Френсіс Роджер Девлін: Дві утопії / Одна революція

Продовжуємо знайомити вас із змістом книги доктора філософії Френсіса Роджера Девліна «Сексуальна утопія при владі» в українському перекладі. Тут можна прочитати публікацію попередньої частини праці. У запропонованих читачу розділах дослідник розкриває власну інтерпретацію передумов сексуальної революції та розмірковує над сутністю чоловічої та жіночої сексуальності. Девлін критикує теоретиків феміністичного дискурсу за непослідовність, аргументуючи свою позицію прикладами. Деякі тези автора викликають подив, з іншими ми категоричні не згодні, але є і ті, які змушують рефлексувати та переосмислити певні аспекти психології статевих відносин. Запрошуємо вас до аналогічної інтелектуальної екскурсії.   

Добре відомо, що в усьому світі народжуваність білих зазнала катастрофічного спаду за останні десятиліття. Впродовж того самого періоду вони, безумовно, стали найбільш одержимим сексом суспільством в історії світу. Дві такі масові та паралельні тенденції навряд чи можуть бути непов’язаними. Багато доброзичливих консерваторів признають наявну ситуацію, що склалася, але не згодні із описом цієї ситуації чи з тим, як вона виникла. Правильний діагноз – перша умова ефективної стратегії.

Я вважаю, що добре знайому фразу «сексуальна революція» слід сприймати більш серйозно, ніж зазвичай. Як і Французька революція, парадигмальна політична революція сучасності була спробою реалізувати утопію, але сексуальну, а не політичну. І як Французька революція, вона пройшла три фази: по-перше, лібертаріанську або анархічну фазу, в якій утопія повинна була відбутися спонтанно, коли старі шляхи були зметені; по-друге, це панування терору, коли одна фракція захопила владу та намагалася диктаторськи реалізувати свої схеми; по-третє, «реакція», в якій людська природа поступово утвердилася. Ми будемо слідувати цьому порядку в нашому есе.

Розглянемо, що таке сексуальна утопія, і почнемо з чоловіків, які в будь-якому відношенні простіші.  

Природа зіграла злий жарт з чоловіками: вироблення сперматозоїдів відбувається зі швидкістю на кілька порядків вищою, ніж у жінок овуляція. Це природний, а не моральний факт. Серед нижчих тварин самець також сильно перевантажений пропозицією, а самка має обмежений попит. Це означає, що вона володіє значно більшим контролем над спаровуванням. Універсальний закон природи полягає в тому, що чоловіки проявляються, а самки обирають. Самці павича розправляють хвости, самки обирають. Самці баранів б’ються рогами, самки обирають. Серед людей хлопці намагаються справити враження на дівчат – а дівчата обирають. Природа диктує, що в шлюбному танці самець повинен дочекатися, аби бути обраним.

Відповідно, сексуальна утопія для чоловіка – це світ, в якому не існує такої межі жіночого попиту на нього. Не варто вдаватися до порнографії для прикладів. Розглянемо лише популярні фільми, спрямовані на чоловічу аудиторію, наприклад, серіал про Джеймса Бонда. Жінки просто не можуть протистояти Джеймсу Бонду. Йому не потрібно пропонувати вийти заміж, або навіть запрошувати на побачення. Він просто заходить у кімнату, і вони втрачають свідомість. Індустрія розваг виявляється нескінченним нереальним образом, таким як цей. Чому, зрештою, глядач-чоловік не може запитати, чи життя насправді буває таким? Для деяких спокусливо звинуватити в цьому інститут шлюбу. 

Поза тим, шлюб досить кардинально обмежує секс. Деякі чоловіки вважають, що якби секс був дозволений як у шлюбі, так і поза ним, його було б удвічі більше, ніж раніше. Вони фантазують, що існує великий, нереалізований резервуар жіночого бажання, до цього часу пригнічений моногамією. Щоб його вивільнити, під час раннього післявоєнного періоду вони намагалися замінити сьому заповідь схваленням усієї сексуальної активності між «дорослими людьми». У кожного чоловіка міг бути гарем. Сексуальна поведінка назагал, а не лише сімейне життя, відтепер розглядалася як приватна справа. Традиціоналістів, які не погодилися, охрестили як тих, що хочуть «помістити поліцейського в кожну спальню». Це була ера Звітів Кінсі [1] та першого виходу журналу Playboy. Пусті мрії чоловіків стали соціальним рухом.

