В останні десятиліття ЗМІ наповнені новинами про терористичні акти, велика частина яких, як стверджують уряди, правоохоронні органи та журналісти, скоєна радикальними мусульманами. Не зайвим буде сказати, що потрібно вкрай обережно ставитись до подібних повідомлень у пресі, розуміючи, що далеко не кожен теракт, відповідальність за який начебто була взята на себе черговою «ісламістською терористичною організацією», була насправді організована мусульманами, а тим більше має догматичне підтвердження своєї правомірності та необхідності в ісламських священних текстах.
У масовій свідомості давно закріпились визначення «ісламізм», «фундаменталістський іслам», «ваххабізм», «джихадизм» і так далі. У академічних колах існує дискусія про правомірність використання цих термінів та різницю між ними, але це тема для окремої розмови. «Ісламська Держава», котра ще кілька років тому тримала під своїм контролем величезні території в Іраці та Сирії, стала для пересічного європейця уособленням ісламського релігійного тероризму. Справжнім відкриттям для представників не-мусульманських народів та країн став той факт, що боротьба Ісламської Держави була направлена не тільки на невірних — кафірів, мушриків та муртадів, але і проти частини мусульманської общини. Для звичайного європейця частина подій у Сирії та Іраці в останні роки виглядала так — мусульмани вбивають мусульман. Відмінності між поглядами різних напрямків в середині ісламу ми також залишимо для іншого тексту. Сьогодні ж мова піде про подію, яка пов’язана з тероризмом та насиллям, направленим одними мусульманами на інших, котра сталася задовго до появи «Ісламської Держави». А саме захоплення заручників у головній мусульманській святині — мечеті Аль-Харам у Мецці.
1979 рік став визначальним для Близького Сходу не тільки тому, що в цей рік відбулася Ісламська революція в Ірані, яка вплинула на безліч речей, ставши архіважливим фактором в історії регіону. 20 листопада 1979 року, у перший день нового року за мусульманським календарем, група озброєних людей, яка налічувала близько 500 чоловік (серед нападників були не лише чоловіки, але й кілька жінок і, навіть, дітей), і яка називала себе «Аль-Масджід аль-Харам», тобто «Заповідна мечеть» — саме так називається мечеть у Мецці, Саудівська Аравія, на території якої знаходиться головна мусульманська святиня Кааба, до котрої звертаються мусульмани всього світу під час молитви, захопила цю саму мечеть, коли в комплексі знаходилась величезна кількість мусульман. Після захоплення частину заручників відпустять, залишивши всередині комплексу близько шести тисяч заручників. Як стане відомо пізніше, керував терористами Джухайман аль-Утайбі, колишній військовослужбовець національної гвардії Саудівської Аравії. Батько та дід аль-Утайбі брали участь у повстанні іхванів проти першого саудівського короля Абдул-Азіза ібн Абдуррахмана Аль Сауда. Після служби в Національній гвардії (він звільнився у званні капрала) аль-Утайбі навчався в Ісламському університеті Медини. Саме там він познайомився зі своїм майбутнім соратником та співорганізатором захоплення мечеті в Мецці Мухаммедом аль-Кахтані.
Тут необхідно трохи відволіктись від подій 20 листопада 1979 року та коротко розповісти про фігуру Махді в ісламській есхатології, аби деякі моменти, пов’язані із захопленням заручників у Мецці, були більш зрозумілими. Напряму про Махді в Корані не згадується, але ця постать та її значення для подій, що передуватимуть Судному дню (в ісламі він називається «Киямат») розкривається у хадисах — записаних словах пророка Мухаммада. Махді постає ідеальним лідером мусульманської общини, нащадком пророка Мухаммада, який очистить та оновить іслам перед кінцем світу. Разом з пророком Ісою (так в ісламській традиції звуть Ісуса Христа, який за переконаннями мусульман не був сином Божим, а був його пророком, і який не помер на хресті, а був взятий Аллахом до себе, і знаходиться там в очікуванні кінця світу, аби знову з’явитись на Землі) Махді буде боротись з Даджалем (своєрідний аналог Антихриста в ісламській есхатології) і переможуть його. Так само як і в християнській традиції, в ісламі існує велика кількість трактувань пророцтв про кінець світу, а разом з тим відрізняються і погляди на центральні події та учасників цих подій. Так, наприклад, шиїти-двонадесятники, або як їх ще називають, імаміти, котрі, наприклад, складають більшість в Ірані, вважають, що Махді — це дванадцятий імам, який зник у Х столітті. Згідно з їхнім вченням, Аллах приховав його від світу, аби той повернувся під час кінця світу і виконав своє завдання. Суніти, яких серед мусульман переважна більшість, з цією інтерпретацією не погоджуються.
