«Самурай Заходу»: бревіарій непокірних та «політичний жест» Домініка Веннера

«У той час як люди сковують себе ланцюгами власного тілесного існування, мій жест є актом волі. Я приймаю смерть для того, щоб розтопити скрижанілу свідомість…»
Домінік Веннер

Жертвоприношення як «політичний жест»

21 травня 2013 року у символічному місці – на сходах біля вівтаря Собору Паризької Богоматері – вчинив самогубство французький письменник, політик, історик та воїн Домінік Веннер (1935–2013). Це був цілком продуманий та виважений крок, і сам Веннер міг би назвати це красивим вчинком. Він вважав, що європейці сьогодні втратили здатність до таких жестів – красивих, сильних, вольових. Якщо мистецтво вимагає жертв (як це відбувається у Андрія Тарковського), то історія – вимагає, ймовірно, ще більшого жертвоприношення.

«Якщо ми не хочемо жити як паразити на тілі суспільства, харчуючись плодами демократії, якщо ми не хочемо стати конформістами та ідіотами споживання… ми повинні від чогось відмовитися. І почати ми маємо з самих себе. Ми охоче покладаємо провину на інших, на суспільство, на друзів, тільки не на себе… Лише коли знаєш, що готовий пожертвувати собою, можна домогтися впливу на загальний процес життя, по-іншому не вийде. Ціна – це, як правило, наш матеріальний добробут. Потрібно жити так, як говориш, щоб принципи перестали бути балаканиною й демагогією…»
Андрій Тарковський

Своїм жестом Веннер наголошує на необхідності дій замість слів, нових – ефектних та символічних – акцій, котрі б вивели «одурманені наркозом свідомості» зі сну. Символічні акції – це рідна вотчина Домініка Веннера. У «Самураї Заходу», а потім і в «Бунтівному серці», він розповідає про свій досвід Алжирської війни. Тоді він перебував у лавах секретної військової організації, котра виступила проти незалежності Алжиру у 1960-х роках, а також проти політики президента Шарля де Голля. Нарешті, спротив дійшов до того, що представники зазначеної організації здійснили спробу вбивства де Голля. Власне, у 1960–1970-х роках Домінік Веннер був одним із засновників руху «нових правих», але в 1971 році пішов із політики.

Чому Веннер звершив цей «політичний жест»?

Тут думки розійшлися. Спочатку було сказано, що це протест проти легалізації гомосексуальних шлюбів. Оскільки в той час саме й готувався закон про такі шлюби. Але Веннер пішов із життя не мовчки. Він залишив послання. Слід зауважити, що автор «Самураю Заходу» – спеціаліст з історії Громадянської війни, дослідник історії Росії тощо. Тож, повертаючись до послання, скажемо, що воно значно розширює контекст Веннерового вчинку. Конкретний закон – це лише одна з деталей у механізмі тотального розпаду, розкладу та гниття Західного світу, котре помітив Веннер. Для нього Європа ступила на шлях культурної, цивілізаційної, релігійної, моральної та соціальної (демографічної) самоліквідації. Веннер підкреслював, що Захід дотримується політики подвійних стандартів. Але настав час, коли необхідно – навіть життєво необхідно – відмовитися від цієї логіки подвійного стандарту та подолати наслідки довготривалої амбівалентності.

Сенси «бревіарію»

Тож, що таке «Самурай Заходу»? По-перше, ця праця вважається останньою у доробку Домініка Веннера. По-друге, тут можна знайти роздуми про метафізику Заходу (у широкому сенсі цього слова). По-третє, Веннер розмірковує про кінець традицій Європи, про занепад Західного світу. Нарешті, по-четверте, він пропонує шляхи для відродження традиції та відбудови окцидентального всесвіту – згідно з його сутністю. Сам автор дає цій книзі підзаголовок – «Бревіарій непокірних». Бревіарієм у католицькій традиції називають спеціальну книгу для богослужінь, котра містить усі необхідні молитви для літургії. Схожа річ у православній традиції зветься часословом. Але назва «бревіарій» походить від латинського слова brevis, тобто «короткий». У «Самураї Заходу», таким чином, містяться короткі настанови майбутнім поколінням – послідовникам Веннера, поради та рекомендації французького письменника. Ймовірно, профанний сенс бревіарію могла би втілювати настільна книга.