Цей характерно чоловічий сексуальний утопізм був провісником сексуальної революції, але не самою революцію. Чоловіки не здатні внести кардинальні зміни в гетеросексуальні відносини без співпраці – добре відомої «згоди» жінок. Але ці перші чоловіки, що були потенційними революціонерами, не розуміли природи жіночого статевого інстинкту. Ось чому все пішло не за їхнім планом.

У чому особливість характеру жіночого сексуального бажання, що відрізняє його від чоловічого?

Іноді говорять, що чоловіки полігамні, а жінки моногамні. Таке переконання часто відмічається у працях консерваторів-чоловіків: жінки хочуть лише добрих чоловіків, а бездушні чоловіки використовують і відмовляються від них. Окремі докази, на перший погляд, підтверджують таку думку. В одному з опитувань 1994 року було встановлено, що «у той час як чоловіки прогнозували, що в ідеалі їм хотілося б мати 6 сексуальних партнерів протягом наступного року, а 8 протягом наступних двох років, жінки відповіли, що їх ідеалом було б мати лише одного партнера впродовж наступного року. А через два роки? Відповіддю у жінок все ще був один партнер». Чи не свідчення це того, що жінки від природи є моногамними?

Ні, це не так. Жінки знають, що їхні сексуальні позиви є некерованими, але традиційно в них вистачає розуму мовчати про це. Переконання чоловіка у тому, що його дружина природно моногамна, заспокоює. Також не на користь дружині, щоб чоловік занадто добре її розумів: знання – це сила. Коротко кажучи, у нас тут якась платонівська «благородна брехня» – віра, яка є корисною, хоча і помилковою.  

Точніше було б сказати, що жіночий сексуальний інстинкт гіпергамний [2]. Чоловіки схильні шукати сексуальну різноманітність, а жінки мають невибагливі вподобання в дусі Оскара Уайльда: їх завжди влаштовує лише найкраще. За визначенням, найкращим може бути лише один чоловік. Ці різні «сексуальні орієнтації» чоловічої та жіночої статі добре помітні серед нижчих приматів, наприклад, в зграї бабуїнів. Самки змагаються за парування з найкращими, самці – за те, щоб ними стати.

Насправді жінки є носіями виразної сексуальної утопії, що відповідає їхнім гіпергамним інстинктам. У своїй суто утопічній формі вона має дві частини: 1) вона з’єднується зі своїм інкубом, уявним ідеальним чоловіком, і 2) він погоджується припинити спаровування з усіма іншими жінками. Це формула кримінально-романтичної белетристики. Фантазія є суто утопічною почасти тому, що не існує ідеального чоловіка, але частково також через те, що навіть якби він був, логічно неможливо, щоб він став ексклюзивним партнером для всіх жінок, які його бажають.

Однак, жінки можуть знаходити пару гіпергамно, тобто найбільш сексуально привабливих (красивих або соціально домінуючих) чоловіків. У п’єсі «Жінки на народних зборах» Арістофана жінки Афін влаштовують державний переворот. Вони займають законодавчі збори і забарикадовують своїх чоловіків. Потім вони приступають до прийняття закону, згідно з яким найпривабливіші чоловіки міста будуть змушені спаровуватися з кожною жінкою по черзі, починаючи з найменш привабливої. Це і є жіноча сексуальна утопія при владі. Арістофан краще розумів жіночий розум, ніж середньостатистичний чоловік.

Гіпергамія – це не моногамія в людському розумінні. Хоча зграю може очолювати лише один «альфа-самець», у будь-який момент він може бути замінений іншим. У людських категоріях це означає, що на даний момент самка є вітряною, осліпленою не більше ніж одним самцем, але від природи не відданою йому  протягом всього життя.

