Чорний Вересень: місяць, що став терористом

Різноманітні радикальні групи палестинців, які вбачали необхідність та доцільність використання зброї та організацію вибухів у боротьбі з євреями, які з кінця ХІХ століття почали в великій кількості повертатись до Ерец-Ісраель, з’явилися ще в 1920-их роках. Після проголошення незалежності Держави Ізраїль в 1948 році значна частина палестинців була вимушена полишити Палестину, оселившись у таборах для біженців у країнах, що оточують Ізраїль. На певний час справу боротьби з Ізраїлем та спроби створення незалежної палестинської держави взяли на себе деякі арабські країни, які на хвилі панарабістських настроїв, що в той час були популярними на Близькому Сході, розглядали цю боротьбу загальноарабським питанням. У ті роки серед таких країн особливо треба виділити Сирію та Єгипет. Майже на 20 років палестинці були не особливо залучені до цієї боротьби, в першу чергу організаційно.
Початок збройної боротьби
Все змінилося, коли спочатку в кінці 1950-их з’явилась організація ФАТХ, а в 1964 році ОВП – Організація Визволення Палестини. Відомий на весь світ палестинський лідер Ясір Арафат був одним із засновників ФАТХ, а трохи пізніше на довгі роки став головою ОВП. І ОВП і ФАТХ загалом були лівими, прорадянськими організаціями, які ідеологічно багато в чому стояли на марксистсько-ленінських позиціях.

В їхніх пропагандистських заявах Ізраїль розглядався як сіоністський проект, інспірований капіталістичним Заходом, з метою створення на Близькому Сході своєрідного прозахідного анклаву. Антиімперіалістична риторика в ОВП була в ходу. Існують версії, що бойовики цих організацій проходили підготовку в радянських військових частинах, спеціально створених в СРСР, зокрема в Криму. По-справжньому голосно та серйозно палестинська боротьба почалася саме з цих організацій. В результаті арабо-ізраїльської війни 1947-1949 рр. частина територій, які резолюцією ООН відводились для створення палестинської держави, опинились під контролем Йорданії (зокрема Східний Єрусалим та Західний берег ріки Йордан). В ході Шестиденної війни 1967 року Ізраїль захопив ці території, але претензії йорданського короля Хусейна на них залишились. Це не подобалось ОВП та ФАТХ, які вже деякий час базувалися саме на території Йорданії, створивши свої бази в таборах для біженців (аналогічно відбулось у Лівані, що дало поштовх для початку війни, яка тривала в Лівані близько 15 років). Йорданія в свою чергу була не задоволена тим, що активність палестинських озброєних груп на її території створює негативний імідж Йорданії на світовій арені. Особливо це було пов’язано з викраденням палестинцями декількох літаків, які після цього приземлились на території Йорданії.

Сутички з йорданськими військовими та поліцією, ігнорування місцевих законів, недопускання йорданської влади на територію таборів для біженців – все це лише підігрівало градус протистояння. Напруження в стосунках між керівництвом ОВП та королем Хусейном все збільшувалось. В певний момент ОВП навіть почала закликати йорданський народ виступити проти короля, так як його позиція по відношенню до палестинських бойовиків йшла в розріз із магістральною арабською позицією солідарності та підтримки. Палестинці діяли приблизно так само, як пізніше вони будуть діяти в Лівані – створення військових баз на території Йорданії на основі таборів для біженців, які функціонували за власними законами, не підкоряючись законодавству Йорданії. Більш того, ОВП постійно атакувала ізраїльські прикордонні території саме з боку кордону з Йорданією.
Деякі історики відмічають великий вплив на короля Йорданії президента Єгипту Ґамаля Абделя Насера, який не підтримував бажання короля вирішити питання з палестинцями на своїх територіях. До певного моменту Хусейн слухав єгипетського голову. В 1970 році ситуація дійшла до критичної точки – на початку вересня комуністичне угруповання Демократичний Фронт Визволення Палестини, яке було частиною ОВП, намагалось організувати вбивство короля Хусейна. Замах провалився. Король Хусейн почав діяти.
Чорний вересень у Йорданії
16 вересня в Йорданії було оголошено воєнний стан. Військами Йорданії командував пакистанський військовий Мохаммад Зія-уль-Хак. Через 7 років він організує в Пакистані військовий переворот і прийде до влади. Йорданська армія рушила на палестинські військові бази, на захист яких, в свою чергу, пішла Сирія, ввівши на територію Йорданії свої війська. Однак, це не допомогло палестинцям. Вже через 8 днів йорданці святкували перемогу. Сирійські війська та бойові групи палестинців були розбиті. Військовій кораблі США та СРСР, які підійшли до берегів Середземного моря з боку Ізраїлю та відповідно Сирії в бойові дії не вступали, але створювали додаткову напругу.
