Художній кінофільм «Королівський роман» («A Royal Affair») данського режисера Ніколая Арсела 2012 року розповідає про історичні події, що відбувалися у королівському дворі Крістіана VII.

Сюжет фільму розгортається у 1770-их роках, коли король Данії та Норвегії Крістіан VII лише починає своє правління. Будучи мало зацікавленим політичними справами держави, король доручає розпоряджатися країною раді міністрів, і веде розпусне життя, приділяючи більшість часу розвагам. Гучні бенкети, плотські втіхи з жінками легкої поведінки, садистські схильності, пияцтво – сфери недержавних зацікавлень Крістіана VII. У короля ще в дитинстві діагностували серйозне психологічне захворювання, причиною якого в ті роки назвали «надмірну мастурбацію», і котре свіжі дослідження характеризують як «шизофренію».

Позаяк, головним героєм фільму є не король, а його дружина – Кароліна-Матильда Великобританська. Сестру короля Британії одружили з 16-річним королем Данії та Норвегії в 13-річному віці. У королівському дворі всі знали про те, що король не кохає свою дружину, і навіть вважає це «старомодним». Здебільшого його поведінка стосовно дружини була байдужою, втім, подеколи він принижував та лякав молоду королеву. Попри це, король зачав із дружиною сина-кронпринца. В 1768 разом із найближчим оточенням він вирушив у мандри Європою, зокрема і до рідної країни власної дружини. Повертаючись із подорожі, Крістіан VII дорогою зустрічає лікаря німецького походження Йоганна Фрідріха Струензе. Своїм вільнодумством і відкритістю Струензе завойовує довіру з боку короля, тож незабаром по поверненню до королівського двору лікар стає найближчою людиною для Крістіана VII.

Впродовж усього часу правління Крістіана VII мачуха короля Юліана-Марія Брауншвейзька намагається посадити на трон свого сина Фредеріка. Такі зусилля відображалися систематичною роботою з делегітимізації та усунення від політичних рішень короля.

Кароліна-Матильда, що вбачала загрозу в новому другові Струензе для короля, тим не менше, засвідчила, що подібний вплив є не згубним як і для самого короля, так і держави. З часом королева розкрила високий рівень ерудиції Йоганна Фрідріха в контексті симпатій до ідей Просвітництва, а також викрила його авторство над анонімними статтями щодо заборонених на тодішній погляд тем щодо громадянських свобод.

В той час коли в Копенгагені орудує вітряна віспа, Струензе пропонує вакцинувати від захворювання кронпринца. Противниками цього виступає фактично вся рада міністрів, але Кароліна-Матильда дає на таку потенційно смертельну ініціативу свою згоду. Після успішного вирішення цього питання, взаємини королеви з лікарем зближуються, в той час як рада міністрів остаточно визнає, що Струензе постає все більш негативно орієнтованим щодо політики ради.

Роман Струензе з королевою зближує їх до політичного правління. Користуючись методами маніпуляції та використовуючи запас довіри короля, таємний союз маніпулює політичною владою руками психічно нестабільного Крістіана. В таких умовах впроваджуються реформи, та втілюються ідеали Просвітництва. Зрештою, реформування держави такими темпами цілком природно здійняли хвилю обурення серед усіх верств населення: від аристократії та армії до селян. Звісно ж, першою обурюється рада міністрів, котру в результаті виганяє король Крістіан, призначаючи натомість Струензе відповідальним за державне керівництво.

Врешті, Кароліна-Матильда вагітніє від Струензе, а їхній роман був викритий через зраду всередині королівського замку. З часом під головуванням Юліани-Марії Брауншвейзької консолідовані сили опозиції завдяки послідовній політичній стратегії – дискредитації реформ Струензе та оприлюднення романи королеви – здійснюють заколот.

Тим часом хвороба короля сильно прогресує, тож він не може адекватно сприймати реальність, плутаючи навіть хто є королем. Оскільки він був відсторонений від усіх важливих процесів, більшість часу він проводить в іграх із негритятком.

У ніч заколоту Струензе та королеву Кароліну арештовує королівська гвардія, що перейшла на бік змовників на чолі з мачухою Юліаною. Згодом, Йоганна Фрідріха Струензе було публічно страчено перед натовпом простолюду, що його ненавидів, попри те, що в ім’я звільнення останнього Струензе здійснював свої реформи.

Сестру британського короля примусово офіційно розлучили, тобто анулювали шлюб, з королем Данії та розлучили з дітьми. Через кілька років у 23-річному віці Кароліна помирає, лишивши своїм дітям листа з розповіддю про те, що сталося насправді. Впродовж років цей лист зберігала вірна фрейліна, передавши його дітям лише тоді, коли вони змогли його зрозуміти.

