27 листопада на Netflix вийшла довгоочікувана стрічка Мартіна Скорсезе «Ірландець» з Робертом ДеНіро, Аль Пачіно та Джо Пеші в головних ролях. На честь цієї події пропонуємо вам добірку гангстерських стрічок, а щоб не писати про добру третину, наприклад, фільмографії Скорсезе, ми обрали лише одну стрічку на одного режисера (чи режисерів).
«Хрещений Батько» та «Хрещений Батько-2», реж. Френсіс Форд Коппола (1972, 1974)
Проігнорувати культові стрічки Френсіса Форда Копполи в даній добірці було б просто злочином і це єдиний пункт в добірці, де від одного режисера буде одразу два фільми, бо «Хрещений Батько» і його сіквел більше схожі на дві глави однієї історії. У свій час перша частина зробила Копполу «суперзіркою» Нового Голлівуду і відчинила йому будь-які двері, що в решті решт вилилось в створення легендарного «Апокаліпсису Сьогодні». Гангстерське кіно було популярне в США фактично з початку XX століття, але саме Копполі вдалось створити по-справжньому майстерне кіно в цьому жанрі. Неймовірний Марлон Брандо в ролі Віто Корлеоне в черговий раз довів, що він був і залишається одним з головних акторів свого поколінні, і, мабуть, одним з головних акторів в історії кіно. Ще однією суперзіркою після виходу першої частини став і Аль Пачіно в ролі Майкла Корлеоне.
Друга частина лише закріпила успіх першої та стала одним з найкращих сік велів в історії кіно. А ще вперше за свою кар’єру Роберт Де Ніро в ролі молодого Віто Корлеоне та Аль Пачіно знімались в одному фільмі. Ці дві стрічки Френсіса Форда Копполи дійсно є культовою класикою, про яку можна дуже довго розповідати, однак, якщо ви якимось чином ще не бачили ці стрічки – дивіться їх обов’язково. Звісно ж необхідно згадати й про третю частину: її не можна вважати поганим кіно, але все ж на фоні величі перших двох фільмів все ж є слабшою, і, в цілому, її можна дивитись або ігнорувати за власним бажанням.
«Злі вулиці», реж. Мартін Скорсезе (1973)
Звісно ж в такій добірці ми не могли оминути і Мартіна Скорсезе. Якщо вже і обирати режисера, що міг би потягатися в «культовості» зі стрічками Копполи, то це, звісно ж, Скорсезе. «Славні Хлопці», «Казино», «Банди Нью-Йорку», «Відступники» – Мартін встиг дослідити гангстерське життя в різних місцях та епохах, але все ж варто зупинитись саме на стрічці з якої режисер почав свій шлях в цьому жанрі – «Злі Вулиці». За три роки до виходу «Таксисту» Скорсезе шокує глядача прямолінійним і достовірним зображенням Нью-Йорка початку 70-х, а окрім цього стає в один ряд з головними режисерами Нового Голлівуду. Мартін завжди був одним із «співців Нью-Йорку» і, мабуть, ніхто не зображував цей мегаполіс настільки ж живим, небезпечним і разом з тим спокусливим. Зняті лише за 500 000 $ «Злі вулиці» і дотепер виглядають не застарілими, а все завдяки феноменальній режисурі Мартіна Скорсезе. Також фільм прикрашують собою Харві Кейтель (одна з його найкращих ролей) та Роберт Де Ніро. «Злі вулиці» дійсно дивовижне кіно, і саме в цій стрічці вже можна побачити величезний талант та стиль молодого Мартіна Скорсезе, що змінить жанр гангстерських фільмів назавжди.
