Символ і буття: світ крізь призму філософії символічних форм

Символ і буття: світ крізь призму філософії символічних форм

На відміну від раціонального, інтуїтивне пізнання світу дозволяє абстрактно уявляти те, що складно осягнути практичним шляхом. Там, де емпірика безсила – на шлях осягнення виступає нова форма бачення навколишнього, яка нібито «закодовує» реальність. Саме такі «коди» виступають можливими шляхами пізнання та формування нових аспектів дійсності, які несуть у собі додатковий сенс буття. Завдяки інтуїтивному шляху для індивіда відкривається вище значення процесу існування.

Ще з філософії Античності нам відомі поняття матерії та форми. В «Метафізиці» Аристотель зазначав, що форма створюється з чогось – вона вноситься в матеріал, але при цьому не будучи його причиною. Форма надає матерії значення, окреслює її межі та виокремлює її в часовому проміжку. Матерія ж є можливістю для буття в акті. Форми є засобами вираження, прояву здатностей матерії – це шлях її реалізації. Ці два елементи, будучи автономними, проте неповними – віднаходять цілісність у власній взаємодії. Форма допомагає осягнути матерію, а матерія надає формі смисл та можливість для корисного застосування самої себе. Формотворення та їх взаємозаміну окремі мислителі (такі, як Зіммель) називають процесом перетікання життя. Для них уся суть життєвого процесу в тому, що воно регулярно виражається в різних домінантних формах епохи. А час лише впливає на їх видозміну. Таким чином, зміна форм життя виступає запорукою його вираження – адже для його відтворення потрібні все нові й нові форми.

У Георга Зіммеля є ідея про вираження життя у формах, які постійно розширюються, аби мати можливість вмістити в собі всю повноту життя. У Ернста Кассірера форма виступає засобом вираження реальності і ця ідея у автора схожа із Зіммелем – буття витісняється зі сфери пізнання і протікає у символічних формах. Символічний Всесвіт, за Кассірером, складається із  п’яти основних елементів – мистецтво, релігія, мова, наука та міф. Автор виступає критиком природничих наук та впевнено стверджує, що світ неможливо осягнути виключно емпіричним шляхом.

Символи здатні пояснити все те, що не можуть пояснити фізика та хімія, адже саме через них повністю відкривається сутність людського пізнання.

Символізм стає в нагоді тоді, коли раціоналізм та емпіричні науки є безсилими. Автор наголошує, що життя не можна пояснити виключно шляхом раціонального обґрунтування. Чим менше «фізики» – тим більше символіки. Саме символізм наповнює буття смислом і дає змогу осягнути його в повній мірі. За Кассірером, символ є ключем до розуміння життя – як для Гайдеґера художнє творіння розкриває буття сущого, його істину. Відповідно, суть взаємодії символу і життя – як форми та матерії.

Буття можливо осягнути лише в діяльності – і розпочати варто із пізнання. Не з пізнання предмету, як вже відомого явища, а саме із доступного людському розумінню закону пізнання. Тобто, перш ніж перейти до дослідження конкретних предметів – необхідно розібратися в самій «формулі» процесу осягнення світу. І перш, ніж почати розробку «матеріалу» – зрозуміти слід методику користування «інструментами». В функціях чистого пізнання, мовленнєвого мислення, художнього світогляду відбувається не оформлення світу, а його формування. Осягаючи реальність через символи – ми не отримуємо вже готові знання про неї, а формуємо її самостійно. Адже світ не виступає як давно визначена даність, до якої індивіди відносяться виключно як безмовні спостерігачі. Реальність – пластична, і формується завдяки методам, якими ми її визначаємо. Символ є основою, а не додатковим елементом пізнання, як наголошує автор. Саме через нього і починається формування процесу відкриття для себе світу, а не отримання відокремлених, нових знань про нього.

Символізм реалізується через дух. Всі основні п’ять елементів символічного світогляду (релігія, міф, мистецтво, наука, мова) є загалом частиною глобальної системи, яка веде до перетворення пасивних перцепцій, де дух є скутим, до світу чистого духовного вираження. Кожен із символів має свою структуру та власну «внутрішню форму», яка обумовлює їх функцію. Всі ці елементи є різними засобами для відкриття сутності одного і того ж явища – але кожен розкриває реальність лише з однієї сторони.

