Націоналістична публіцистика Мірчі Еліаде: «Сліпі керманичі»

Мірча Еліаде, газета «Vremea» за 19 вересня 1937

Аморальність – не найтяжчий злочин румунського правлячого класу, що володіє політичною «владою» з 1918 року. Безоглядне злодійство, розорення національної буржуазії задля вигоди чужорідних елементів, утиск селянства, проникнення політиканства в адміністрацію й освіту, денаціоналізація вільних професій – всі ці злочини проти безпеки держави та всі ці замахи на існування нашого народу можна було би пробачити після нашої остаточної великої перемоги. З пам’яті майбутніх поколінь ця темна епоха, що настала після об’єднання всіх румунів, буде стертою, щоб віддати належне героїчним зусиллям страшних 1916-1918 років.

Підписання ліберальної конституції

Вважаю, однак, що є злочин, який ніколи не забудеться: ті майже двадцять років, що пройшли з моменту об’єднання, ми не лише втратили (а коли ще у нас буде настільки тривала та стабільна мирна епоха?!), але використали зі стійкою пристрастю задля повільного руйнування основ сучасної румунської держави. Правлячий клас, що керує нами від об’єднання й до сих пір, винен у найтяжчій зраді, якою тільки можна затаврувати політичну еліту перед історією та в очах сучасників – втраті державного інстинкту й повній політичній неспроможності. Мова не йде про декілька або про сотні розкрадених мільйонів, про дрібне політичне шахрайство, корупцію, хабарі, шантажі й демагогію. Що набагато страшніше, страшніше до нескінченності, так це те, що люди, які нас вели й ведуть – осліпли.

В одну з найбільш бурхливих, трагічних і небезпечних епох, пережитих багатостраждальною Європою, човном нашої держави правлять сліпі керманичі. Доки готується велика битва, після якої стане зрозуміло, хто гідний вижити, а кому уготована доля рабів, наша політична еліта зайнята своїми маленькими й великими справами, маленькими й великими передвиборними баталіями або маленькими й великими млявими реформами.

Від обурення відбирає мову. Даремні всі погрози, критика й образи. Вони нічого не бачать, нічого не чують і не відчувають – справжні інваліди. Згас основний інстинкт політичної еліти – інстинкт державності.

Історія знає трагічні приклади, коли сильні та процвітаючі держави зникали менш ніж за століття, і ніхто не розумів, чому. Ніякої катастрофи, по суті, не відбулося. Люди були такими ж порядними, воїни – настільки ж мужніми, жінки – дітородними, врожаї – рясними. Не відбулося жодного катаклізму. Але держави раптово гинули, зникали з історії. Через декілька століть народ цих колись могутніх держав втрачав свої вірування, звичаї, мову й поглинався сусідніми народами.

Румунське весілля

Човни, що велися сліпими керманичами, розбивалися об фатальні скелі. Ніхто не розумів, що сталося. Чиновники займалися політикою, купці вели свої справи, молодь була поглинена любов’ю, селяни обробляли свій клаптик землі. Одній лиш історії було відомо, що недовго лишилося тягати цей гнилий труп, цей народ, сповнений всіма якостями, окрім основного – інстинкту державності.

Злочин румунської правлячої еліти полягає у втраті цього інстинкту, у несвідомому жаху, в тій упертості, з якою вона чіпляється за «владу». Колись румунські політичні діячі добровільно жертвували собою, власноруч підписували акти про власну смерть, тільки б не стати поперек долі цього народу, не чинити спротив історії. Наш правлячий політичний клас вельми далекий від подібної покірливості. Він робить все, в цю трагічну мить світової історії, щоб свою владу зберегти і подовжити. Вони думають лише про мільйонну наживу, про продовження оргій та вдоволення амбіцій. Великий їх злочин не в декількох розтриньканих мільярдах чи декількох тисячах загублених умів, але в тому, що навіть зараз вони не розуміють, що повинні піти, доки не пізно. […]

Я дуже добре усвідомлюю: євреї заволають, ніби я – антисеміт, а демократи назвуть мене хуліганом або фашистом. Знаю прекрасно: одні скажуть, що поганою є «адміністрація», а інші нагадають мені про права меншин і мирні договори. Ніби ці договори завадили Кемалю-паші вирішити проблему меншин, винищивши в Анатолії 100000 греків. Ніби югослави і болгари, закриваючи румунські школи і церкви, асимілюючи десятки сіл щорічно, думають про договори. Ніби угорці не піддали відкритому переслідуванню навіть німецькі села, не кажучи про інші. Ніби чехи вагалися, доводячи німецьку меншину до паралічу, придушуючи її!

Гадаю, ми єдина в світі країна, яка дотримується прав меншин, заохочуючи будь-яке їхнє завоювання, підносячи їх культуру і допомагаючи їм стати державою в державі. І це не тільки по доброті й простоті душевній, але тому, що правлячий клас більше не бачить, не розуміє, що таке держава.

Те, що євреї кричать про «антисемітизм», «фашизм», «гітлеризм», мене не засмучує. Ці люди, живі й далекоглядні, захищають свою економічну і політичну перевагу, яку вони здобули стількома потугами, витративши стільки розуму й мільярдів. Абсурдно було б очікувати, що євреї, після того як заволоділи стількома провідними постами і вкусили смак влади, змирилися б із положенням меншини, наділеної певними правами, але й дуже багатьма обов’язками.