Зміст «Бревіарію непокірних»

Домінік Веннер, розтлумачуючи на початку зміст своєї книги, називає себе істориком-спостерігачем. Приходить час, й історик має викласти свої роздуми на папері. Ось, що вкладає автор у зміст свого «Бревіарію»:

«Книга, яку я пропоную, розкриває це в новій формі. Цитуючи Рабле, вона охоплює «саму суть». Саме такий зміст я надаю цьому Бревіарію: квінтесенції праць, роздумів і прикладів, до яких можна звертатися щодня, щоб отримати поживу для розуму, дій і життя…»
Домінік Веннер

Відтак, у пролозі Веннер оповідає про те, що значить бути «самураєм Заходу», розповідає про «кругозір війни». Для автора складання цієї праці полягає не лише в теоретизуванні чи абстрагуванні, але у поєднанні роздумів із діями, прочитаного в текстах – із власними рефлексіями та практиками. Для людини, котра слідує традиції, дві речі відіграють особливу важливу роль: це релігійний базис та історична (культурна) пам’ять.

Далі Веннер пише про «метафізику нескінченності». Саме вона, на думку автора цієї праці, є причиною й витоком усіх катастроф – як тих, що вже сталися, так і майбутніх. Подібна «метафізика» є продуктом пам’яті, оскільки саме на ній базується інтелектуальна культура Європи. Варто підкреслити, що Веннер часто посилається на філософів та авторів античності – часу, коли формуються «фундаментальні поняття» західної культури. Втім, читаючи «Самурая Заходу», все більше приходить думка про порівняння «метафізики нескінченності» Веннера та «дурної нескінченності» Гегеля.

Що таке, власне, «дурна нескінченність»? Це нескінченність розсудку – необмежений процес одноманітних, однотипних змін, котрі, проте, ні на що не впливають та ні до чого не призводять.

Друга риса культури Заходи, котру вона набуває в модерні, стосується техніки. Веннер, ймовірно – прихильник Шпенґлера, котрий вважає цивілізацію (де, перш за все, наголошується на технічній досконалості суспільства) останньою фазою розвитку культури, або ж взагалі – її смертю. Тож, і Веннер вбачає у сучасному йому неокапіталізмі «хижий дух», котрий наносить шкоду природі, експлуатуючи й виснажуючи її. Оскільки людина – частина природи, то індустріалізація, неокапіталізм та панування техніки виснажують і саму людину. «Дурна нескінченність» – це циклічність фінансових криз та соціальних хвилювань. Для Веннера – це хвороба, що потребує лише вмілого та правильного лікування.

Міркуючи про стратегію лікування, про «розумову гігієну», Веннер звертає погляд на Схід. Це не перший випадок прояву інтересу до Сходу серед прихильників традиції. Для Веннера певним ідеалом постає Японія. Оскільки саме тут сучасність органічно поєднується з духом традиції, новації – зі спадкоємністю пам’яті. Веннер захоплюється японськими самураями. Настільки, що навіть назвав так книгу. Він закликає переглянути стигми свого мислення, викинути геть шаблони та стереотипи.

«У Японії минувшини самурай із самого дитинства виховувався відповідно до надзвичайно суворих приписів, метою яких було навчити його бездоганному самоконтролю. Підготовка включала інтенсивне навчання військовим мистецтвам, підкореним принципам дзену <…> Вони пов’язали японське військове мистецтво з езотеричними інтерпретаціями, що часто вводили в оману, заводили в безглузді глухі кути, прикрашені загадковими та порожніми словами: дихання, осяяння, гармонія, божественна істина…»
Домінік Веннер

Проте, головним каменем у цьому фундаменті неодмінно постає пам’ять. Для Веннера пам’ять європейців, Західного світу, центрується в «Іліаді» та «Одіссеї» – ключових, на його думку, епічних творах. Веннер вважає, що європейська сучасність – це етап руйнування пам’яті, котрий надалі вимагає «революції» традиції. Веннер роз’яснює сенси, котрі вкладає в слово «традиція».

Це не минуле, яке зовсім не впливає на сьогодення. Для нього традиція – спадкоємність, червона нитка, котра пронизує всі етапи історії.

Традиція ніколи не минає. Європейський, західний, світ сягає корінням греко-романської, кельтської, християнської культури. Також сенси, запозичені звідси, включаються й у культуру світську. Зберегти каркас, котрий утримує структуру від розпаду, можливо лише завдяки сталості. І цю сталість Веннер шукає в традиційних елементах європейської культури.

