вікторіанський культ смерті

Вікторіанський культ смерті

Психосоціальний феномен посиленої уваги до тематики смерті найбільш широко був розкритий за часів вікторіанської епохи.У період правління королеви Вікторії (1837-1901) Велика Британія стала центром містики та ритуальності, і як згодом іменують, столицею епохи Культу Смерті. Доволі суровий витяг правил Вікторіанської моралі містив також і окремі пункти щодо носіння трауру та поховальних ритуалів, яких мали дотримуватися усі без виключення.

Після втрати коханого чоловіка принца Альберта, королева Вікторія носила траур до кінця власного життя, слугуючи прикладом відданості та високої моралі усім британцям. Більше ніж сорок років вона дотримувалась траурного етикету та вела здебільшого ізольований від суспільства образ життя.

Вікторіанський культ смерті ширився усією Англією, а знання ритуалів та траурного етикету було обов’язковим, як для середнього, так і вищого класу. Він чітко регламентувався та мав визначену структуру. Окрім того, атрибутика траурного етикету та поховальних ритуалів-це надзвичайно естетична частина культу, що варта окремої уваги.

Медальйони з волоссям померлого, посмертні фотокартки та траурний одяг: ці елементи ставали невід’ємною частиною носіння трауру.

Варто розглянути окремі елементи вікторіанського культу смерті, аби повніше зрозуміти всю естетичність даного періоду.

Звичайно, як і сьогодні, у знак втрати близької людини жителі Вікторіанської епохи носили чорний колір, як символ втрати. Рекомендований час носіння трауру залежав від родинних зв’язків, що поєднували з померлим.

Траур поділяли на чотири періоди,в яких чітко визначалися обов’язки та можливості . Починаючи від першого, найбільш суворого періоду носіння трауру, де в одязі були допустимі лише чорний колір, до четвертого періоду, де в одязі допускались сірий та пурпурний.

Якщо персони вищого класу мали в гардеробі по декілька комплектів траурного одягу, з влучно підібраними аксесуарами, то люди нищого класу були вимушені перефарбовувати свій старий одяг у чорний колір, для вшанування пам’яті померлого. Існували навіть окремі ритуальні крамнички, де надавалися послуги “фарбувальників”. Здебільшого, траурна мода стосувалася жінок, для чоловіків правила трауру були менш суровими, за ними зберігалося право на соціальну активність, а гардероб обмежувався костюмами темних відтінків та чорною стрічкою вище ліктя.

Окрім вшанування пам’яті померлого, люди прагнули й зберегти згадку, особливо про близьких людей. Так з’являється традиція ювелірних прикрас, що отримали назву Мементоморі. Зберегти частину душі померлої людини біля свого серця прагнення досить зрозуміле.

Найбільшої слави здобули медальйони з волоссям померлого. Після смерті Принца Альберта, королева Вікторія попросила створити для неї прикрасу, яка б символічно зобразила відданість померлому чоловікові та зберегла б у собі естетичність ювелірного виробу. Так був створений перший траурний медальйон з волоссям померлого, що згодом стане візитівкою естетики вікторіанської культури.

Волосся викладали гарними пасмами, заплітали у коси або ж спалюючи робили малюнок з попелу: варіативність даних прикрас надзвичайно широка, і подекуди сучасні ювеліри звертаються до них у сучасних витворах.

Самі прикраси мали відповідати траурній моді: жодних яскравих кольорів, перевага надавалась білому та чорному, та відсутність занадто блискучих елементів. Стриманість та акцентування уваги на значенні даної прикраси ставали основним фактором, що враховувався при створенні траурного ювелірного виробу.

На сьогоднішній день збереглося багато так званих прикрас пам’яті, наприклад, пасмо волосся Джейн Остін у медальйоні, що нещодавно був виставлений на аукціоні.

Варіацій заплітання та використання волосся у ювелірних прикрасах безліч, і кожен з них вартий уваги.

Окремої уваги заслуговують також і поховальні вінки та траурні листи. У творах Шарлотти Бронте та Чарльза Дікенса нерідко можна зустріти згадку про білий конверт з чорною рамкою, саме в таких конвертах приходили звістки про смерть. У такий спосіб, людина одразу розуміла, що варто відкрити цей лист наодинці. Якщо звістка про смерть приходила на білому папері, тоді мова йшла про загибель дитини (використання білого як символ невинності) для повідомлення про смерть дорослої людини використовували чорний папір.

Великою популярністю також почали користуватися посмертні портрети, з розквітом фотографії, кількість можливих віддруків портрету померлого зростає.Тож тепер, такий портрет, що отримав назву постмортум можна розіслати усім родичам.

Часи правління королеви Вікторії запам’ятаються доволі екстравагантними традиціями, відмовою від старих підвалин та знайдення нових цінностей. І хоча деякі з них лякають сучасних людей, проте безсумнівно, вони зробили свій вклад в світову історію та історію мистецтва.

Так доволі відомими і сьогодні залишаються фотокартки з привидами, що виникли саме за часів правління королеви Вікторії. Однією з перших фотокарток з привидом отримав син королеви Вікторії, Артур. На знімку няня Артура схилилась над ним, аби поправити одяг, і довга витримка на фотоапараті залишила згадку про цей момент у вигляді розмитої фігури, так званого привида.

Вікторіанська епоха залишила в історії слід як епоха культу смерті, відданість ритуалам та траурним традиціям та культивування естетики смерті. Сучасними людьми епоха сприймається однією з найбільш містичних. Епоха спіритичних сеансів, лякаючих традицій та сумнівних ритуалів, все що у сучасної людини викликає скептичне відношення, раніше було невід’ємним елементом буденного існування. І не дивно, що саме вікторіанська епоха стала улюбленим об’єктом творців фільмів жанру хорорр та не тільки. Сьогодні вони використовують вікторіанські спіритичні сеанси, згадують про дивні ритуали та звісно, відтворюють жіночі образи у траурних одежах.

Автор: Анна Збаражська

поділитись