересу.

Тому ми маємо намір залишатись у сфері принципів, що дозволить нам триматись осторонь від усіх дискусій, полемік, ворожнечі шкіл або партій – усіх речей, з якими ми не хочемо бути пов’язаними ні напряму, ні опосередковано жодним чином і в жодному разі. Будучи абсолютно незалежними від усього, що не є чистою і незацікавленою істиною, і вирішивши такими ж і залишитися, ми пропонуємо просто подавати речі такими, як вони є – без жодного занепокоєння щодо того, щоб комусь  догодити; нам немає чого очікувати від інших; ми навіть не розраховуємо на вдячність тих, хто міг би отримати користь зі сформульованих нами ідей, і,  крім того, для нас це має дуже мало значення. Ми ще раз застерігаємо, що ми не схильні обмежувати себе будь-якими рамками, і що було би абсолютно марно вішати на нас певний ярлик, адже серед тих, які поширені в західному світі, немає жодного, який нас насправді задовольнив би. Деякі наклепи, які надходять одночасно з протилежних боків, зовсім нещодавно продемонстрували нам, що було би корисно відновити нашу позицію, щоб сумлінні люди знали, чого триматись, і не поспішали приписувати нам наміри, несумісні з нашим справжнім ставленням і нашою суто доктринальною точкою зору.

Через природу цієї точки зору, вільної від усіх випадковостей, ми можемо розглядати поточні події настільки неупереджено, нібито вони відбувались у далекому минулому (як і ті, до яких ми будемо звертатись, наводячи історичні приклади для унаочнення нашого викладу). Як ми зазначали на самому початку, ми надаємо цьому дослідженню загальний вигляд, що виходить за межі всіх конкретних форм, яких залежно від часу і місця можуть набувати мирська влада і духовна влада, причому варто уточнити, що остання не обов’язково має релігійну форму, на відміну від того, як ми зазвичай вважаємо на Заході. Кожна окрема людина має право застосовувати ці міркування так, як вона вважає за потрібне залежно від конкретних випадків, які ми навмисно прямо не розглядаємо. Достатньо, щоб це застосування, аби бути легітимним і дійсним, відбувалося відповідно до принципів, від яких усе залежить, а саме – традиційного духу в істинному розумінні цього слова, щодо якого, на жаль, усі сучасні тенденції є антитезою або запереченням.

Саме це одним із аспектів відхилення сучасності, який ми ще маємо розглянути, адже це дослідження має на меті доповнити те, що ми вже мали можливість пояснити у попередніх творах. Окрім того, ми побачимо, що помилки, які склалися протягом останніх кількох століть щодо питання про співвідношення між духовним і мирським, далеко не нові; однак якщо їхні попередні прояви мали колись досить обмежений вплив, то сьогодні вони стають притаманними загальній ментальності, перетворюючись на невід’ємну частину усе більш поширеного мислення.

Це викликає особливо серйозне занепокоєння; якщо відновлення не відбудеться найближчим часом, сучасному світу варто очікувати на катастрофу, до якої він, схоже, наближається з усе більшою швидкістю.

Виклавши в іншому місці міркування, які можуть виправдати це твердження, ми не будемо переконувати далі, а лише додамо: якщо за теперішніх обставин ще є надія на спасіння Західного світу, то воно, принаймні частково, має полягати в підтримці традиційної влади, яка там залишається. Проте для цього необхідно, щоб така влада мала повну самосвідомість, яка забезпечить ефективну основу для зусиль, які інакше ризикують залишитися розсіяними та неузгодженими. Це один із найбільш нагальних засобів, які можуть бути вжиті для відновлення традиційного духу. Є й інші, якщо цей буде невдалим, але оскільки це відновлення є єдиною пігулкою від сучасного розладу, тією головною метою, яку ми постійно маємо перед собою (щойно приходимо до розгляду непередбачуваних обставин, залишаючи чисту метафізику), легко зрозуміти, що ми не нехтували жодною з доступних можливостей, навіть якщо сьогодні вони мають мало шансів на реалізацію. Саме в цьому полягають наші істинні наміри; окрім них, усі ті, які ми могли би запозичити, – повністю відсутні; і якщо хтось буде стверджувати, що наші міркування були навіяні нам зовнішніми впливами, якими би вони не були, ми заздалегідь висуваємо на противагу таким твердженням найбільш формальне заперечення.

Водночас, оскільки ми знаємо з досвіду, що такі заходи обережності не є зайвими, ми вважаємо, що можна задовольнитися відсутністю будь-яких посилань на поточні події, щоб зробити строго доктринальний характер ще більш відчутним і незаперечним – цього ми бажаємо дотримуватися в усіх наших роботах. Безсумнівно, політичні і релігійні переконання не знайдуть тут свого пояснення, з чим ми можемо себе привітати, адже ми не хочемо давати привід для порожніх дискусій. Навпаки, ми прагнемо згадати принципи, забуття яких є по суті єдиною справжньою причиною всіх цих дискусій. Ми повторюємо, що саме наша незалежність дозволяє нам це робити  незацікавлено, без поступок і компромісів; водночас вона забороняє нам виконувати будь-яку іншу роль, окрім тієї, яку ми щойно визначили, адже незалежність може зберігатися лише за умови перебування в суто інтелектуальній сфері, яка, окрім того, є цариною головних і незмінних принципів, з якої все інше походить більшою чи меншою мірою, і з якої обов’язково має початися відновлення, про яке ми говорили раніше.

Без прив’язки до цих принципів ми зможемо отримати лише зовнішні, нестабільні та ілюзорні результати; але ця наша теза, відверто кажучи, є нічим іншим як ще однією формою ствердження переваги духовного над мирським, що і буде об’єктом цього дослідження.

Переклад здійснила Наталія Павлик