Відповідно, така логіка приводить автора «Самураю Заходу» до міркувань про духовні джерела європейської цивілізації. Їх він знаходить у тих самих епічних поемах, про які ми вже казали вище, – «Іліаді» та «Одіссеї». Сенс цих творів не втрачає своєї актуальності. І ми маємо лише віднайти цей сенс для нашого сьогодення – так само, як Пруст віднаходить втрачений час. Причому тут не підійде старе – типове й стереотипізоване – прочитання Гомера у стилі школи або університету. Для Веннера важливо не просто прочитати про події. Важливо віднайти заховану тут мудрість та вічно живі принципи:  «розуміння природи як основи, першості – як мети, краси – як світогляду».

Завершальний розділ «Самураю Заходу» розкриває – у певному сенсі – значення жертвопринесення. Нині європейці забули про античну філософію стоїцизму, котра є спорідненою з самурайськими настановами Сходу.

Витривалість, стійкість, принциповість, непохитність – ось інструкції, поради від Веннера, які мають допомогти людям (європейцям, людям Заходу, перш за все) вберегти систему від деконструції й демонтажу. Настанови про те, як зберігати та передавати пам’ять, поради майбутнім поколінням – одна з ключових частин книги Веннера.

Автор зазначає, що акцентує увагу не на політичних рішеннях (хоча Веннер й наводить тут безліч прикладів із власної біографії), але на іншому баченні світу та життя. Власне – на кругозорі, який будується на істинних витоках. І без цього базису неможлива у тому числі й політика. На шляху «революції» традиції, відродження пам’яті та віднаходження спадкоємності Заходу не стане на заваді досвід Сходу, оскільки:

«Носій бездоганної і твердої традиції, що чинила опір підривній діяльності чужоземних релігій, Японія уникла двозначностей, що терзають розривають європейську душу…»
Домінік Веннер

«Маніфестація 26 травня та Гайдеґер»

Ми вже казали, що Веннер не пішов з життя мовчки. Готуючись до самогубства, а радше до християнського жертвопринесення себе, Веннер заздалегідь розмістив на своєму сайті текст за назвою «Маніфестація 26 травня та Гайдеґер». На 26 травня була призначена демонстрація проти законів про гомосексуальні шлюби. Ймовірно, Веннер не випадково обрав саме цього філософа.

«Тут доречно згадати, як геніально сформулював Гайдеґер («Буття і час»), що сутність людини полягає в її існуванні, а не в «іншому світі». Саме тут і зараз розігрується наша доля аж до останньої секунди. І ця остання секунда настільки ж важлива, як і вся інша частина життя. Саме тому потрібно бути самим собою до останньої миті. Саме ті, хто приймає рішення самостійно, керується істиною та волею, вирішуючи свою долю, стають переможцями над «ніщо». І немає порятунку від цього заклику, тому що у нас є тільки це життя, в якому ми можемо або бути тільки самими собою, або не бути нічим…»
Домінік Веннер

Згадується, як у 2016 році у Європейському університеті відбувся круглий стіл – «Навіщо філософ у скудний час?». «Скудний час» настає «сам собою» або вперше стає актуальним, мислимим ясним і чітким лише під поглядом філософа? Філософ провокує «скудний час» або тільки констатує його і є вимушеним діяти в ньому? А я бути з сучасністю? Чи може сучасність, найближча нам, тлумачитись як «скудний час», з яким може «працювати» філософ? І як, нарешті, бути філософом у «скудні часи» сучасності? Сам Гайдеґер ставив собі запитання, чи потрібні поети у «скудний час». В історії було три гіганти, котрі принесли себе в жертву – Геракл, Діоніс та Христос. І після того як звершилося жертвопринесення останнього, настав «скудний час» – вечір світу, котрий поступово переходить у велику ніч, безодню, порожнечу. Ймовірно, символічний акт, «політичний жест» Веннера, самурая Заходу, – спроба принести четверту жертву, щоб зупинити настання світової ночі. Сучасні самураї Заходу – після Веннера – поетичні натури, що спостерігають за слідами втікачів-божеств. І ці сліди – лиш тимчасові залишки їхньої присутності:

«Але вони, як ти кажеш, як священні жреці, котрі вклоняються богу вина, що з країни в країну бредуть по священній ночі…»
Мартін Гайдеґер

Самогубство Веннера – це запитання, котре відсилає до сутності самурая, поета, філософа, політика, історика у «скудний час», який потребує цієї сутності як ніколи.

Автор: Богдана Носенок