Трансгуманізм: Залиш надію кожен, хто сюди заходить

Лібералізм: Почали за здоров’я, а закінчили за упокій

Коли середньостатистичний українець стикається в пресі або в звичайній побутовій розмові з поняттям лібералізму, у нього в голові виникають райдужні образи торжества індивідуальних свобод і прав людини, інакше кажучи, так званого звільнення від гніту культурних, державних і релігійних інститутів, які нібито поневолювали суспільство протягом усього його існування. Тією чи іншою мірою першовідкривачі філософської системи лібералізму дійсно відштовхувалися від точки інтелектуальної кризи, що сколихнула Європу в зв’язку із здрібнінням пануючих еліт, що власне остаточно дискредитувало традиційну систему організації життєвого простору в усіх її проявах. Безумовно, слід зазначити, що ті негативні аспекти феодального монархізму, що стали трампліном для просування ідей реорганізації суспільного ладу як в середовищі інтелектуалів, так і в масовій буржуазній свідомості, не мають жодного стосунку ні до Традиції (в генонівському розумінні цього слова), ні до її безпосередніх еманацій в сфері політичного, культурного і соціального простору. Так чи інакше, архітектори ліберальної ідеї на початку свого шляху боролися за економічні (право приватної власності й вільного ринку), політичні (парламентська демократія, верховенство закону) і соціальні (рівність, цивільні права) свободи, які сьогодні, якщо не мутували в свою протилежність, то принаймні відійшли на недозволену дистанцію від початкових позицій. Принцип вільної конкуренції виявився завуальованою формою узаконеного поневолення мас; представницька демократія є ні чим іншим, як маніпуляцією громадської думки планетарного масштабу за допомогою ЗМІ і все тією ж монополізацією влади; а боротьба за права людини на практиці виявилася страхітливою тоталітарною машиною цензури, приниження і знищення усіх незгодних.

Історія довела, що всі «благі» наміри лібералів виявилися хитро сконструйованими повітряними замками, за якими насправді стоять людиноненависницькі деструктивні ідеї, і тепер, усвідомлюючи і спостерігаючи всю шкоду, завдану ліберальною доктриною, нам слід задуматися над наступним витком розвитку цього непростого чудовиська.

Ежен Делакруа. «Свобода, що веде народ»

Хто ми є? Чого ми хочемо? Куди рухаємося? Саме ці питання хвилюють уми і визначають парадигмальні напрямки в розвитку будь-якої цивілізації. Звертаючись вже до сучасної неоліберальної думки, ми є якимсь тимчасовим сурогатом кінцевого продукту ліберальної логіки розвитку людства, яка тяжіє до вдосконалення сутності свого суб’єкта, звертаючись до образу людини (або краще сказати істоти) майбутнього, а прямуємо ми в бік незворотнього тріумфу цих істот.

Єдиним істинним завданням лібералів було вирвати людину з усіх традиційних структур, в які вона входила і з якими себе, як частина цілого, ототожнювала. Руйнувалися та продовжують руйнуватись практично всі людські взаємозв’язки: релігійна громада, етнічна та расова приналежності, сім’я. І здавалося б, крайня межа досягнута, адже людина опинилася в повній самотності і в непроглядній пітьмі, вона відірвана від свого коріння й минулого, позбавлена усвідомлення самої себе, не здатна обирати напрям подальшого руху. Проте, це не стало фіналом дезорієнтації атомізованого індивіда, і світ виявився на краю ще глибшої прірви, крок в яку остаточно унеможливить повернення до витоків та порятунку.

