«Зоряні Війни: Скайвокер. Сходження»

«Зоряні Війни: Скайвокер. Сходження» в нікуди. Невдала спроба Джей Джей Абрамса завершити сагу

В грудні 2015 року на екрани вийшов перший фільм у всесвіті Зоряних Війн від корпорації Disney. Зрежисував його, як і «Скайвокер. Сходження» американський режисер-ремісник Джей Джей Абрамс. Тоді, чотири роки тому, «Зоряні Війни» були всюди: на стрічку чекали і фанати, і критики, і звичайні глядачі. Грудень 2019 так само завершується черговою серією про пригоди в далекій-далекій галактиці, і так само його зрежисував Абрамс, проте цього разу «хайп» навколо нової стрічки практично нульовий. Як же так вийшло, що найпопулярніша кінофраншиза в історії  всього за чотири роки під керівництвом Діснея стала нікому не потрібна?

«Скайвокер. Сходження» – це завершальна глава в «трилогії Діснею», яка окрім цього завершує всю сагу Скайвокерів (не дарма ж прізвище навіть винесено в назву). Стрічка розповідає історію після подій «Останніх Джедаїв» – Люк Скайвокер (Марк Гемміл) мертвий, його племінник і новий  лідер Верховного Порядку Кайло Рен (Адам Драйвер) почув поклик від самого імператора Палпатіна (Ієн МакДермінд), якого поспіхом воскресили задля нової частини – і це навіть не спойлер, адже і трейлери, і постери говорять про це прямим текстом. Тим часом головна героїня трилогії Рей (Дейзі Рідлі) продовжує своє джедайське навчання під керівництвом генерала Леї (Керрі Фішер), а По (Оскар Айзек), Фінн (Джон Боєга) та Чубакка (Йонас Суатамо) отримують повідомлення від шпигуна Опору в рядах Верховного Порядку про повернення старого ворога.

Як би це не було сумно та смішно, але, мабуть, історія створення нової трилогії від Діснея є більш драматичною і цікавою, ніж самі фільми. Після того, як «батько» Зоряних Війн Джордж Лукас продав права на своє «дитя» за 4 мільярди доларів, шанувальники всесвіту були в захваті – режисер зняв погану, на їх думку, трилогію приквелів, що розповідала історію падіння Анакіна Скайвокера і його перетворення на Дарта Вейдера. Саме тому від Діснея всі чекали повернення до старих добрих «Зоряних Війн» з рубежу 70-80-х, що власне корпорація і зробила в «Пробудженні Сили», що зняв Джей Джей Абрамс, і яке фактично є ремейком «Нової Надії». Однак, можна скільки завгодно сварити Джорджа Лукаса за його невдалі рішення, але слід визнати, що окрім виключної підприємницької жилки в нього завжди було своє авторське бачення, бо він режисер формації Нового Голлівуда, один з багатьох людей, хто по-справжньому змінив американський і світовий кінематограф. Так він, та його друг і колега Стівен Спілберг є винахідниками блокбастерів в тому сенсі, якому ми їх розуміємо зараз, однак, як це часто буває з винаходами – їх використовують вже інші і часто для дуже комерційних цілей. І не дивлячись на те, що Лукас не безгрішний у цьому сенсі (заробляти на іграшках він почав майже віддразу), в його фільмах завжди були якісь ідеї.

В оригінальній трилогії – це важливість сім’ї, протистояння технологій та природи, і витікаючи з цієї ідеї тінь в’єтнамської війни, що є в кожному фільмі оригінальної трилогії. Однак, найбільш важливий конфлікт у перших фільмах Лукаса – конфлікт в людському серці, прямо по Фолкнеру. Його ж Джордж переніс і приквельну трилогію, але окрім цього підняв теми корупції, бюрократії та лицемірства, паралельно з цим немов пророкуючи війну в Іраці – фінальні кадри «Атаки клонів» є навіть моторошно пророчими, якщо врахувати, що стрічка вийшла в 2002 році, а війна з Саддамом Хусейном почалась в 2003. А що ж можна сказати про нову трилогію Діснея і «Скайвокер. Сходження» зокрема? На жаль, нічого навіть приблизно цікавого в ній не знайти. Це надзвичайне місиво зі штампів, ностальгії, сучасних кіно трендів, спецефектів і загравання з фанатами. Однак, ідейно це абсолютно пусті стрічки.

«Скайвокер.Сходження» може бути цікавим лише як приклад протистояння двох режисерів. Після безпечного «Пробудження сили», за другу стрічку в трилогії взявся Райан Джонсон і почав просто викидати всі «чеховські рушниці», що Абрамс так старанно розвішував у першій стрічці. В новому фільмі Джей Джей повернувся і почав перекреслювати все те, що зробив Джонсон. Тут, звісно, головна проблема в тому, що від самого початку в продюсерів нових «Зоряних Війн» не було хоча б якогось плану. Можна скільки завгодно критикувати фільми студії «Марвел», проте їх успіх не в останню чергу пов’язаний з ретельно продуманим планом, що взагалі-то більше ріднить їх не з атракціонами, як казав Мартін Скорсезе, а з сучасними телесеріалами – просто цей марвелівський серіал виходить одразу ж на великих екранах. І, очевидно, що студія Дісней хотіла провернути щось подібне із далекою-далекою галактикою. Однак, без конкретного плану в кінцевому випадку ми маємо лише велетенський пшик, а сама назва «Зоряні Війни» вже не є гарантом стовідсоткових мільярдних зборів – спін-офф про Хана Соло так і взагалі виявився провальним.

