Містична краса Америки у полотнах Ендрю Ваєта

Мистецтво 20 століття відрізняється своїм тяжінням до містичного та символічного, пізнання реального світу через призму езотеричного манить митців та глядачів. Як виглядав би світ повний містичного вітру, таємниць, що заповнюють повсякденне життя, світ речей, які здаються нам зовсім не тим, чим є насправді? Це безперечно був би світ картин американського художника Ендрю Ваєта.

Мистецтвознавці відносять картини Ендрю Ваєта до течії реалізму, проте це незвичний для наших очей реалізм. Ваєт зображує світ, близький до нашого, але з відмінностями, ніби існує інша реальність, як подібна, так і відмінна від нашої.

Зображуючи світ в обмеженій палітрі, він пояснював це тим, що світ не потребує яскравих фарб, він потребує яскравих людей. Обмежена, вохриста палітра кольорів надає полотнам ще більше містицизму, недомовленість, присутня не лише у сюжеті, але й у колористичній побудові полотен. Ми не знаємо всього, що відбувалося, так, наче від нас прихований основний сюжет, залишаючи лише зачіпки для розгадування таємниці.

Головна тема його полотен це тихі сільські краєвиди, покинуті помешкання, провінційне, спокійне життя. В нього ніколи не було студії, завжди працюючи у полі, на покинутих горищах, у будинках своїх сусідів він краще пізнавав світ, що його оточував.

Його головні герої – це звичайні люди, рибаки, пастухи, фермери, зазвичай близькі знайомі або сусіди. На його полотнах вони рідко займаються працею чи залучені в сюжетних поворотах, про їх наміри чи професії ми дізнаємося лише з натяків. Пусті очі, непорушний вираз обличчя цих людей наводить нас на думку про їх неналежність до цього світу. Ці люди знаходяться ніби у напівсні, у містичному поєднанні з природою.

Деякі мистецтвознавці вважають помилковим зарахування Ваєта у ряди реалістів. Не дивлячись на явну реалістичну подачу, він ховає від очей споглядача головне дійство сюжету.

Статичні сюжети мали б заспокоювати, наділяти глядача відчуттям умиротворення, але дивлячись на них, ми відчуваємо незрозумілу тривогу.

Такі пасторальні, здавалося б, сюжети зовсім не мають спільного з нашим повсякденним життям.

Напіввідчинені вікна, пусті будинки, поля без робітників, в його картинах завжди присутнє щось потойбічне. «Він зміг намалювати вітер», – так говорила про митця одна з його натурниць Хельга. Вітер ніби з іншого світу, що геть забрав з таких повсякденних речей всю буденну суть та наповнив їх меланхолією. Він сам називав цей вітер нічим іншим, окрім як «привид, дух, якому відкрили вихід».

Ваєт ніколи не був у Європі, не надихався полотнами видатних майстрів. «Він був самодостатнім», – говорить про митця Гленн Холстен, режисер фільму про життя та творчість Ваєта. Єдину художню освіту здобув завдяки батьку, відомому ілюстратору. Можливо, це і стало основою його творчості: самобутність та власні емоції, він зображує світ лише через власну призму, не дивлячись на інших. Ніколи не подорожуючи, він боявся зміни власного сприйняття:

«В мистецтві головне не втратити чистоту. Я свідомо не люблю подорожувати, після подорожі ви ніколи не вертаєтесь такими ж, ви стаєте більш ерудованими. Я боюсь втратити щось важливе для своєї роботи, можливо наївність».

З усіма героями своїх картин Ваєт мав власну історію, з кожним був особисто знайомий довгий час. Так Хельга, дівчина з прусським обличчям та високими вилицями, що працювала в полі неподалік, стала натурницею для цілої серії полотен. Ваєт завжди працював наодинці, пізнаючи та розкриваючи на полотні, здавалося, цілий світ. Протягом 15 років він вивчав світ Хельги, тримаючи це в повній таємниці, і як результат 247 полотен.

Через роки, після того, як про картини дізналася публіка, журналісти запитали дружину Ваєта, що вона думає з приводу цієї таємниці: «Йому пощастило, що ці полотна виявилися геніальними, інакше я б його вбила».

Майже все життя Ваєт прожив в рідному Чеддс-Форт в Пенсильванії, містечку, що назавжди залишилося на полотнах видатного майстра. Він і сам здавався невід’ємною частиною цієї природи та ландшафту. Зображуючи рідні місця та людей, він міг краще передати стан та емоції, що є чи не головним аспектом в творенні живописних полотен.

Ваєта не цікавило звичайне зображення повсякденних речей, в кожному предметі він залишав частину себе, своїх емоцій та переживань. Нові предмети та пейзажі не викликали в нього творчого бажання. Більше його цікавило написання речей, які він бачив багато років, але в новому незвичайному світлі. Йому необхідно було жити в тому оточенні, яке він виносив на полотна. Працюючи над картиною «Світ Крістіни», він 5 місяців працював над полем, намагаючись відчути присутність головної героїні, спостерігав за природою, зливався з її буттям. Під час роботи над полотном він багато часу проводив в будинку Крістіни, робив начерки, пізнавав її світ.

Крістіна Олсон була інвалідом, нижню частину її тіла паралізував поліомієліт, який на початку 20 століття ще вважали невиліковним. День за днем Ваєт спостерігав, як самостійно пересувається жінка будинком, не бажаючи обтяжувати своєю хворобою близьких.

Ваєт перекладав свої симпатії та емоції в живописні образи.

Він співчував їй, співчував фермерам через аграрну економіку, що переживала тяжкі часи, намагався передати свої відчуття у свої полотна. Це співчуття – внутрішній світ художника, що перейшли і в його картини.

Дивлячись на полотна, кожен відчуває та переживає власні емоції. Хтось впадає в депресію та переживає емоційний стрес, хтось вбачає в них таємницю, яку прагне розкрити. Але в будь-якому випадку його полотна не залишають байдужих глядачів, бо це картини, в основу яких покладені власні переживання митця, він – основна складова свої полотен, основна таємниця.

Автор: Анна Збаражська

поділитись