Буквально кілька сотень років тому людей об’єднувала приналежність до певного соціального стану, нації, роду та релігії. Наступним кроком на шляху деконструкції людської ідентифікації став біологічний фактор: тепер опціональною стала і біологічна стать людини – божевілля офіційно легітимізовано. Для прикладу, трансгендерність, що вже стала науковою нормою, ще два роки тому була включена в список захворювань ВООЗ (Всесвітня Організація Охорони Здоров’я) – однієї з найавторитетніших структур з охорони здоров’я в світі. Політична платформа лібералізму, беручи на свої знамена ті ж самі «права людини» (які власне з людством вже мають мало спільного), просунула ідею відсутності «людського» як безумовної цінності. Агресивна соціологія позитивістського зразка нарікає все, що не вписується в спектр інтересів ліберальної сітки мислення, соціальним конструктом, тобто нав’язаним людині (tabula rasa) ззовні – вихованням і соціальним середовищем. Таким чином, людина вже нічого із себе не представляє не тільки в сфері ментального, але навіть в області фізіології. Стать була останнім бастіоном в захисті традиційного погляду на реальність, адже поділ людей на чоловіків і жінок об’єднував їх в дві групи, що в системі координат лібералізму було шкідливим фактором, бо побудувати гомогенне суспільство можливо лише шляхом штучного злиття відчужених сепарованих елементів. Коли людина не розуміє, завдяки старанням гендерно-нейтрального виховання й освіти, до якої біологічної статі себе відносити, вона стає легкою здобиччю для будь-якого соціального експерименту за своєї участі. Так чого ж в кінцевому підсумку хочуть домогтися ліберали і якого саме «щасливого» суспільства вони прагнуть?

Крізь людину

Систематичне знищення суспільного розуміння фізіологічного поняття «статі» поступово але закономірно призвело і до його практичної непотрібності. Ми входимо в епоху безстатевих істот, які помилково повірили, що їм запропонували різноманітність. Насправді ж реальна відмінність між групами людей стирається, а дезорієнтовані індивіди перетворюються в пульсуючу гомогенну масу «без роду й племені». Суб’єктивна оцінка зовнішнього вигляду тих чи інших активістів ліберального дискурсу досить показова: ви завжди безпомилково впізнаєте феміністку, представника ЛГБТ-руху або, наприклад, ліберального еко-активіста. Сувора матчастина успішно ліпить гомункулів, що в дійсності не розуміють, що вже давно позбавлені головної онтологічної якості людини – свободи волі. Людство викинуто на узбіччя історії, так як в світі технократичного простору йому давно не залишилося місця. Прогрес досяг свого логічного піку, а подальший якісний стрибок можливий тільки за умови усунення головної перешкоди – homo sapiens.

Трансгуманізм – інфернальна версія ніцшеанського «людина є тим, що має бути подолано» – оголошення справжнісінької війни тим, хто пише ці рядки і тим, хто їх читає. До речі, трансгуманісти аж ніяк не приховують, що надихалися філософією німецького мислителя, правда, їхня інтерпретація концепту «надлюдини» відсуває духовну трансформацію, на якій, власне, Ніцше і зосереджувався, на задній план, маніфестуючи матеріалістичний погляд на проблему: людину необхідно модифікувати фізично, бо тільки царство матерії та її кількості мають значення. Трансгуманізм неможливий без теорії еволюції. В якомусь сенсі вона його легітимізує, адже саме еволюційний підхід передбачає постійне прагнення нового становлення, і зовсім неважливо, чи принесе цей процес позитивні результати. Якщо ми довіримось думці про те, що трансгуманістичний розвиток є неминучим наслідком еволюції human being як біологічного виду, то приймаємо на себе відповідальність входження в кімнату без світла, бо нам справді нічого невідомо про той світ. Ми вже зараз дуже мало знаємо про техніку, яка спрощує наші життя. В певний момент технологічний прогрес став занадто швидким і складним для людського пізнання. Штучний інтелект випереджає людський розум у всьому, починаючи від можливостей накопичення інформації і закінчуючи складними логічними операціями, які раніше були прерогативою виключно нашого поля інтелектуальної діяльності. Кожен день ми читаємо чергову новину про те, як робот Софія освоїв нову мову або переміг гросмейстера в грі в шахи. Ми відпустили кермо історії і не усвідомлюємо, хто ж тепер її веде.

