Рейган і Голлівуд: правий поворот у кіно 1980-их

Усі ми звикли, що Голлівуд — лівий. Сучасний американський кінематограф стоїть на ліво-ліберальних позиціях. Важко знайти новітній американський фільм, де не пропагують дегенеративні цінності. 

Але якихось тридцять років тому Голлівуд був ареною справжньої культурної революції консервативного спрямування. Значення цього явища не варто перебільшувати. Та все ж воно залишається цікавим прецедентом в історії культурного і навіть політичного розвитку Заходу.
Аж по 60-ті роки в американській кіноіндустрії діяли досить строгі правила, так званий «Кодекс Віла Гейза». Вони забороняли зображати сцени, які підривали б добропорядні звичаї, патріотизм, мораль. Періодично їх переступали. Але назагал існування таких правил приносило користь. На хвилі лівої культурної революції 60-х років ці правила були скасовані. У 70-ті роки на американські телеекрани посунулося справжнє цунамі каналізаційних нечистот.
Усе, що раніше було заборонене чи принаймні не віталося в кіно, відтепер почало стабільно наповнювати сюжети американських стрічок: наркотики, бандитизм, сексуальні збочення, зневага сім’ї, висміювання релігії та консервативних моральних норм, невмотивоване насильство.

Але така ситуація протривала всього лиш півтора десятиліття. У 1981 році президентські крісло займає Рональд Рейган — один із найконсервативніших представників Республіканської партії, принциповий антикомуніст і, крім того, колишній кіноактор. Зміни на політичному олімпі знайшли відображення і в кіноіндустрії (хоч перші такі зміни можна було спостерігати вже за пару років до обрання Рейгана).
Звісно, кінематограф не повернув собі колишньої невинності, але позитивні зміни були більш, ніж помітними.
Передусім зросла кількість войовничих патріотичних фільмів, що стосувалися боротьби з комунізмом. Класичним зразком такої кінопродукції став фільм «Червоний світанок» (1984, реж. Джон Міліус). Попри дещо наївний характер, фільм був позитивно сприйнятим патріотичним загалом і навіть підігрів настрої тих, кого сьогодні прийнято називати «правими екстремістами».

У 80-ті роки на американські екрани повертаються фільми про війну у В’єтнамі. Їхня тональність різна: від романтичного висвітлення війни до зображення всіх її брудних сторін. Попри ці відмінності, зняті в ті роки фільми про В’єтнам реабілітували американських солдатів, показуючи їх подвиг у боротьбі з комунізмом — силою, що залишається злом у будь-якому куточку світу. Натомість про противників в’єтнамської кампанії говорилося без зайвих церемоній. Кінострічки наповнені солдатськими репліками про однолітків-пацифістів, студентів університетів та коледжів, що були опановані лівацькими ідеями. Одним із мотивів фільмів про В’єтнам стала зрада суспільством і державою своїх вояків. Це яскраво помітно у «Рембо: Перша кров» та «Рембо: Перша кров-2». Назагал, тогочасні фільми про В’єтнам — це вибачення американського суспільства перед власними ветеранами — перед тими, кого часто зустрічали не квітами, а ганебними пацифістськими демонстраціями.
Замість невмотивованого насильства у 80-ті роки на екрани повертаються розповіді про відважну боротьбу зі злом, в тому числі з бандитизмом. Поява захопливих бойовиків співпадає у часі зі суттєвим спадом рівня злочинності — характерною рисою правління Рейгана. Тогочасний кінематограф цілком відповідав потребам тих, хто палко відстоює право на володіння зброєю.

Як реакція на засилля фемінізму і пацифізму, героїзм та інші чоловічі якості повертаються на екрани в історичних фільмах та навіть фентезі. Згаданий Джон Міліус воскрешає літературного персонажа міжвоєнного часу — Конана Кімерійця. На екрани виходить фільм «Конан-варвар». Архаїчна естетика, благородний індивідуалізм, героїчні якості, що межують із брутальністю — саме такий виклик Міліус зробив тогочасному американському суспільству.
Фільми 80-х далекі від пуританства. Але в них можна знайти захист інституту сім’ї і протидію моральній кризі. Стрічка 1987 року «Фатальний потяг», оприлюднена якраз у розпал епідемії СНІДу, показує усю серйозність проблем, до яких призводить переступ моральних норм. Жінка, з якою здійснює подружню зраду головний герой, фактично є алегорією на епідемію, що забрала життя тисяч людей.

Наповнені тогочасні фільми і позитивними образами. Пригодницька стрічка «Назад у майбутнє» стала невимушеним маніфестом ностальгії за ідилією «старих добрих 50-х». Навіть фільми жахів відвіювали затишком сімейного життя («Гремліни», перші випуски «Жаху на вулиці в’язів»).
«Правий поворот» у американському кінематографі цікавий як прецедент, що показує хвилеподібний характер розвитку масової культури. Не виключено, що переситивши глядача лівацькими нечистотами, кіно знову повернеться до здорових цінностей. Причому це може статися неусвідомлено, просто виплисти з логіки розвитку кіномистецтва, водночас пов’язаної зі зміною політичною кон’юнктури.
Автор – Дмитро Сулима
Джерело: nackor