«Обличчя зі шрамом», реж. Брайан Де Пальма (1983)
Брайан Де Пальма – ще одна важлива фігура Нового Голлівуду, без якого також неможливо обійтись в цій добірці, адже саме він у свій час взявся за ремейк культової стрічки Говарда Хоукса «Обличчя зі шрамом» 1932 року. І стрічка Де Пальми 1983 року не тільки не програє в якості оригіналу, але і вносить нові цікаві нюанси в класичну історію. Режисер зробив головного героя вихідцем з Куби, а завдяки неперевешеній грі Аль Пачіно Тоні Монтана став одним з найбільш яскравих гангстерів в історії кіно. «Обличчя зі шрамом» має досить простий і навіть класичний сюжет – це історія злету та падіння одного торговця наркотиками, однак Де Пальма подає її з такою завзятістю і енергією, що стає неможливо відірватись. Цікаво, що в часи виходу на великі екрани стрічка отримала негативні відгуки від критиків, а Брайана Де Пальму в 1984 році навіть номінували на премію «Золота малина» в номінації «Найгірший режисер». З часом відношення до фільму змінилось і він вважається культовим кіно, що вплинуло на багато видів мистецтва від кіно до відеоігор. І навіть якщо ви ще не бачили цю стрічку, фразу «Say hello to my little friend» скоріш за все чули хоча б раз в житті.
«Одного разу в Америці», реж. Сержіо Леоне (1984)
Чотиригодинне полотно і остання стрічка в кар’єрі видатного італійського режисера Сержіо Леоне розповідає історію чотирьох гангстерів, що познайомились одне з одним на початку XX століття в єврейському кварталі Нью-Йорку. Майже за півсторіччя вони встигнуть піднятися з низів, розбагатіти в часи сухого закону, подружитись і зрадити одне одного. Стрічка Леоне в свій час вийшла в прокаті в спотвореному вигляді, і, на жаль, не мала успіху ні у глядачів, ні у критиків. «Одного разу в Америці» подає всі події у фільми в якості спогадів і сновидінь головного героя (чергова гангстерська роль в кар’єрі Роберта Де Ніро), саме тому стрічка не одразу знайшла свого глядача. На відміну від попередніх робіт Леоне, що часто були епічними, «Одного разу в Америці» має камерний, елегіальний тон. «Епічна поема про насильство та жадібність» – так охарактеризував фінальну стрічку італійського режисера один з найвідоміших американських критиків Роджер Еберт.
«Перехрестя Міллера», реж. Брати Коен (1990)
Брати Коен за свою тривалу і продуктивну кар’єру встигли попрацювати безлічі жанрів, і звісно ж вони не оминули і гангстерське кіно. «Перехрестя Міллера» – одна з найкращих робіт братів-режисерів, розповідає історію прагматичного і цинічного злочинця Тома Рігана у виконанні Гебріла Бірна, що опиняється у вирі мафіозних розбірок часів сухого закону. Пристрасть, борги, гнів, ревнощі, перестрілки та унікальна атмосфера – все це є в цій стрічці Братів Коен. Як завжди буває з Коенами, коли вони працюють в якомусь жанрі, цей жанр починає працювати на них. В цьому і є унікальність «Перехрестя Міллера», тому що це в першу чергу стрічка Коенів, і лише в другу – гангстерський фільм. Також слід відзначити, що для Гебріела Бірна та Джона Туртурро це одні з найкращих ролей в їх фільмографії. Однак окрім видатної режисури та акторських робіт, стрічка пронизана темою етики, адже навіть один з головних героїв врешті решт говорить таку фразу:
«Я кажу про дружбу. Я кажу про характер. Я говорю про – чорт, Лео, мені не соромно вживати це слово – я говорю про етику».