Раніше було дозволено вказувати на природну непостійність жінки. Прочитайте, наприклад, жартівливу історію Рінга Ларднера «Я не можу дихати» – особистий щоденник вісімнадцятирічної дівчини, яка хоче щотижня виходити заміж за іншого юнака. Якщо б опитували її бажану кількість «сексуальних партнерів», вона, ймовірно, відповіла б: «Один». Це не означає, що вона має уявлення, ким він буде.  

Важливим аспектом гіпергамії є те, що вона передбачає відторгнення більшості самців. Природно жінки не настільки скромні,  наскільки самозакохані. Вони схильні вважати, що їх гідний лише «найкращий» (найбільш сексуально привабливий) чоловік. Це ще одна поширена тема популярних романів (прекрасна принцеса, оточена зітхаючими шанувальниками, безнадійно тужить за «справжнім» чоловіком – поки одного дня … і т.д.).

Об’єктивно це не може бути правдою. Середньостатистичний чоловік, здавалося б, мав би підходити середньостатистичній жінці за визначенням. Якби жінки парувались із усіма чоловіками, «гідними» їх, у них було б мало часу на що-небудь інше. Повторимо, гіпергамія відрізняється від моногамії. Це ірраціональний інстинкт, і жіноча сексуальна утопія є наслідком цього інстинкту.

Сексуальна революція в Америці була спробою жінок, а не чоловіків, усвідомити власну утопію. Жінки-утопістки публічно виступили з планами через кілька років після Кінсі та Playboy. «Секс і самотня дівчина» Хелени Браун з’явилася в 1962 році, і вона очолила журнал Cosmopolitan через три роки. Вороже налаштована до материнства, вона прямо заохочувала жінок використовувати чоловіків (включаючи одружених) для задоволення.

Справжній спалах сексуальної революції стався тоді, коли значна кількість молодих жінок почала діяти за новим утопічним планом. Схоже, це відбулось у багатьох студентських містечках коледжів у шістдесяті роки. Жінки, які приймали протизаплідні таблетки і займались проміскуїтетом з будь-яким чоловіком, що був на прикметі, стверджували, що вони звільняються від рабства шлюбу. Юні чоловіки, збуджені гормонами, часто погоджувались із цим, але були не такі щасливі, як це іноді представляють. Публіцист Пол Крейг Робертс згадує:

«Я був молодим професором, коли все починалося, і спостерігав, як кампус перетворюється в бордель. Студенти чоловічої статі були спантеличені, навіть ліві, яких навчали сприймати жіночу цнотливість як форму пригнічення жіноцтва. Я досі пам’ятаю марксиста, обдовбаного мескаліном, який прийшов до мене, щоб поскаржитися, що «гарні дівчата самі себе гублять».

Це не повинно дивувати. Більшість чоловіків надають перевагу незайманій нареченій; це справжній аспект чоловічого еротичного бажання, що сприяє моногамії, і тому перебуває в постійній напрузі з поривом пошуку сексуальної різноманітності.

Молоді жінки, далеко не філософи, висловлювали свої аргументи для виправдання такої поведінки. Більшість з них були варіаціями на тему того, що традиційна мораль передбачає необґрунтовані подвійні стандарти. Говорилось, що жінок, які займалися розпустою, клеймили як «повій», а чоловіками, які робили те саме, захоплювались як  «жеребцями». Було зазначено, що деякі чоловіки прагнули сексу поза шлюбом, а згодом наполягали на тому, щоб їхні наречені були цнотливими. Поширення виразу «пропаща жінка» та відсутність відповідного виразу «пропащого чоловіка» були приведені як додаткові підтвердження несправедливості моралі подвійних стандартів. Висновок, який був зроблений жінками, полягав у тому, що вони теж повинні шукати сексу поза шлюбом. Що, звісно, логічно не випливає зі сказаного. Натомість вони могли б показати хороший приклад невірним чоловікам, практикуючи моногамію незалежно від  дій власних чоловіків.

Але ігноруймо це поки і розгляньмо передумови їхньої аргументації щодо подвійних стандартів. Як і більшість помилкових звинувачень, вони передбачають спотворення важливої істини, а не просто заперечення. Це правдоподібно, а значить, і небезпечно, бо нагадує правду.

