При ближчому знайомстві виявляється, що створення будь-якого середньовічного твору мистецтва, картини, книжкової мініатюри, скульптури, вітражу, тощо – було процесом надзвичайно технологічно складним (від підготовки матеріалів до порядку виконання самої роботи), і припустити те, що володіючи всіма його тонкощами ремісник (саме ремісник, а не митець, адже фактично до XVI століття чіткої диференціації між мистецтвом і ремеслом не існувало, і митці працювали виключно в межах ремісничих цехів) банально не володів необхідними художніми навичками, було б щонайменше дивно. Що не так з середньовічним мистецтвом, чому воно викликає нерозуміння і подив? Як, з рештою, зрозуміти його і оцінити?

На рубежі століть французькі кінороби, котрих критики визначили як окремий напрямок «нового екстремізму», зруйнували всі стереотипи, обравши тактику шоку для глядачів. Ґаспар Ное лишається і сьогодні вірним обраному шляху, його кінематограф сповнений тематики насильства і сексу, зміненої свідомості, небезпеки психологічної деградації особистості. Відверті образи були покликані не тільки оновити кіномову та зробити її більш правдивою, але і звернути увагу суспільства на глобальні соціально-політичні та культурні тенденції. З чого складається кіномова Ґаспара Ное?

Про валлійського журналіста Ґарета Джонса та його репортажі з СРСР у 1932—33 роках чули, певно, всі. Завдяки ним світ уперше дізнався про те, як люди з найродючіших земель у світі помирають від голодної смерті. Більшість також чули про свідчення про жахи радянських концтаборів у романах російського дисидента Олександра Солженіцина. Проте нашого співвітчизника Віктора Кравченка, справа якого стала наріжним каменем сприйняття СРСР закордоном ми, українці, знаємо не так, як слід.

Ніко Піросмані – відомий світу художник-примітивіст, проте сам він і не знав, як саме його будуть возвеличувати мистецтвознавці. Піросмані не вбачав у власних творах особливої стилістики, він писав так, як бачив світ – світлим та відкритим. Та доля Піросмані не була такою ж світлою, як його картини.

Музичний жовтень стараннями багатьох музикантів гідно прийняв естафету від попередніх місяців. Тож середині осені не бракувало аудіотонів, відповідних порі. Цього разу в нашому огляді знову справжня стилістична мішанина, що увібрала в себе як звичні для нас жанри, так і речі, які, здається, повинні бути зовсім неочікуваними.

А ось і продовження Вересневого рівнодення! Цього разу головна дійова особа — сам Анрі де Монтерлан. Розповідає він про одну з численних мобілізацій, котрі непокоїли Францію протягом другої половини 1930-х. Ця ж була безпосередньо пов'язаною з Мюнхенською змовою — аналізу цієї події присвячено весь розділ, уривок з якого ми публікуємо. Що відчували французи напередодні Другої світової війни? Як вони взагалі могли ходити крізь настільки сперте й важке повітря, сповнене передчуттям мільйонів смертей і найбільш кривавої бійні в історії людства? І що почувається солдат, якому доводиться битися за країну, чию владу і населення він — цілком справедливо — повністю зневажає й ненавидить?

«Der Orchideengarten» – культовий німецький журнал, який виходив у 1919-1921. Заснований за кілька років до відомого американського видання «Weird Tales», «Der Orchideengarten» вважається першим журналом жахів і фентезі. Редакторами й упорядниками були австрійський письменник, фронтовий репортер, згодом член NSDAP Карл Ганс Штробль і письменник, художник Альфонс фон Цибулька. Художні роботи в журналі варіюються від середньовічних офортів до авангардних творів з окультними референсами. Цікаво, що в матеріалах про «Der Orchideengarten» чомусь майже ігнорується самостійна творчість і біографія Карла Ганса Штробля. Вочевидь, причина в тому, що він отримав визнання від Рейху.

Серед тих, хто намагається розшифрувати езотеричне, своєрідного резонансу набули праці істориків культури та науки, зокрема, Френсіс Єйтс, Ніколаса Гудрік-Кларака, Антуана Февра, Вутера Ганеґраафа та інших. На жаль, багато зацікавлених людей, намагаючись почати вивчення історії езотеризму, ступають на тернистий шлях різноманітних сайтів та псевдонаукової літератури. Тому, у цьому огляді, ми хотіли б розглянути доступні для українського читача дослідження, які допоможуть вирушити у пошуки власного священного Ґрааля.

Український емігрант, чиї графічні картини прикрашали кабінет Джона Кеннеді у Білому домі. Яків Гніздовський – майстер деревориту, автор більше ніж 300 гравюр, котрий створював ілюстрації до львівських газет, розробив поштові марки для «пластової» пошти, а також розписав іконостас української греко-католицької церкви у Керхонксоні, у Нью-Йорку.

Ні для кого не є секретом, що у відповідь на сучасні екологічні проблеми із забрудненням повітря, вирубкою лісів, тестуванням тварин борються багато активістів по всьому світу. Проте чи правильно вони намагаються досягти своєї мети, чи ефективні методи вони застосовують для подолання глобальної екологічної катастрофи? Та чи взагалі коректну мету і ціль ставлять собі еко-радикали на сьогоднішній день? На ці та більш глибокі питання дає всесвітньо відомий анархіст і нео-луддит Теодор Качинський, також відомий як Unabomber.