Чим є читання у XXI столітті: між Сциллою і Харибдою


Література зараз є невід’ємною частиною життя не тільки певної верстви населення, а буквально кожної людини. В останні роки можна навіть споглядати тенденцію, коли книга стала таким собі «модним трендом».
Все частіше інтернет-простір охоплюють світлини привабливих людей з книжками, меми з виразами типу «Читати – це сексуально». У час такої популяризації літературної діяльності постає питання: наскільки це безпечно?
Суспільство зробило великий крок вперед, долучившись до масового читання, але не поставило найголовніший акцент на тому, що читати та як читати.
З такою тенденцією популістські автори набирають обертів, поширюючи дегенеративні ідеї культ-марксизму. Під атрактивною вуаллю інтелектуалізму та інтенсивного нагромадження термінами, вони подають дискурс, який сприяє розвитку егоїзму, примітивізму й індиферентності до творення буття та історії. На жаль, це може ховатися навіть під соусом індивідуалізму. Але не через призму античного або середньовічного героїзму, а у контексті волевиявлення в рамках пристосовницького життя. Це є лише ілюзія власної суб’єктності, яка насправді робить із людини «голого короля», впевненого у своїй абсолютній свободі та усвідомленості вибору.
Таку літературу дуже легко вирізнити, адже вона повністю направлена на вдоволення людських комплексів, – саме тому вона так подобається. Всі людські недоліки, з якими треба запекло боротися, вона виставляє у «бунтарському світлі» своєрідності та неповторності – «flawless».
Таким чином, ми отримуємо:

  • Читання задля читання
  • Популяризація нищівних ідей

Друга проблема, хоч не така критична, – це неправильна інтерпретація літературного тексту. До речі, цим активно користуються ліберальні кола. Саме таким чином фольклорний спадок стає атомною зброєю у руках профанів, які «ґвалтують» літературу,  «висвітлюючи» у традиційних казках сексуальні контексти, гендерні, расові та інші дискримінації; вони безґрунтовно  вішають ярлики авторам, називаючи Гомера «інфантильним геройчиком», Достоєвського «пасивно-агресивним», а Юнґера «пацифістом».

Щоб уникнути подібних абсурдних моментів, варто підійти до літератури, як до антропологічного спадку, який має свої правила за закономірності.
По-перше, щоб читати текст не просто, як «цікавий сюжет», треба розуміти, чим він є. Текст має потужну «гравітацію», що утримує велику кількість літературних феноменів, які взаємодіють не тільки з читачем, але й між собою, щоб «вивільнити» третій сенс.
Щоб краще зрозуміти знакову парадигму, варто звернутися до праць Фердинана де Сосюра. Завдяки йому у філології прийнято використовувати трикутник, сторони якого поєднують концепти знаку, предмету та поняття.

Проблема непрофесійної інтерпретації полягає у тому, що читач, сприймаючи слово, асоціює його суто з денотатом, вбачає знак там, де його нема, або прив’язує особисту асоціацію до концепту, закладеного у тексті. Останнє може бути корисним для самопізнання, але жодним чином самого тексту та його ролі на історичній арені це не стосується.
Для початкового рівня інтерпретації художнього тексту можна використовувати наступну схему:

  1. Історико-культурний контекст.
  2. Світоглядно-естетичний контекст.
  3. Жанрова специфіка.
  4. Поетикально-стильові особливості.

Але треба звернути особливу увагу на те, що сама фабула тексту не є історичною хронікою, та її не можна використовувати, як свідчення тієї чи іншої історичної події.
Гучний слоган літературних течій модерну та постмодерну «автор помер» так само не має жодних наукових (філологічних) підстав. Автор є феноменом своєї епохи і це не може не впливати на його тексти. Так само як і популярність того чи іншого письменника диктується соціальною проблематикою актуальності.

Яскравим прикладом можна вважати нещодавню презентацію книги «Вогонь і кров» Ернста Юнґера українською мовою. У реалізацією цього проекту займалися учасники бойових дій на Сході та ветерани війни. Вони розповіли, що «Сталеві грози» стали неймовірно популярними серед бійців. Саме мілітарна література набула актуальності під час війни; саме озброєний конфлікт інспірував молодиків на написання воєнної лірики та прози. Чи то не є вплив історико-культурного контексту? Чи не через вплив актуальної ситуації в Україні та світі появився великий пласт літератури та інших витворів мистецтва?
Отже, наступним етапом в еволюції масового літературного процесу має бути ступінь свідомого читання, максимально об’єктивної інтерпретації та фільтрування текстового дискурсу.
Автор: Віолетта Флорес