Основною помилкою феміністичної критики подвійних стандартів є прихована теза, що чоловік, який спокушає жінку, і жінка, що спокушає чоловіка, роблять одне й те ж. Але це не так. Практично для будь-якої молодої жінки знайти чоловіків, які її жадають, легко; тоді як більшість чоловіків не можуть відшукати значну кількість жінок, готових з ними займатись розпустою. Чоловік, якому вдалося спокусити багатьох жінок, порушує правила, які природа створила  для його статі. Існує сенс у тому, що деякі чоловіки можуть «захоплюватися» іншими чоловіками, які незвично успішні серед  жінок, але це не передбачає схвалення блуду. Жодне суспільство ніколи не схвалювало чоловіків, які займаються випадковим сексом з жінками, і з очевидних причин: така поведінка призводить до покинутих жінок та дітей без батьків, які стають фінансовим тягарем для невинних третіх осіб. Відповідно, розбещених чоловіків традиційно вважають розпусними, небезпечними та нечесними. Їх називали такими іменами, як «блудник» або «потіпаха». Традиційним правилом сексуальної поведінки є цнотливість перед шлюбом та вірність у ньому – для обох статей.

Але це правда, що сексуальна нерозбірливість, розпуста чи перелюб зазвичай розглядалися як більш серйозні проблеми для жінок, ніж для чоловіків, і соціальні санкції за це часто були більшими. Іншими словами, хоча обидві статі мали практикувати моногамію, для жінок це вважалося особливо важливим. Чому так?

По-перше, вони, як правило, у цьому кращі. Це пов’язано не з якоюсь моральною перевагою жінки, у що багато чоловіків із задоволенням вірять, а з нижчим рівнем її тестостерону та повільнішим статевим циклом: овуляція зі швидкістю однієї гамети на місяць.

По-друге, якщо всі жінки моногамні, чоловіки будуть змушені стати моногамними у будь-якому разі: полігамія не може бути нормою для чоловіків у суспільстві через співвідношення кількості представників тієї чи іншої статі при народженні.

По-третє, приватний характер статевого акту та дев’ятимісячний термін вагітності означають, що, хоча зазвичай не виникає сумнівів у тому, хто є матір’ю конкретної дитини, можуть виникати сумніви щодо батька. Жіноча вірність необхідна, щоб запевнити чоловіка, що діти його дружини також є і його дітьми.

По-четверте, жінки разом із дітьми є головними бенефіціарами шлюбу. Більшість чоловіків відпрацьовують життя на робочих місцях, про які вони мало дбають, щоб забезпечити дружину та сім’ю. Для жінок шлюб збігається з економічною раціональністю; для чоловіка ходити до повії – вигідніше. Отже, цнотливість перед шлюбом та вірність всередині нього – це найменше, що жінка зобов’язана своєму чоловікові. Згідно традиційного погляду, вона насправді завдячує йому набагато більшим. Вона творить для нього дім, дякує вірністю за її забезпечення та приймає його у якості глави сім’ї.

Традиційна стурбованість пропащими жінками не означає, що не існує «пропащих чоловіків». Зазвичай блуд – це гріх слабкості, і, без сумніву, багато чоловіків, які впадають у нього, відчувають сором.

Справжні подвійні стандарти проявляються тут у тому, що мало хто турбується про співчуття щодо цих чоловіків. І чоловіки, і жінки більш схильні до жалю по відношенню до жінок. Деякі з найзначніших романістів ХІХ століття присвятили свої найкращі праці співчутливому зображенню перелюбниць. Чоловіки, у свою чергу, повинні нести повну відповідальність за свої вчинки, не задаючи питань. Іншими словами, ці подвійні стандарти надають перевагу жінкам. Так працює більшість традиційних статевих ролей, наприклад, відповідальність чоловіка за військову службу. Відповідальність жінки бути ключовим виконавцем моногамії є чимось винятком.