Саме через символізм, на думку автора, і відкривається вся суть людської свідомості – в її багатогранній вимірності, складній конструкції та неосяжній глибині. Першим кроком до об’єктивного пізнання сутності автор називає створення знакової системи. Сама суть отримує через власний знак (який пов’язаний із нею) нове, додаткове значення. Знак ідеалізує сутність і відновлює її в абсолютно новому статусі сприйняття. Людське пізнання не може повноцінно існувати без образів та знаків, інакше дух віддаляється від джерела власного буття. Метою людського пізнання, відповідно, виступає відмова від раціонального світосприйняття і осмислене повернення до сфери інтуїтивного споглядання та віднайдення завдяки цьому єдності сутності духу.

Символічний Всесвіт надає своєрідний «матеріал» для побудови як дійсного світу, так і духовного. Символи, за Кассірером – це різні функції самобутнього формування буття. Не зважаючи на те, що поняття «знак» та «символ» мають різне значення з точки зору науки логіки, автор не робить акценту на розрізненні термінів і загалом використовує їх як синоніми. Знак виступає як один із засобів осягнення всього навколишнього, як його форма дійсності.

Розглядаючи як окремий символ поняття мови, автор зазначає особливості формування своєрідної «філософії мови». Мова займає позицію золотої середини між суб’єктивним та об’єктивним. Адже така її частина, як звук, з одного боку – промовляється нами, тобто, є частиною суб’єкта. Проте в процесі промовляння звук чується, як частина оточуючого, об’єктивного світу. Акт промовляння перетворює суб’єктивний звук на частину об’єктивного світу, тому один і той самий звук ми сприймаємо і як частину зовнішнього, і як невід’ємну складову внутрішнього. Мова, як і інші символічні форми, виконує об’єднуючу функцію суб’єктивного з об’єктивним, урівноважуючи їх взаємодію.

Важливим є зазначення, що символічний світ є не дзеркалом, і навіть не відображенням дійсності. Символ є сам «джерелом світла» та початком процесу формування усвідомлення буття. Крізь нього розкривається сутність, а не створюється її відбиток в людській уяві. А саме буття знаків – в їх значенні, а їх зміст вичерпується функцією їх означення. Символ допомагає розкривати буття світу в його багатоманітності, допомагає індивіду пізнати особливості його формування.

Без символізму світ перетворюється на набір сухих фактів та цифр – стає обмеженим, застиглим, невиразним. Завдяки символу світ отримує духовний вимір, який розкриває самі можливості для пізнання його індивідом.

Подібно до Гегеля, який розмірковував про історію духу та її розгортання, Кассірер також наголошує на символах як «формах карбування буття», які є не відбитками дійсності, а справжньою директивою духу, що рухається. Символи не є статичними, вони розвиваються в процесі їх рівня пізнаваності. Символічний Всесвіт дозволяє людському духу звільнитися і повернутися до сфери інтуїтивного споглядання. Без цього і сам індивід є скутим раціональністю, формалізованим фактичністю, невизначеним в дійсності. Міф, наука, релігія, мова та мистецтво розкривають для індивіда сутність світу, але водночас і допомагають віднайти щось нове в собі.

Автор розглядає кожну із частин символічного Всесвіту як форму мислення, споглядання, буття загалом. Кожен із символів – засіб для осягнення реальності. І це осягнення дозволяє сформувати конкретне бачення навколишніх речей, детальніше сформулювати основні процеси життєсвіту та розширити уявлення про можливі межі навколишнього.

Символ – це шлях для людської свідомості в осягненні всіх аспектів світу.

Зовнішній прояв до формування знання – як становлення внутрішнього, інтуїтивного розуміння вищих, духовних вимірів. Символізм розкриває справжню суть Всесвіту, адже по суті увесь світ насправді і є символічним – тому визначення «символічного Всесвіту» Кассірера є відображенням істинного стану реальності.

Автор: Катерина Лобанова