Навіщо був цей короткий екскурс в ісламську есхатологію? Мухаммед аль-Кахтані, який був одним з організаторів захоплення мечеті у Мецці, розглядався членами організації «Аль-Масджід аль-Харам» як Махді.
Джухайман аль-Утайбі та його послідовники вважали тогочасного короля Саудівської Аравії фактично зрадником, який веде країну по шляху, котрий не відповідає духу та вченню ісламу. Повністю ці переконання сформувались у аль-Утайбі під час навчання в університеті. Там він знаходить чимало однодумців, які так само не підтримують модернізацію саудівського суспільства. Аль-Утайбі стає учнем відомого саудівського богослова, у майбутньому верховного муфтія країни Абд аль-Азіза ібн Абдулли ібн База. Ібн Баз належав до течії в ісламі, яка називається «салафізм». Салафіти говорять про необхідність повернутись до образу життя ранньої мусульманської общини та виступають проти нововведень і спроб модернізувати або якимось чином змінити іслам. Одночасно з цим Ібн Баз виступав на підтримку саудівської королівської династії та був противником збройних повстань проти влади в Саудівській Аравії. У 1973 році саудівські спецслужби заарештували кількох соратників аль-Утайбі, проте завдяки втручанню Ібн База їх відпустили — ісламський богослов зміг переконати правоохоронців у тому, що їхні ідеї не несуть жодної загрози країні та порядку в ній. Приблизно тоді Мухаммед аль-Кахтані і заявив аль-Утайбі та їхнім соратникам, що він і є Махді — той, хто має з’явитись перед кінцем світу, і той, на кого чекають усі мусульмани. Інша версія стверджує, що аль-Кахтані прийшов до цієї думки не сам, а знаходився під великим впливом аль-Утайбі, який і переконав його в тому, що він і є Махді. Незадовго до нападу було надруковано брошуру під назвою «Сім послань». Її автором був Джухайман аль-Утайбі. У цьому програмному для його соратників тексті він викладав свої основні ідеї: влада в державі опинилась в руках людей, яких більше цікавлять гроші та розкіш, а не іслам. Вони продають країну Заходу, відходячи від законів Аллаха, брешуть народу та крадуть кошти, котрі належать мусульманам. Вочевидь, аль-Утайбі мав на увазі те, що влада Саудівської Аравії на той час вже активно торгувала нафтою, за рахунок чого клани, дотичні до королівської родини, отримували величезні прибутки, які витрачали на розкішне життя. Цей текст дуже швидко став популярним серед саудівських студентів та звичайних віруючих громадян країни.
Вважається, що перше, що зробили терористи, які захопили мечеть, після того, як загнали частину заручників до підвалів, та, зачинивши всі виходи, розставили по периметру комплексу озброєну охорону, це принесли присягу аль-Кахтані як Махді. Кількох поліцейських, які знаходились поблизу мечеті, терористи вбивають одразу. Саме в той час мечеть у Мецці знаходилась на ремонті. Ремонтом займається компанія під назвою «Saudi Binladen Group», яка належить родичам іншого відомого майбутнього терориста, який пізніше стане засновником та лідером однієї з найвідоміших терористичних організацій у світі «Аль-Каїда», Осами бен Ладена. Саме на вантажівках цієї компанії терористи потрапили до комплексу і змогли привезти на територію мечеті зброю. Ніякого конкретного плану у аль-Утайбі не було. Він вважав, що головне — оголосити про прихід Махді, а далі все залежатиме не від людей, а від волі Аллаха.
Уряд країни одразу вирішує не допустити витік інформації про захоплення за межі Саудівської Аравії. Зв’язок із зовнішнім світом фактично відрубається. Проте, новина про захоплення таки встигає потрапити до американського уряду, котрий одразу приймає версію іранського сліду в нападі на мечеть у Мецці як найвірогіднішу — Ісламська революція щойно перемогла в Ірані, і американці сприймають події в Саудівській Аравії як спробу так званого «експорту» Ісламської революції в інші країни регіону. Тим більше, що менше ніж за місяць до цього, в Тегерані було захоплено посольство США разом з американськими дипломатами. Інформація швидко потрапляє до ЗМІ. На наступний день весь світ знає про те, що головна святиня мусульман захоплена озброєними людьми, які утримують там величезну кількість заручників. Основними вимогами терористів було припинення експорту нафти до США та вигнання з країни всіх іноземців.