27 вересня в Каїрі було підписано мирний договір між Ясіром Арафатом з боку палестинців та королем Хусейном, який фактично був скоріше дипломатичною перемогою ОВП, ніж Йорданії, адже за умовами цього договору частина палестинців мала залишитись у Йорданії і король зголошувався не чинити їм спротив. Підтримка палестинців президентом Єгипту, який і був одним з організаторів перемовин, зіграла свою роль. Щоправда, частина бойовиків ОВП відмовилась визнавати цей договір і намагалась продовжувати війну. Трохи менше року знадобилось йорданцям аби повністю вигнати палестинців із Йорданії.
В результаті цієї нетривалої війни загинуло близько 5 тисяч палестинських бойовиків. Чималі втрати понесла і сирійська армія – щонайменше 500 загиблих і ще близько 1000 поранених. Приблизно так ж кількість загиблих з боку йорданської армії. Лідери ОВП та ті бойовики, які залишились в живих, були вимушені покинути Йорданію і перебратись до Лівану. В арабській історіографії ці події названі не інакше як «Чорний вересень». «Чорний» тому, що, крім військових та бойовиків, постраждали і звичайні біженці, яких у кінці 1960-их років у Йорданії було близького 1 мільйона. Значна кількість із них також були вимушені тікати з Йорданії. Але ця назва, «Чорний вересень», не зникла десь у книгах з історичними дослідженнями одразу після подій 1970 року. Вже за декілька років її візьме на свій прапор група палестинських бойовиків, теракти яких відбудуться далеко за межами Близького Сходу і пролунають на весь світ.
«Чорний вересень»: палестинський терор
Організація «Чорний вересень» була створена в 1971 році. Найбільш вірогідно, що основою «Чорного вересня» стали деякі члени ФАТХ та ОВП. Головами організації були Алі Хасан Саламе, також відомий як Абу Хасан або «Червоний принц» та Абу Айяд. Абу Хасан також був командуючим «Підрозділом 17» – організацією, що відповідала за безпеку Ясіра Арафата, яку він створив також після виходу палестинців із Йорданії. «Чорний вересень» створювався з метою організація терактів, які мали стати помстою Йорданії за події вересня 1970 року. 28 листопада 1971 року бойовики «Чорного вересня» в Каїрі вбивають прем’єр-міністра Йорданії Васфі Теля. Характерною особливістю «Чорного вересня» стає те, що вони починають влаштовувати теракти та вбивства за межами Близького Сходу. Основним центром їхньої діяльності стає Європа. Серія вбивств йорданських громадян та підрив заводу, що співпрацював з Ізраїлем, у ФРН. Замах на посла Йорданії в Лондоні. Але менше як за рік вони починають проводити теракти направлені й на Ізраїль.
Першим із них стає захоплення літака, який летів за маршрутом Брюссель – Відень – Тель-Авів бельгійської авіакомпанії «Сабена» в травні 1972 року. План операції захоплення розробляв «Червоний принц». Бойовики вже знали про те, що на всіх рейсах в літаках ізраїльської авіакомпанії «Ель Аль» в салоні присутні озброєні охоронці (відома Лейла Халед намагалася захопити літак трохи раніше до описуваних подій, спроба була невдалою саме через протидію озброєного співробітника ізраїльських спецслужб в літаку), тому обрали літак неізраїльського перевізника. Проте, ці перестороги успіху не принесли. Захопивши літак,  бойовики направили його в Ізраїль, де приземлились в аеропорту в Тель-Авіві. Вони вимагали звільнити палестинських в’язнів.
 Через добу після посадки ізраїльський спецназ провів операцію по звільненню 100 заручників. Двоє бойовиків були вбиті, ще двоє заарештовані. Один із пасажирів загинув під час штурму.

Найгучніший теракт «Чорного вересня»
Але це захоплення більше було схоже на випробування власних сил. «Чорний вересень» став всесвітньо відомою терористичною організацію в вересні того ж 1972 року. Того року Мюнхен приймав Олімпійські ігри. Брали участь у цих змаганнях й ізраїльські спортсмени. В ніч із 4 на 5 вересня вісім бойовиків «Чорного вересня» увірвалися в будинок в олімпійському містечку, де проживали ізраїльські спортсмени, та захопили 9 заручників. Декілька ізраїльтян змогли втекти, а двоє (штангіст Йосеф Романо та тренер з боротьби Моше Вайнберг були вбиті при спробі чинити опір). Ізраїльські спортсмени, яки спали в інших квартирах будинку, змогли втекти. Уругвайські та гонконгські спортсмени проживали в цьому ж будинку і були відпущені палестинцями.