Що, зрештою, є альтернативою подвійним стандартам? Чи практично надати сексуально відчайдушним молодикам виключну відповідальність за забезпечення благопристойності? Чи жінки мають бути замкненими, щоб це стало можливим? За такою логікою, у жінки 1) не повинно бути кавалера, 2) може бути один, 3) або ж більше одного. Перші два варіанти є соціально прийнятими, третій – ні. Тим не менше, таке несхвалення не передбачає примусу. Жінки, які наполягають на зляганні з кількома чоловіками, можуть це робити. Але вони несуть відповідальність за таку поведінку та її наслідки, включаючи переживання соціального несхвалення – головним чином від інших жінок – що така поведінка тягне за собою.

Справа в тому, що жінки, як правило, не виявляють інтересу до зв’язків із кількома чоловіками за відсутності фінансових стимулів. Тож їхні скарги на так звані подвійні стандарти не є повністю щирими. Чому ж так багато жінок піднімають це питання?

Я вважаю, це тому, що жінок приваблюють чоловіки, яких інші жінки вважають привабливими. Звичайно, це чоловіки, які досягли найбільшого успіху з іншими жінками – іншими словами, «жеребці». Захоплені жінки стверджують, що «жеребці» користуються жіночою хіттю.

Жінки скаржаться на подвійні стандарти не тому, що їм цікаво мати кількох партнерів, а тому, що вони хотіли б мати доступ до чоловіків, які мали кількох жінок, при цьому не стикаючись із соціальним невдоволенням. І вони не мають більше «права» жити цими фантазіями, як чоловіки.

Скарги жінок на подвійні стандарти стосуються лише тих сфер, що  зачіпають чоловіків. Вони безперешкодно користуються тими, які надають перевагу їм. Наприклад, дружини у шлюбах із двома доходами, як правило, вважають, що «те, що я заробляю – це моє; те, що він заробляє – наше». Молоді жінки наполягають на своїй «незалежності», але використовують право на захист від чоловіків, коли трапляються труднощі.

Але остаточним вираженням сучасного жіночого лицемірства є заява про право на адюльтер лише для жінок. Ця думка чітко випливає з багатьох книг сучасної літератури для самодопомоги, спрямованої на жінок. Такі заголовки як «Позбудься його» та «Покинь цього виродка» зустрічаються поруч із «Чоловіки, які не вміють любити: як помітити чоловіка, який боїться відповідальності». Коротше кажучи, я вимагаю від вас вірності, але ви не маєте права очікувати від мене того ж самого. Здається, багато жінок не можуть відчути тут  суперечності. Можливо, як вважав Шопенгауер, жінці від природи  не притаманне почуття справедливості. Адже справедливість – це чеснота лідерів; це мало корисно для виховання дітей.

Зрештою, можливо, сучасна жінка жадає переваг традиційного шлюбу, але не бажає платити за них ціну; вона хоче, щоб чоловік одружився з нею, але сама не вийде за нього. Це вічна мрія про безвідповідальну свободу: у феміністичному формулюванні – свобода для жінок, відповідальність для чоловіків.

Чоловіки, навпаки, зазвичай погоджуються з тим, що їхня вимога вірності дружин тягне за собою взаємний обов’язок вірності своїм дружинам. Насправді я схильний вважати, що більшість чоловіків  роблять занадто великий акцент на цьому. Для чоловіка вірність у шлюбі має стати питанням збереження власної честі та забезпечення того, щоб він зміг бути належним батьком для всіх своїх дітей.  Почуття дружини, як і його власні – це другорядне питання. У будь-якому випадку шлюбна обітниця ретельно формулюється, аби  виразити взаємність зобов’язань: і чоловік, і жінка обіцяють вірність на все життя. Враховуючи вроджені статеві відмінності, неможливо усунути подвійні стандарти більше, аніж це вже зробив шлюб.  

Примітки перекладача:

1. Звіти Кінсі – дві монографії доктора Альфреда Кінсі, присвячені сексуальній поведінці «самки та самця людського виду», шокували публіку підняттям табуйованих тем на кшталт нетрадиційної орієнтації, позашлюбного сексу, мастурбації, садомазохізму (1945-1953).

2. Гіпергамія – практика, при які людина обирає для шлюбу партнера вищого соціального статусу, ніж вона сама.

Переклад: Юлія Федосюк

Спеціально для https://t.me/sriblotroyandy

поділитись