Зараз євреї з усіх сил борються за збереження своїх позицій, в очікуванні майбутнього наступу, як на мене, то їхню боротьбу я розумію і захоплений їх генієм, завзятістю і стійкістю.

Єлена Лупеску і Кароль ІІ

Витоки мого страху і печалі в іншому. У сліпих керманичах! Цей більш-менш румунський правлячий клас, переповнений політиканством до мозку кісток, просто чекає, щоб день змінився на ніч, аби розпочати нову пісню, зіграти в нову гру, возитися з якимись паперами і прийняти якісь закони. Завжди одне й те ж, ніби живеш в акціонерному товаристві, і попереду нас чекає столітній мир, ніби всі сусіди нам брати, а решта Європи – близька рідня. Якщо скажеш їм, що в Бучезьких горах більше не чути румунської мови, що гинуть румунські села, а міста міняються – тебе назвуть німецьким агентом або скажуть, що для захисту національного надбання прийнято відповідні закони.

Деякі затяті «патріоти» нагадують, б’ючи себе кулаком в груди, що румун існуватиме повіки й не згине, що багато диких племен тут проходили та інше, забуваючи при цьому, що в Середні віки румуни харчувалися рибою й пшеницею, не знаючи ні пелагри, ні сифілісу, ні пияцтва. Прокляття впало на наш народ, коли в кінці Середньовіччя місце пшениці всюди зайняло жито. Потім з’явилися фанаріоти і принесли кукурудзу, чим суттєво знизили селянську здатність до опору. Потім прокляття посипалися градом. Кукурудзяне борошно принесло пелагру, євреї принесли пияцтво (до XVI століття в Молдові варили виключно пиво). Сифіліс занесли в Трансільванію австрійці, а в Дунайські князівства його занесла «культура». Сліпі керманичі і тут відзначилися, застосувавши свої величезні, політичні та владні повноваження.

Всю зиму Мунтенія і Нижня Молдова харчувалися солоною рибою. Після збору кукурудзи вози роз’їжджали по всьому Береганському степу. Ця в’ялена солона риба була ситним продуктом харчування. Сліпі керманичі створили, проте, рибний трест. У Браїлі кілограм риби коштує 60-100 лей (замість 5 лей), але це не настільки страшно, як те, що цілі вагони риби гниють лише для того, щоб не збивати ціни, як те, що замість 80 вагонів риби, які щодня можна добувати в водоймах навколо Браїли, видобувається 5, з яких продається всього один (решта гниє). Страшно, що вже з десяток років селянин не їсть солоної риби. І це зараз, коли населення Дунайського узбережжя страждає малярією, а уряд витрачає на медикаменти десятки мільйонів, забуваючи, що народ відроджується не хіною і аспірином, але ситною їжею.

Отже, годі базікати про румуна, в мідних грудях якого б’ються сім сердець. Бідний румун б’ється, щоб зберегти хоч одне стомлене серце, удари якого стають все рідшими й тихішими. Істина в тому, що румунський народ більше не має тієї легендарної стійкості, якою вирізнявся кілька століть тому. У Молдові та Бессарабії вони поступаються при перших же зіткненнях етнічному елементу, який добре харчується, вживає пшеничний хліб, рибу і фрукти, а замість цуйки п’є вино.

Ми до сих пір не зрозуміли, що румун не настільки стійкий до алкоголю, як, наприклад, француз або росіянин. Але ми хвалимося, що «можемо багато випити» – ця слава не тільки безглузда, але й не відповідає істині. Алкоголізм стерилізує цілі легіони і отупляє нас з такою швидкістю, що змушує замислитися над цим.

…Але сліпі керманичі, як ні в чому не бувало, посміхаючись, стоять біля керма. І ці люди – правителі славного народу, люди доброзичливі, іноді порядні й доброзичливі, але вони все ж сліпі, оскільки позбавлені єдиного, найважливішого в цю мить – державного інстинкту, – не бачать слов’янських потоків, що заливають село за селом, крок за кроком, відвойовуючи все більше румунських земель, вони не чують, як стогнуть зникаючі класи – буржуазія і ремісники – поступаючись місцем інородцям… Вони не відчувають, що деякі речі змінилися на цій землі, місцями ніби як вже й не румунській.

Іноді, в хорошому гуморі, вам розповідають, що кількість євреїв не важлива, тому що вони працьовиті і розумні люди, і якщо багатіють, то їх багатство залишається в країні. Якщо це так, то я не розумію, чому країну не колонізували англійці, вони ж теж водночас і працьовиті, й розумні. Але нація, де провідний клас думає подібним чином і говорить про якості інородців не заслуговує на життя. Вона не має права творити історію…

Зараз не важливо, чи стали сліпі керманичі знаряддям в чужих руках. Єдине, що має значення, це той факт, що жоден румунський політичний діяч, починаючи з 1918 року і до цих пір, не розуміє, що таке держава. І цього вистачає, щоб заплакати.

Переклав із румунської Сергій Заїковський