Стаття з журналу Домініка Веннера: Enquête sur l’histoire №3 – Літо 1992 – Досьє: Авантюристи 20-го сторіччя.
Авантюра має безліч облич. Наприкінці цього століття вона повернулася під знаком великих подорожей, здійснюваних на одиночних вітрильниках, плотах, байдарках, у диких рейдах або походах по Сахарі. Не жага до золота жене нових конкістадорів стежками Перу, меандрами Амазонки чи крижаними схилами Гімалаїв. Здобич, до якої вони прагнуть, досі не вдалося зважити жодним терезам.
З ними пригода інколи перетворюється на показуху й рекламу. Настільки, аби не уникнути неприємної підозри в обмані. Жорстока дилема. Пригода не потребує глядачів, але вона часто потребує грошей. Чи зміг би Ален Жербо задовольнити свою всепоглинущу пристрасть до вітрильного спорту, не маючи солідного сімейного статку?
З часів Джозефа Конрада, походу на Фіуме або Жовтого круїзу пригоди змінилися. Широкі відкриті простори скоротилися. Але потреба у зміні обстановки, ностальгія за відкритим морем, жага до світу без огорож й заборон тим більш нагальна, адже ми живемо в гіперрегульованому, убезпеченому, задушливому світі, який підпорядковує людину безмежному владарюванню техніки. Можливо, потрібно ще й довести самому собі, що можна бути кимось іншим, окрім хорошого лікаря, щасливого «менеджера», успішного торговця чи студента, який подає великі надії… Одним словом, відчувається бажання оцінити себе по-справжньому, опанувати власне тіло, піддати його випробуванням, далеким від ділових обідів та вечер у місті.
Дух авантюризму можна розпізнати за тим, що він отримує задоволення від того, що є для інших є справжнім пеклом. Чим більше пускають слину, тим сильніше сп’яніння. «Жоден звір у світі» і навряд чи якась розумна людина помре від спраги в Танезруфті, відморозить ноги в Шпіцбергені або піде на смерть за Каренів.
Але навіщо вони це роблять? Задарма. З внутрішньої необхідності. Тому що до цього ніхто цього не робив. Тому що інакше годі було й думати.
Авантюризм, на щастя, не є продуктом вигоди або ж ідеології. Він безвідплатний, марний, i-nu-ti-le! Він не потребує обґрунтування. Це його власне обґрунтування.
Тому авантюристи й мілітанти погано поєднуються, навіть якщо «справа» деколи слугує приводом для пригод і самореалізації. Так було впродовж усього сторіччя. І я не сумніваюся, що серед дівчат чи хлопців, яких приваблюють ризики повстанських дій, незалежно від кольору їхнього прапора, присутня пригодницька складова. Ця особиста часточка робить того, хто її зберігає, підозрілим для церков, сект і партій. Навіть якщо він цього не знає, він завжди є ізгоєм або потенційним єретиком, непокірним стаду.
Читайте також: Домінік Веннер. «Ернст Юнґер: інша європейська доля». Пролог
Завжди були шукачі пригод, відчайдушні мандрівники, солдати удачі, першопрохідці, змовники, гасконські кадети й підкорювачі неможливого. Особливістю 20-го сторіччя стало збагачення цієї галереї новим типом людини, яка живе поза законами та звичаями суспільства, — портрет якої мав бути широко висвітлений у нашому дослідженні.
Сторіччя народилося між 1914 та 1918 роками. Воно є сином жаху й облуди. Велику війну, цю непоправну європейську катастрофу, розпочали та вели дуже порядні варвари в ім’я «вічних цінностей» людської особистості, права і цивілізації. Акти масових жорстоких вбивств, винищення цілих поколінь молодих людей, народження на Сході найлютішої та найабсурднішої з тираній, руйнування незамінних вікових рівноваг, беззаконне розшматування народів Центральної Європи на догоду утопіям чи амбіціям введених в оману візіонерів — таким був результат переможної буржуазної епохи, вдоволеної спадкоємиці 1789-го року.
Кого здивує, що після 1918 року містифікації навколо «вічних цінностей» викликали бунт та огиду? Бунт і огида, які підуть найнесподіванішими шляхами. «Люди [тоді] хотіли звільнитися від своєї цивілізації, як інші хотіли звільнитися від божественного» (Мальро).
Авантюризм XX сторіччя, темний і нігілістичний бік авантюризму, героїв «Людського стану» або «Негідників», народився з цієї відрази, з відчуття глибокої несумісності зі світом. Це був один зі способів, запропонованих запальним і винахідливим темпераментам, аби звільнитися від світу, який був їм огидним.
З точки зору розуму, немає нічого абсурднішого і навіть більш гідного осуду, аніж рух, який веде деяких людей до розриву з вузько визначеним світом, який він претендує будувати. Світ, який стверджує, що убезпечений від непередбачуваного та небезпечного, але в якому періодично небезпека бере свій реванш і виринає на поверхню, причому в найнесподіваніших, а деколи, як ми вже бачили, і в найсмертоносніших формах.
Авантюрне серце не плекає таких ілюзій. Воно точно знає, що ризик, таємниця, несподіванка, ірраціональне — це і є справжній порядок життя, його істинний сенс. Жан Жіоно чудово висловив це в «Гусарі на даху», коли чарівна і примхлива мати Анджело рекомендує своєму синові: «Завжди будь дуже необачним, мій маленький, це єдиний спосіб отримати трохи задоволення від життя в наш вік мануфактур».
Джерело: Enquête sur l’histoire n° 3
Переклад з французької: Античний