«Протистояння», реж. Майкл Манн (1995)
Видатна стрічка американського режисера Майкла Манна в черговий раз звела на екрані Роберта Де Ніро та Аль Пачіно. Захоплююча історія протистояння голови банди грабіжників Ніка Макколі та лейтенанта Вінсента Ханни на фоні сірого та гнітучого Лос-Анжелесу. Майкл Манн дуже великий прихильник достовірності в кіно, саме тому «Протистояння» навіть більше ніж 20 років після виходу на екрани вражає глядача своїм розмахом та брутальністю. Саме цей фільм може похвастатись, можливо, найкращою сценою перестрілки в історії кіно. Манн не соромиться показувати насилля як можна правдивіше, тому воно вражає і жахає одночасно. «Протистояння» немов занурює глядача у вир екшен-сцен. Враховуючи часовий контекст Лос-Анжелесу дев’яностих, Майклу Манну вдається показати гангстерський світ надзвичайно ворожим і непривабливим. Злочинці тут вимушені існувати на межі і завжди ходити по лезу. Це одна з кращих американських стрічок дев’яностих років і кращий фільм в кар’єрі Манна, що після виходу став культовим і саме «Протистоянням» надихався Крістофер Нолан в процесі створення стрічки «Темний лицар».
Окрім цього Манн зібрав приголомшливий акторський склад, де окрім Де Ніро та Пачіно встигли знятись Вел Кілмер, Джон Войт, Том Сайзмор, Денні Трехо, Вільям Фіхтнер і, навіть, зовсім юна Наталі Портман.
«Дилер», реж. Ніколас Віндінг Рефн (1996)
Дебютна повнометражна стрічка Ніколаса Віндінг Рефна стала першою в однойменній трилогії і відкрила світу ім’я датського режисера і актора Мадса Міккельсена. «Злі вулиці датського кінематографу» саме так говорили критики про стрічку Рефна в рік її виходу, але на відміну від роботи Скорсезе, «Дилер» позбавлений гламуру гангстерського життя. Натомість стрічка майже документально показує глядачу брудний і небезпечний кримінальний світ Копенгагену. При створенні цього фільму з однієї сторони молодий Рефн надихався в американськими гангстерськими стрічками, а з іншої взяв на озброєння методи викладені в маніфесті Ларса Фон Трієра «Догма 95» такі як зйомка ручною камерою та натуралізм. «Дилер» – це європейський погляд на гангстерське кіно, унікальна суміш натуралістичної зйомки з класичними кримінальними історіями: наркотики, проституція, брудні гроші, афери та багато іншого.
«Брат», реж. Такеші Кітано (2000)
Звісно в цій добірці неможливо пройти повз японський кінематограф, в якому японська мафія якудза посідає особливе місце. «Брат» японського режисера Такеші Кітано – це видатна стрічка, що розповідає історію члена якудза за ім’ям Ямамото (головну роль грає сам режисер), що все життя вбивав людей на благо «сім’ї». Однак він вимушений втекти з Японії в Лос-Анжелес, оскільки цього разу вбити хочуть вже його. По-перше, це цікаве кіно з точки зору зіткнення японської та американської культур. Кітано переміщує свого типового героя в нове середовище і користується цим повною мірою, висміюючи як класичні кліше американського гангстерського кіно, так і кліше його японського побратима, в тому числі і власних фільмів. По-друге, це надзвичайно динамічне і криваве дійство, дивитись яке саме задоволення.
«Пекельні Справи», реж. Ендрю Лау та Алан Мак (2002)
Культовий представник гонконзького кінематографу, ремейк якого в 2006 році зняв Мартін Скорсезе під назвою «Відступники». Китайська назва означає «Невпинний Шлях», посилання на Авічі, найнижчий рівень пекла в буддизмі, де людина постійно переживає страждання. Сюжет «Пекельних справ» розповідає історію боса японської наркомафії, що впроваджує одного зі своїх підручних до лав поліції, проте виявляється, що і в середині самої мафії також завівся «кріт», який працює на стороні поліції. Обидві сторони починають роботу для виявлення зрадників в своїх рядах. Стрічка гонконзьких режисерів на відміну від роботи Мартіна Скорсезе є більш камерною і ретельніше фокусується на особистостях головних героїв, їх психології та емоціях. Звісно основна інтрига залишається однаковою для обох стрічок, однак оригінальна стрічка відрізняється гонконзькою атмосферою і більш стриманим тоном.
Автор: Кирило Пищиков