З художньої точки зору «Скайвокер. Сходження» теж не є чимось цікавим. Абрамс як може намагається в цьому фільмі зліпити щось цільне і поєднати всі три фільми, однак після багатьох невдалих рішень і відсутності якогось плану в нього це не виходить, та і навряд чи вийшло б у когось іншого. В стрічці є декілька цікавих сцен і яскравих монтажних рішень, однак вони не рятують від нескінченного хаосу в який зрештою падає цей фільм. До того ж чим далі по хронометражу тим більше прокидається типове «фанбойство» режисера приправлене ще і надзвичайно недоречною мегаломанією – Абрамс наче випробовує як звичайних глядачів, так і закоренілих фанатів «Зоряних Війн».

Пам’ятаєте Зірку Смерті? В «Пробудженні Сили» Абрамс вже робив нову з цілої планети, однак тут він іде далі і показує цілий нескінченний флот космічних кораблів, кожен з яких здатен знищити цілу планету. І це лише один приклад із багатьох. Однак, чи можна тут в усьому звинувачувати режисера? Ні, адже «Скайвокер. Сходження» не режисерське кіно, а на сто відсотків продюсерське. Не зважаючи на всі недоліки «Останніх Джедаїв» слід віддати належне Райану Джонсону він хоч і незграбно, але все ж намагався в своєму фільмі якось зламати класичні штампи Зоряних Війн, називаючи це деконструкцією. Проте «зламати» тут ключове слово, і ніякою деконструкцією в тому фільмі і не пахло, тим паче що сам же Джонсон у кінці стрічці і відмовляється від власних ідей. Але в дев’ятому епізоді саги в Абрамса немає навіть такої спроби.

Звісно, «Скайвокер. Сходження» – це не найгірший фільм в історії, чи в 2019 році, і навіть в ньому є щось хороше. По-перше, гра акторів. Адам Драйвер, навіть в такому наскрізь комерційному фільмі, все ще грає на всі сто відсотків, а у його героя Кайла Рена все ж найкраща історія розвитку за всі три фільми. Дейзі Рідлі також непогано грає, а їх екранний дует з Драйвером, мабуть, є найбільш цікавим елементом стрічки. Проте на відміну від свого колеги, Рідлі не дуже пощастило зі своєю героїнею – Рей як була майстерницею на всі руки, так нею і залишилась у фінальній стрічки. Її розвиток ілюзорний, а мотивація практично завжди є зовнішньою, а не внутрішньою. Решта акторів грають як можуть, однак, їм розвернутись у своїх героях ще важче. І це тривожний дзвіночок, коли такому таланту, як Оскар Айзек немає чого грати в стрічці. Ієн МакДермід, що повернувся до ролі Палпатіна, як завжди на висоті в своєму злодійському шаленстві, однак цього разу Імператора зробили настільки штучним та вимученим для сюжету, що він і поряд не стоїть із своїми ж версіями «Помсти Ситхів» чи «Повернення Джедая». Проте в фільмі все ще є яскраві і надпередові спецефекти, а також музика Джона Вільямса, хоча навіть вона в цій стрічці звучить дещо стомлено.

«Скайвокер. Сходження» є яскравим прикладом сучасного голлівудського блокбастера – безглуздого і нещадного, що, в принципі, є актуальним для всіх фільмів цієї трилогії. Загравання з фансервісом, величезний бюджет, відсутність оригінальних ідей і тем, нескінченне «реміксування» класики, а також хаос, як творчий метод – це все складові девятого епізоду. І він є немов головною вісточкою того, що блокбастер, в тій формі, в якій його винайшли Лукас та Спілберг, вже помирає. Цікаво, що саме ці двоє, ще в 2013 році передбачали такий перебіг подій. Тоді вони казали, про крах сучасної кіноіндустрії, що буде пов’язаний із засиллям двохсот+ мільйонних блокбастерів у кінотеатрах, невпинному зростанні ціни квитків у кіно, та переходу багатьох режисерів на телебачення.

В 2019 році, коли навіть Мартін Скорсезе вже знімає фільми для Netflix, всі їх передбачення стали реальністю. І є якась зла іронія в тому, що найбільш яскраво ці передбачення справдились на прикладі Зоряних Війн, які Лукас того ж року продав Діснею. Однак, за будь-якою кризою наступає новий період, і навіть Новий Голлівуд, представником якого є Джордж, з’явився саме тому, що старий Голлівуд опинився в кризі. Саме тому слід радіти завершенню саги Скайвокерів, хай воно і виявилось провальним, але, хто знає, можливо там, за поворотом, вже в наступному десятилітті нас чекає нова і яскрава епоха в історії кіно.

Автор: Кирило Пищиков

поділитись