Марія Луцак: «Коли наповнюєшся новими враженнями потреба взятися за олівець і ділитися ними з’являється сама собою»

Пропонуємо познайомитись з Марією Луцак, яка має за плечима більше 10 років академічного навчання, родом із сім’ї художників. Віднайшовши власну стилістику, вона продовжує невпинні пошуки шляхів покращення та удосконалення.

На цьому етапі життя я ще точно не можу сказати, що стовідсотково «знайшла себе», попереду ще багато пошуків, і я думаю, моя стилістика ще змінюватиметься.

Марія Луцак

– Що для тебе є основним джерелом натхнення?

– Здебільшого мене надихає світ навколо мене, я люблю знаходити красу у буденності – в тінях рослин, що падають на фіранки, в химерності київської забудови, в таємничому мовчанні закинутих будинків, у монотонному потоці людей на вулицях. Також невичерпним джерелом сюжетів для зображення є люди, їхні почуття і взаємини. У роботах про стани людини, звісно, йдеться значною мірою і про мої власні відчуття, адже саме вони зазвичай є поштовхом для створення чогось нового.

– Яка графічна техніка є твоєю улюбленою і чому саме вона?

– Кожна графічна техніка має свої переваги і свій спектр можливостей художньої виразності, найширшим для мене він є в офорті, тому, мабуть, я б назвала його в першу чергу. Офорт дає змогу відтворити найтонші деталі, а процес травлення і обробки пластини для друку нагадує стародавню магію, адже ця техніка залишається майже незмінною з XVI століття. Також обожнюю ліногравюру за її лаконічність і відносну легкість у створенні, ця техніка не потребує великої кількості допоміжних матеріалів, як офорт, проте є цікавою і виразною. Ну і монотипія – абсолютно протилежна іншим, непередбачувана і тому цінна. Кожна монотипія існує тільки в одному екземплярі і є найбільш «емоційною» технікою для мене.

«Allegory of time»
lithography
2017

– Яким чином формувалася твоя стилістика та чи вважаєш ти її остаточною?

– Безперечно, на мою стилістику вплинуло те, що я багато років навчалася академічному мистецтву, тому, створюючи свої роботи, я так чи інакше спираюся на цю академічну базу. Великий вплив на художника також має інформаційне поле, в якому він знаходиться, роботи художників, якими захоплюється, в моєму випадку це творчість Кете Кольвіц, Ендрю Ваєта, Еґона Шіле.

На цьому етапі життя я ще точно не можу сказати, що стовідсотково «знайшла себе», попереду ще багато пошуків і я думаю моя ще стилістика змінюватиметься.

– Ендрю Ваєт майже ніколи не подорожував, вважав, що це суттево змінить його сприйняття світу та остерігався цього, а як ти ставишся до подорожей, вони для тебе є натхненням?

– Так, на мене і мою творчість подорожі впливають тільки позитивно, а от одноманітність і щоденна рутина легко можуть відбити бажання щось створювати. Коли наповнюєшся новими враженнями потреба взятися за олівець і ділитися ними з’являється сама собою. Думаю, побачене і відчуте здатне збагачувати нашу художню мову.

«Quiet»

–Як людина, яка отримала художню освіту, ти вважаєш її необхідною для сучасного митця?

–Скоріше так, аніж ні. На мою думку, щоб бути універсальним, художник має володіти хоча б азами, адже це розширює спектр можливостей і допомагає виражати свої думки. Щоб стати «митцем», потрібно обробити багато інформації, викристалізувати для себе найголовніше, набити шишки, скажімо так. Аматорство не сховати за стилем.

–Як загалом ти ставишся до сучасного мистецтва?

– Добре, коли воно осмислене і несе в собі цікаві ідеї. Мені подобається, що зараз дуже велике значення приділяється концепції твору і художники залучають різні медіа, проте іноді в цьому забагато штучності і замало художності.

– Яку роль, на твою думку, відіграє мистецтво у житті людини?

– Я вважаю, що мистецтво надзвичайно важливе в житті людини, адже окрім потреб фізичних, людина має потребу в красі, у духовному наповненні. Для когось мистецтво – це розрада і терапія, для когось окраса і можливість відволіктися від буденності, для когось спосіб вираження думок. Мистецтво освічує, виховує, надихає, лікує.Тяга до мистецтва є невід’ємною рисою людини мислячої.

– Щодо розради та терапії: як ти ставишся до потворного у мистецтві, воно має займати якусь нішу чи взагалі необхідно позбуватися такого поняття?

– Впевнена, потворне є розрадою багато для кого, та й взагалі це поняття відносне. Потворне викликає у людини може навіть сильніші почуття, аніж прекрасне і, безумовно, має право висвітлюватися у мистецтві. Я за баланс у всьому)

«MadonnaXXI»
monotype, engraving

– Наскільки для митця важлива мінливість та гнучкість у творчості, чи необхідна лише постійна стилістика?

– Думаю, творчість відображає почуття, думки, світогляд людини на даний етап часу, а оскільки протягом життя людині властиво змінюватись – змінюватиметься і творчість, і підходи. Звісно, важливо не втрачати своєї індивідуальності, проте постійно вдосконалюватися необхідно, адже коли митець стоїть на місці, постійно використовуючи одні й ті ж самі перевірені «прийомчики», він починає регресувати.

– Самокритичність у творчості допомагає чи лише гальмує процеси?

– Здорова самокритичність для мене – рушійна сила, думаю неможливо бути задоволеним собою на сто відсотків, потрібно аналізувати свої помилки і вдосконалюватись, проте не варто боятися схибити і експериментувати, тому що тільки так можна відкрити нові грані своєї творчості.

Розмовляла Анна Збаражська