Війна з саламандрами

Нарис четвертий: Конкурентна сауралогія

Продовжуючи червневу тематичну орієнтованість на «слов’янську фантастику», ми розглянемо роман видатного чеського письменника Карела Чапека «Війна з саламандрами».

У своїй роботі «Фізика неможливого» Мічіо Кайку наводить цитату відомого фантаста Артура Кларка, у якій той припускає два варіанти існування для людства, що ми або самотні у Всесвіті, або ні. І, що обидва ці варіанти жахають. Але поки ми перебуваємо у переляку від першого варіанту, не варто втрачати з нашого мисленнєвого горизонту і можливість здійснення другого. У роботі «Єдиний та його власність» теоретик індивідуального анархізму Макс Штірнер звертається до образів Бога та людства за прикладами прояву абсолютного егоїзму, які має наслідувати індивідуальна людина, щоб бути Єдиним, бо їх не цікавить нічого окрім них самих. Так людство і є тим сам Єдиним, а світ усього-на-всього його власністю. А якщо це не так?

Не дивлячись на всі ті аспекти, які можуть бути причиною розбрату та війн між людьми, як то стать, раса, нація, культура, вони завжди ще мають можливість об’єднатися під єдиним прапором «Антропоса». Але якщо станеться ситуація, коли з’являться  ті, кого не можна буде зібрати під цим всеоб’єднавчим стягом? Приклад подібної ситуації і пропонує нам Карел Чапек у своєму романі «Війна з саламандрами» – коли людство зіштовхується не просто з расовою відмінністю, але з видовою.  

Протягом усього роману ми можемо спостерігати якісну зміну тієї позиції, яку займали саламандри відносно людства. Спочатку вони виконували роль цікавої і досить таки корисної прирученої нової тваринки. Якщо б перше одомашнення корови відбулося у той же таки час, то вона так само викликала б такий ажіотаж у громадськості. Але переломним стає той момент, коли саламандри переступають ту саму межу, яка відділяє тварину від людини. Саламандри показують, що вони істоти розумні і здатні розмовляти. Саме після цього відбувається шлях переходу від родини тварин, через предмет наукових досліджень, у включеність до загальної цивілізаційної структури – саламандри антропологізуються.

І таким чином вони проходять через усі «дискримінаційні стадії» історії останніх століть. «Расову»: саламандри уподібнюються чорношкірим рабам, яких використовують як товар; продають, купують, крадуть і вивозять на чорні ринки збуту. «Національну»: саламандри стають частинами окремих держав, їхніми «громадянами», що дає можливість залучити їх до (використовуючи термінологію Бенедикта Андерсона) уявлених національних спільнот; ми отримуємо французьких та англійських саламандр, а також «расово» чистих аріосаламандр. «Класову»: марксова історіософія залучає саламандр до загального виру змін історичних формацій, ототожнюючи їх з пролетаріатом; люди утворюють спілки та мітинги для цих істот, захищаючи їх від капіталістичної експлуатації буржуазією.

Таким чином, пройшовши усі рівні людської розділеності: расової, національної та класової, – вони йдуть далі. Починаючи від тварин, вони повністю пройшли антропологізуючою тропою і врешті-решт пройшли її продовжили свій шлях далі. Вони вийшли за межі антропології. Прийшовши в гості до людини, вони перейняли їх культуру, технології, побут; адаптували їх під себе та повернувшись назад вийшли за межі людської спільноти та людського розбрату, організувавши свою власну спільність. Таким чином вони протиставили антропології сауралогію.

«Саура» (σαύρα) давньогрецькою означає ящірка. Якщо саламандри вийшли за межі людського і не підпадають під юрисдикцію антропології, то, відповідно, штандарту Антропоса має бути протиставлено інший об’єднавчий штандарт – Саури. А науку, яка б, наприклад, вивчала можливі моделі саламандрості, можна було б назвати сауралогією. Відповідно ми потрапляємо у не просто філософську ситуацію Іншого і намагання зрозуміти його, а також себе через іншого (тобто коло проблем, які входять до компетенції філософської антропології).

Перед нами постає радикально інший Інший, який вже не підпадає під «юрисдикцію» антропології, а перебуває за її межами. Чапек подає нам не просто індивідуальний або колективний антагонізм, а видовий.

Такий антагонізм, який має більше передумов до знищення, ніж до порозуміння. Для якого потрібен проект виходу за межі антропології (і відповідно сауралогії), що сформував би спільний «прапор» як для людей, так і для саламандр.

Автор: Ярослав Спічек

поділитись