Весь фільм пронизаний глибокою чуттєвістю: всі жіночі персонажі грали з власною тілесністю, а саме з’являлися в кадрі з широко розплющеними очима, ледь відкритими губами, з глибокими декольте та оголеними зап’ястями, нерідко в кадрі демонструвалися руки з довгими витонченими пальцями, а шкіра виблискувала матовою білизною. Чоловічі персонажі в свою чергу в кадрах неодноразово акцентувалися на сильних руках, що мало характеризувати їхню сексуальність не менше мірою: зібраність та суворість. Чуттєвою виявляється навіть розстановка кадрів за жіночої участі у фільмі: велика кількість крупних планів, наїзди камери на очі та губи, середні кадри з акцентом на грудях. Тобто тілесність у фільмі представлена з різних аспектів, відображаючи атмосферу тогочасної аристократії, балансування між нормами моралі та «прийнятною» у дворі розпустою, що не можна не відзначити як  близькість до історичної достовірності.

Соціальні ролі чоловіка та жінки в фільмові також наближені до історично достовірних, адже елементарним кластером суспільства та держави була родина, а не індивід. Жінку здебільшого зображали як «дружину»: молодших дівчат позиціонували як майбутніх дружин, а вдів, як Юліану-Марію Брауншвейзьку, сприймали як дружин померлого чоловіка. По суті, єдиним у фільмі, хто посягнув порушити соціальний устрій був Струензе.

Втім, жінки не були обмежені у впливові на суспільні сфери. Сама історична подія, по суті, розповідає про те, як одна жінка стала жертвою власної необачності та квапливості, і тим самим створила передумови, щоб бути скинутою з влади. З цього конкретного історичного прикладу може видатися, що історія людства – це історія жіночих інтриг, де чоловіки були певною мірою жертвами обставин.

Ставлення до родинних зв’язків лишається відповідальним з обох боків. Ключовими в шлюбові лишаються діти, як спадкоємці родового імені. Попри те, що гуляння з елементами позашлюбного сексу короля були загальновідомими для королівського замку, аристократії та навіть простолюду, шлюбні вузи не могли бути розірваними. Навіть попри огиду Кароліни до напівбожевільного чоловіка, будучи вагітною від Струензе, вона з коханцем не замислюється про втечу чи відкриття секрету, навпаки – вони вирішують легітимізувати дитину в рамках офіційного шлюбу королеви. Тобто навіть тут думали радше не про себе та свої бажання, а про соціальне становище та обов’язки, які воно накладало.

У фільмі небагато сцен сексу, але в той самий час багато натяків, розмов та інших його вербальних свідчень присутності. Серед наявних сцен сексу є кадри з чергової нічної вечірки в королівському палаці, де сидячу домінантну позу займала жінка, а король тим часом говорив з іншими чоловіками про відволічені речі. Секс у шлюбі не ілюстрований, але з контексту зрозуміло, що подружній секс був нечастим, попри хтивість короля. Це доволі історично правдиво, адже здебільшого «секс мав бути для дітонародження». Разом із тим, король Крістіан VII неодноразово виявляв свої садистські схильності, застосовуючи грубу силу: вступав до статевого акту без прелюдії, трощив меблі, вимагав сексу на пізніх етапах вагітності дружини. Сам король у своїй надмірній хтивості радше був представлений як дитина, а не як носій тваринного начала. Тобто його сексуальність була радше неконтрольованою та нерозбірливою, аніж гіпертрофованою.

Насамкінець, варто відзначити, що питання зради в фільмі ілюстроване також вельми історично правдиво. Жіноча зрада в суспільстві була неприпустимою. Зовсім інакше це було передбачено для чоловіків, котрим зрада була дозволена, хоч і не визнавалася в суспільстві за норму. Безумовно, здебільшого зрада засуджувалася саме через соціальну жіночу роль у родині – як матері дітей, що мали надалі нести родинне ім’я. Можна припустити, що якби Кароліна не завагітніла від іншого, простолюд та аристократія, які на початку кінострічки вказували як «доволі чутливі до атмосфери в королівському замкові», не засудили б її.

В одній зі сцен фільму ми бачимо як в ляльковому театрі в Копенгагені ілюструють зраду королеви зі Струензе: найбільше засуджували її за «втрату вірності» – незрозумілим батьківством доньки Луїзи, надалі її зв’язок із «німцем», «чужим» Струензе, а вже потім – за зганьблену честь короля. Така градація суспільного засудження є доволі показовою.

Зрештою, кінострічка «Королівський роман» демонструє амбівалентну мораль Данії тих часів, де водночас лишалося можна було привселюдно зраджувати дружині, але засуджувати її таємне кохання. В той самий час трагічна історія Кароліни-Матильди засвідчує початок серйозних суспільних трансформацій, що значною мірою втілив після смерті її син – король Фредерік V.

Автор: Анна Клокун