Націоналістична публіцистика Мірчі Еліаде: «Свобода»

Мірча Еліаде, газета «Iconar» за січень 1938

Існує один аспект легіонерського руху, який досі не знайшов належного висвітлення: людська свобода. Будучи перш за все рухом духовним, вбачаючи свою мету в формуванні нової людини, а надію – в порятунку нації, доктрина «легіонерства» не змогла б існувати та розвиватися без звеличення людської свободи. Тієї самої свободи, про яку було написано цілі бібліотеки та якій присвячувалися незліченні демократичні дебати, що не зробили її ані живою, ані цінною.

Про «свободу» говорять та навіть заявляють про готовність померти за неї люди, що вірять у матеріалістичну догму, в різноманітні зумовленості: існування суспільних класів, класову боротьбу, примат економічного життя, тощо. Дивна справа – чути, як людина, що не вірить у Бога, не вірить у примат духу, в життя після смерті, – оспівує «свободу». Вони постійно плутають свободу з розпустою та анархією. Свобода ж існує лише в житті духовному.

Той, хто заперечує примат духу, автоматично впадає в механістичний детермінізм (марксизм) або у безвідповідальність.

Люди пов’язані між собою схильностями, звичкою або економічною вигодою. З товаришем Х ми пов’язані, бо так сталося, що ми – родичі, або так сталося, що ми – колеги по роботі, а отже нас об’єднує заробіток. Зв’язки між людьми часто є вимушеними, заданими ззовні. Я не можу уникнути визначеності сімейних уз. А що стосується економічної діяльності, то скільки б зусиль я не доклав, у кращому випадку зможу лише змінити товаришів по заробітку – але завжди буду вимушений солідаризуватися з якимись незнайомими людьми, з якими мене пов’язує одна лише випадковість – бути багатим або бідним.

Могили легіонерів – жертв репресій

Існують, однак, рухи духовні, де люди пов’язані між собою за власною волею. Людина може вільно приєднатися до цієї нової духовної сім’ї. Жодна форма зовнішнього детермінізму не може вплинути на їхнє бажання стати братами. Наприклад, в епоху прозелітизму і мучеництва таким рухом було християнство, люди приєднувалися до нього добровільно, в прагненні збагатити своє духовне життя і здобути перемогу над смертю. Ніхто не примушував язичника приймати християнство. Навпаки, з одного боку держава, з іншого – інстинкт самозбереження, – підіймали незліченні перешкоди на шляху того, хто прагнув стати християнином.

І незважаючи на це, жага бути вільним, самостійно визначати свою власну долю, перемогти економічні та біологічні детермінізми була сильнішою. Люди ставали християнами, хоча прекрасно розуміли, що можуть раптово збідніти, можуть бути розлучені з членами сім’ї, що залишилися язичниками, можуть бути довічно ув’язненими або навіть пізнати найжорстокішу смерть – смерть мученика.

Будучи рухом глибоко християнським, що шукає свого виправдання у просторі духовності, «легіонерство» плекає й ґрунтується на свободі. До легіонерства приходять вільні – ті, хто вирішив зруйнувати залізні кайдани біологічного (страх смерті, страждання, тощо) або економічного (страх злиднів) детермінізму. Перший жест легіонера – це жест абсолютної свободи: він наважується порвати всі пути духовного, біологічного та економічного рабства. Жодна зовнішня зумовленість не може більше вплинути на нього. Щойно він вирішить бути вільним, всі страхи й комплекси неповноцінності чарівним чином зникають. Той, хто вступає в Легіон, назавжди одягає смертний саван. Це означає: легіонер відчуває себе вільним у тій мірі, в якій сама смерть не лякає його. Якщо Легіонер пристрасно культивує дух самозречення, не раз довівши на ділі здатність до самопожертви – кульмінацією є смерть Йона Моци та Василе Марина – то це лише прояв тієї нескінченної свободи, якої набуває легіонер.

Похорони Моца і Марина

«Той, хто вміє вмирати, ніколи не стане рабом».

І мова йде не тільки про етнічне чи політичне рабство, але в першу чергу про рабство духовне. Якщо ти готовий померти, тебе не зможуть поневолити ні страх, ні слабкість, ні сором’язливість. Змирившись із думкою про смерть, досягаєш всієї повноти свободи, доступної людині на цій землі.

Переклав: Сергій Заїковський