«Коли технологія дозволить нам подолати себе в психологічному, генетичному та нейрологічному аспектах, ми, ставши транслюдьми, зможемо перетворити себе в постлюдей – істот безпрецедентних фізичних, інтелектуальних і психологічних здібностей, потенційно безсмертних, нічим не обмежених індивідів, що самопрограмуються», – саме так резюмував завдання проекту трансгуманізму один з його провідних представників – Макс Мор. Як видно неозброєним поглядом, мова йде про якісні зміни всього, що стосується матеріального спектра людського існування. Трансцендентні та онтологічні питання не просто ігноруються, але розуміються як ті, що повинні бути усунені заради «світлого майбутнього» постлюдського матеріалу.

Носії штучного інтелекту дискутують на тему майбутнього людства

Трансгуманізм, як і будь-який інший блок ліберальної парадигми, прикриває справжню суть вектора своїх прагнень ідеями, які з першого погляду здаються благом. Трансгуманісти говорять про розширення індивідуальної свободи кожної окремо взятої людини, продовжуючи магістральну лінію лібералізму, розпочату гуманістами часів Просвітництва, і закономірно замовчуючи за рахунок кого ця індивідуальна свобода буде набута, і які групи населення землі її будуть позбавлені (спойлер: всі).

Трансгуманістичні уявлення про зменшення фізичних страждань, а то і усунення біологічної смертності людини, не зачіпають філософського виміру даного питання, адже, як нам відомо, саме гайдеґерівське «буття-до-смерті» (Sein-zum-Tode) і визначає справжній модус існування людини (Dasein), іншими словами, якраз і робить нас людьми. Особистісний характер смерті (ніхто не може відібрати у нас нашу смерть, ніхто не може померти замість нас) і визначає істинну потенцію індивідуалізму, в той час як псевдоіндивідуальні практики трансгуманізму ведуть до безособового розчинення в das Man. Людину закинуто в океан існування, але, усвідомлюючи власну несвободу відносно смерті, ми володіємо ресурсом осягнення можливості «бути» і «не бути», що, за Гайдеґером, і є справжньою екзистенцією, змоги досягнення якої нас хочуть позбавити трансгуманісти.

Не варто також не брати до уваги засадничі причини виникнення людської культури, цивілізацій і упорядкованого життєвого простору – всі ці категорії обертаються навколо феномена смерті, а значить, її «подолання» вимагає також і знищення цих самих категорій. Трансгуманісти, втім, і не приховують антипатій по відношенню до всього несумісного зі своїми ідеями, будь то традиціоналізм, релігійний фундаменталізм, екологічні рухи і т.д. З огляду на той факт, що всі відомі людству культури в тій чи іншій мірі обертаються довкола сфери надматеріальних трансцендетних потреб людини, неважко здогадатися, чи знайдеться їм місце в «новому чудесному світі» нанотехнологій. Окрему нішу боротьби адептів H+ займає критика державних обмежень в передових наукових дослідженнях і розробках новітніх технологій: цих людей абсолютно щиро обурюють заборони на клонування людей та інші «цікаві заходи» генної інженерії.

Підводячи підсумки наших роздумів, з жалем мусимо констатувати доволі страхітливу картину майбутнього, яке вже майже настало. Трансгуманізм, як авангардна течія сучасної філософської думки та логічне завершення ідей прогресу, закликає до створення на основі людини нової, більш досконалої істоти. Недовершені частини людського тіла, на думку трансгуманістів, мають бути замінені технічними пристосуваннями, а в кінцевому результаті від людини не має залишитись нічого, адже наш мозок давно програє комп’ютеру, а фізичні можливості не конкурентноспроможні навіть в рамках тваринного світу, годі й говорити про машини. В такому технологічному режимі людина (або те, що від неї залишиться), згідно концепцій трансгуманізму, зможе жити вічно, і нам слід поставити собі найголовніше запитання: чи можна це назвати життям?

Автор: Юлія Федосюк
Джерело: https://t.me/sriblotroyandy