Головною вимогою бойовиків було звільнення палестинських в’язнів, які перебували у в’язницях в Ізраїлі (крім того, «Чорний вересень» вимагав звільнення ще й керівників німецької ліворадикальної організації RAF – Ульріку Майнхоф та Андреаса Баадера, які сиділи в німецькій в’язниці). Ізраїль відмовився вести будь-які перемовини з бойовиками. Ситуацію намагались вирішити німецькі високопосадовці. Вони пропонували палестинцям гроші в обмін на полонених ізраїльтян або обмін їх на когось із німецьких політиків. Бойовики відмовлялися, заявляючи, що їх не цікавить нічого, крім звільнення декількох сотень палестинських в’язнів. Трохи згодом вони почали вимагати автобуси до аеропорту і літак до Каїра. Влада ФРН погодилась на цю умову. Швидко розроблявся план по звільненню заручників, який вирішили проводити в аеропорту біля літака. Німці не знали точної кількості бойовиків, орієнтуючись за інформацією тих спортсменів, яким вдалося втекти, вважали, що їх не більше 5. Навколо літака в аеропорту було розміщено декілька снайперів, які мали нейтралізувати бойовиків у момент, коли двоє з них зайдуть у літак для перевірки і зустрінуться там із німецькими переодягненими поліцейськими.
План зірвався через самовільне рішення поліцейських вийти з літака до приїзду бойовиків із полоненими ізраїльтянами. Після того, як вони прибули в аеропорт і двоє з них почали перевіряти літак, палестинцям стало зрозуміло, що їх намагаються обманути. Вони рушили назад до гелікоптерів, на яких вони прибули в аеропорт. Один із снайперів вистрілив в Юсуфа Назала, влучивши йому в ногу. Почався хаос. Двоє бойовиків було вбито одразу. Ті, що залишились у живих, сховалися біля гелікоптерів.
Через декілька годин в аеропорт прибули німецькі бронетранспортери. Розуміючи, що ситуація для бойовиків стала ще гіршою, один із них розстрілює всіх заручників, які знаходились у гелікоптері, після чого підриває його гранатою. Другий гелікоптер разом із заручниками також було розстріляно іншим бойовиком. В результаті стрілянини, що тривала близько півтори годин, в живих залишились лише троє членів «Чорного вересня». Це захоплення заручників стало одним із серйозних чинників, які вплинули на створення в різних країнах світу спеціальних контртерористичних підрозділів, які б спеціалізувалися на подібних ситуаціях.
Всього було вбито 11 ізраїльських спортсменів та тренерів, 5 бойовиків та один німецький поліцейський. Ізраїльські спецслужби пізніше провели ряд операцій по знаходженню та вбивству більше 10 палестинців, які так чи інакше були задіяні до організації захоплення заручників. Ця історія заслуговує окремої розповіді.
Відмова від терору
Після цього «Чорний вересень» організував ще низку терактів. Серед них і ще одне захоплення літака, з вимогою звільнити трьох затриманих в аеропорту членів «Чорного вересня». Цю умову було виконано. Декілька вбивств агентів ізраїльських спецслужб, захоплення посольств, організація вибухів – «Чорний вересень» займався цим весь 1973 рік. Найбільш масштабним, якщо вірити даним ізраїльської розвідки, було планування атаки на літак із прем’єр-міністром Ізраїлю Голдою Меїр на борту в Римі. Реалізувати цей план їм не вдалося – завадили ізраїльські спецслужби.
Деякі керівники ОВП заявляли, що насправді ніякої організації «Чорний вересень» ніколи не існувало, мовляв це назва, яку придумали керівники ФАТХ та ОВП, аби не асоціюватися з тероризмом, а насправді відповідальними за всі теракти були безпосередньо ці організації. Дехто говорить, що «Чорний вересень» існував як окрема структура, яка була настільки незалежною від ОВП та ФАТХ, що ті не завжди знали про їхні плани. В кінці 1973 року Ясір Арафат вирішує, що тероризм вже не є настільки ефективною зброєю в боротьбі з Ізраїлем і вирішує зосередитись на політичній, дипломатичній боротьбі. Асоціюватись із терором Арафат на цей час не хотів.
Так для одних «Чорний вересень» в Йорданії став «Чорним вереснем» у вигляді радикальної організації в боротьбі за незалежність Палестини для тих, хто вважав використовувані ними методи адекватною відповіддю Ізраїлю. Так один «Чорний вересень» в Йорданії став «Чорним вереснем» 1972 року для 11 ізраїльських спортсменів.
Автор: Валентин Дзюбенко