Ольга Свиріпа: містицизм у художній літературі

Кабала є однією з найдавніших традицій, заснованих на авраамічних релігіях. Поза всяким сумнівом, вона зробила і продовжує здійснювати величезний вплив на багато сфер культурного і суспільного життя людини. Прослідковуючи все різноманіття явищ, як всередині традиції, так і за її межами, складно зупинитися на якійсь конкретній темі. Тому вважаємо за доцільне розглянути симбіоз літературних і кабалістичних сюжетів у творах різних авторів.

Моє перше, досить опосередковане і випадкове, знайомство з кабалою сталося через “Голема” Густава Майрінка. Цей роман, виданий в 1915 році, по праву вважається найбільш відомим з усіх творів письменника і одним з найбільш значних пам’ятників літератури експресіонізму. Автор розповідає історію, що сталася в Празі на початку ХХ століття. Оповідання ведеться від першої особи, але ім’я героя читачеві не повідомляється.

Сам герой знаходиться в стані напівсну, в якому з ним відбуваються дивні події: він розуміє, що переплутав свій капелюх з чужим, так як всередині побачив написане ім’я Атанасіуса Перната. У наступних уривчастих снах він бачить себе цією людиною – каменерізом і реставратором з єврейського гетто в Празі. Переживаючи історію цієї людини, він намагається знайти його в реальності, щоб повернути капелюх.

Одним з найбільш захоплюючих епізодів оповідання, на мій погляд, є черговий сон героя, в якому вперше згадується Голем. До Атанасіуса Перната, гравера-реставратора, приходить невідомий і приносить книгу, в якій потрібно виправити ініціал, зроблений з двох листочків тонкого золота. Пернат починає гортати книгу, при цьому перед ним постають вражаючі видіння. Одне з них – сплетена в обіймах пара, яка починає приймати химерну форму напівчоловіка-напівжінки, гермафродита, і в підсумку сідає на перламутровий трон в короні з червоного дерева. Прокинувшись від видінь, Пернат хоче знайти людину, яка дала йому книгу, але та на той час вже зникає. Герой намагається згадати вигляд незнайомця, але це йому не вдається. Тільки уявивши себе на його місці, Пернат відчуває, що стає схожим на таємничу людину: у нього безбороде обличчя, опуклі вилиці і розкосі очі. Герой відчуває, що перетворюється в Голема – містичну істоту з єврейських легенд.

У романі Густава Майрінка фігура Голема постає не звичайним персонажем, вирваним з контексту релігійної традиції, а, скоріше, структуроутворюючим мотивом оповідання. Голем завуальовано присутній протягом всього тексту, але одночасно ніде не показаний як дійова особа. Таким чином, він стає незримим фактором, керуючим ходом всієї розповіді. Таким же, яким є глиняна табличка в роті для самого Голема. Тим самим в тексті реалізовується кабалістична стратегія побудови сенсу: від слова-імпульсу до його кінцевого втілення, представленого анонімним героєм.

При цьому, подібні кабалістичні стратегії можуть проявлятися на різних рівнях тексту – від мотивів, образів й композиційної структури до інтертекстуальних відсилань до інших творів. Так, наприклад, композиція роману Лео Перуца “Ночі під кам’яним мостом” може бути співвіднесена з кабалістичною традицією космогонії: розділи в творі виникають і співвідносяться один з одним подібно системі Дерева Сфірот, вибудовуючи складний взаємозв’язок часів, подій і осіб.

У сюжеті твору спочатку закладений мотив вбогості світу, що виражається в гріху подружньої зради, який згодом призводить до страшної хвороби, яка нищить дітей міста. Ця вбогість повинна бути виправлена ​​за допомогою смерті грішника. Таким чином, процес виправлення співвідноситься з поняттям “тіккун” – виправленням світу, який втратив гармонію в результаті “швірат келім”, космічної катастрофи, що передувала появі всесвіту.

Іншим прикладом може служити ідея про нескінченні комбінаторні можливості мови в кабалістичній практиці. Письменник Хорхе Луїс Борхес в оповіданні “Вавилонська бібліотека” блискуче втілює цю концепцію. Всесвіт цього короткого оповідання являє собою неймовірно величезну, можливо, навіть нескінченну бібліотеку, заповнену томами однакового формату, по якій поневіряються бібліотекарі в пошуках особливої, відмінної від інших книги. Подібний світ, по суті, є тонкою метафоричною ілюстрацією до тези про світ як текст і до можливості знайти в цьому світі-тексті істину. До каблістичної традиції в своїй творчості зверталося і безліч інших авторів. Одними з перших були письменники епохи романтизму – Новаліс і Фрідріх Шлегель.

У їхній інтерпретації мовна містика кабали перетворювалася в свого роду інструмент естетики і співвідносилася з поетичною мовою, за допомогою якої тільки і можна було передавати містичний зміст, властивий духу романтичної літератури. Також серед письменників, які зверталися до кабали, не можна не згадати Мілорада Павича і його знаменитий роман “Хазарський словник”. Крім окремої книги в складі “Словника”, що присвячена іудаїзму та містить міркування про деякі кабалістичні ідеї (як, наприклад, “Запис про Адама Кадмона”), сам принцип організації роману нагадує все ті ж містичні комбінаторні практики кабали.

Як висновок, найбільш логічним видається апелювати до особистого досвіду, який неминуче висвічує особливості рецепції елементів кабалістичної традиції в літературних творах. Цей особистий досвід, без сумніву, можна назвати захоплюючим, дивним і трансформуючим свідомість, оскільки цілісна структура, що виникає з сукупності, здавалося б, розрізнених елементів кабалістичної традиції, що є нескінченним простором для інтерпретації і розуміння тексту.
 
Автор: Ольга Свиріпа
 

поділитись