Вашій увазі український переклад статті румунського історика релігії Мірчі Еліаде в часи його участі в легіонерському рухові.

Сьогодні Румунія не зможе стати передовою політичною силою в Європі. Вони завжди будуть більшими, сильнішими, багатшими і краще озброєними, ніж ми – Англія, Німеччина, Італія, Франція. Має пройти багато років, перш ніж країни, які лише вступили сьогодні в стадію занепаду – як Англія і Франція – звільнять місце для експансії молодих націй, таких, як румуни.

Тому етапи розширення Румунії є досить посередніми. Звичайно, ми також добиваємося «прогресу», але його темпи є набагато повільнішими, ніж темпи західних країн. Ніхто не ігнорує того факту, що Китай також зазнав значного впливу вестернізації та має серйозні культурні здобутки на цій ниві. Мільйони було потрачено в Китаї на санітарію, культуру, сільське господарство, мілітаризацію. І якби поруч не було Японії, то, можливо, ми б сьогодні були захоплені «прогресом», досягнутим у величезній Китайській імперії всього за сто років. Але втручання Японії в азіатську історію затьмарило всі інші зусилля цивілізації, всі здобутки азіатського «прогресу». Що сьогодні важить «вестернізація» Китаю для чудової політичної, військової та культурної організації Японії?!

Давайте боротися за «прогрес», але не будемо створювати забагато ілюзій. Якби це було долею нашої нації – і тільки це – то ми мали б усі підстави бути песимістами.

Легіонерська преса

Знаки показують, однак, що Румунія має іншу долю. У багатьох статтях, які ми публікуємо протягом декількох років в цій газеті, ми висловили недовіру «моді» на політичну першість. Я не раз стверджував, що Сучасна Румунія – це плід праці багатьох поколінь, поглинених політикою, і що місія румунської молоді не може повторювати цього прагнення до творчості в царині політики, притаманному минулим поколінням. В особливих випадках я підкреслював, що тільки примат духовності може стати вибором молоді. Доки у всіх країнах «інтелектуали» лишаються зачарованими «політикою» і масово дотримувалися лівої чи правої ідеології – ми можемо стверджувати, що місія Румунії полягає в тому, аби створювати історію, а не політику. І творення історії означає створення «нової людини», що відчуватиме сенс свого існування.

Знаки показують нам, що доля сучасної Румунії починається поруч з цією «новою людиною»: що з першості духовних, тобто християнських цінностей, нові покоління будуть плекати свою їжу й силу. Наш коментар до легіонерської клятви мав на меті спробу виявити християнську структуру сучасної румунської молоді. Страшенна тяга до християнства в наші дні домінує в душі молодих еліт. Ця містика не є новою, бо містилася тут з моменту зачаття румунського народу і збігається зі спрагою всієї нації до оновлення, зміцнення, одухотворення.

Сьогодні ви зустрінете всюди, у всіх соціальних прошарках, людей, які шукають відчуття власного існування через християнські цінності. Жертвоприношення, робота, суворе життя, в’язниця, зречення від мирських радощів – підвели до кінця і сенс існування для багатьох людей, які жили десь в далечині та навмання, без відчуття будь-яких духовних цінностей. Всі ці люди вірять і хочуть вірити. Всі вони сподіваються на нову землю через Божу благодать і суворість свого християнського життя.

Похорони Кодряну

Тут, завдяки цим глибоким, небаченим і нечуваним змінам, готується доля сучасної Румунії. Країна і нація, що повністю житиме під знаком Хреста. Те, що не вдалося реалізувати і утримати націям Заходу – спробувати заново, зробити заново. Якщо у Румунії є місія, у нової людини, створеної румунами, є місія – то вона полягає у тому, щоб тут, в цій колективній жазі до святості, утвердити повноту християнства.

Женева мало що значила у світовій історії. Але було століття, коли Женева домінувала над усією Європою: там жив Кальвін, намагаючись утвердити християнське життя (так, як вважав правильним). Тоді Женева сяяла, наче маяк у Європі. То було дано в якості прикладу її духовної свободи, її християнства, людської досконалості, якої досяг Кальвін. Люди з інших місць дивилися на Женеву як на новий Єрусалим. Історія Реформації довела, наскільки повсякденним був цей Єрусалим. Але нас тут не цікавить правда чи брехня Реформації. Але тільки один факт: єдиний час, коли Женева панувала над Європою, був добою її християнської революції.

Сучасна Румунія не вимагає нової Реформації. Навпаки, вона вимагає поглиблення найдавнішої форми християнського життя: православ’я. Аби наше Православ’я могло осяяти новий день і панувати над усією Європою. Не своєю силою проповіді – якої у нього немає і якої, за своєю структурою, воно не може мати, тому що відрізняється від універсалізму католицизму та атомізму протестантства. Але дивом нації, яка зростає, зміцнюється і виправдовує свою історичну місію тільки за допомогою християнських цінностей. Доки вся Європа вважає, що люди не можуть бути християнами – і що тільки політичний примат надає сенс нації – Румунія дозволяє своєму «безумству» показати Заходу, що ідеальне громадське життя може бути досягнуте тільки через справжнє християнське життя, і що найвеличніша доля, яку може знайти нація, полягає в тому, щоб творити історію через надісторичні цінності.

Якщо ми захочемо показати це світові, то місія Румунії приєднається до історії Європи і місій, визнаних греками, римлянами, німцями і слов’янами.

Мірча Еліаде, газета «Vremea» за 28 лютого 1937 року
Переклав з румунської Сергій Заїковський