Новий уряд в Ірані, зі свого боку, виступає із запереченням своєї причетності до подій у Мецці, звинувачуючи в організації захоплення мечеті своїх головних ворогів: Ізраїль та США. Уряд Саудівської Аравії не спростовує заяви Ірану. В різних країнах світу, де проживає велика кількість мусульман, починаються масові антиамериканські демонстрації, котрі переростають у напади на посольства США та офіси американських компаній. США починають евакуацію своїх дипломатів з Близького Сходу. Хоча уряд Саудівської Аравії досить швидко дізнався, хто насправді захопив мечеть. Імаму мечеті, шейху Мохаммеду ібн Субейлу, вдалося втекти. Він розповів про те, що мечеть захопили не іранські шиїти, і навіть не шиїти саудівські, а радикальні саудівськи суніти.
Тим часом армія та спецслужби Саудівської Аравії стягували сили до мечеті. Серйозною проблемою стала заборона на вчинення насильства на території мечеті в Мецці — у такому святому місці було заборонено застосовувати насильницькі дії в бік будь-кого. Вже згаданий вище богослов Ібн Баз, який на той час був головою Постійного комітету, котрий займався винесенням фетв (рішення, яке виносить ісламський вчений богослов, на основі ісламського права), виніс фетву, згідно з якою силові структури країни отримували дозвіл на застосування сили та вчинення насильницьких дій по відношенню до терористів, які захопили мечеть та заручників у ній. Основою для прийняття цієї фетви начебто стала цитата з Корану: «Але не починайте боротьби з ними біля Забороненої Мечеті, поки вони не почнуть там боротьби проти вас; тоді вбивайте їх!». На третій день після захоплення починається штурм. У п’ятницю 23 листопада 1979 року вперше ледь не за тисячу років у Мецці не було чутно голосу імама з мечеті Аль-Харам, який би закликав до п’ятничної молитви.
Силовики задіяли бронетехніку та снайперів. Бої були надзвичайно запеклими та кривавими. В результаті обстрілів гинули не тільки бойовики та військові, але і заручники. Підлога на площі перед мечеттю була залита кров’ю. Окрім саудівських військ пізніше до штурму було залучено також французьких спеціалістів. В результаті військовим вдалося витіснити бойовиків до підвальних частин комплексу. До цього моменту бої тривали вже тиждень. Підвальні приміщення під комплексом займали величезну територію і мали декілька поверхів, безліч коридорів і кімнат. Вести бойові дії там було надзвичайно важко.
На цьому етапі уряд країни зустрівся з іншою проблемою. Кілька представників французьких спецслужб, котрі приїхали аби допомогти саудівським військовим з плануванням штурму, не могли потрапити в місто, адже знаходження у Мецці дозволено лише мусульманам. Це стане основою для легенди, згідно з якою французькі спецназівці прийняли іслам, аби мати змогу брати участь у штурмі. Частина дослідників, щоправда, наголошують на тому, що це не більше, ніж вигадка. За офіційною версією, французьким силовикам з елітного підрозділу GIGN (Groupe d’Intervention de la Gendarmerie Nationale) дозволили приїхати безпосередньо в Мекку, не дивлячись на існуючу релігійну заборону. Загоном французів тоді командував Поль Барріль, який пізніше заснував приватну військові компанію «Epsylon», і брав участь у бойових діях в різних гарячих точках, зокрема в Руанді та Республіці Конго, в якості найманця. Французькі спеціалісти по боротьбі з тероризмом привезли разом з собою газ, який можна було використовувати під час штурму, а також якісні бронежилети. Окрім французьких та саудівських силовиків, у штурмі брали участь і пакистанські спецпризначенці.
Повністю взяти під контроль мечеть та провести зачистку, змусивши тих бойовиків, котрі залишились живими, здатись, війська змогли лише 4 грудня, тобто через два тижні після захоплення. Вирішальну роль у штурмі зіграв газ, який застосували французькі контртерористичні сили. Від 250 до 1000 заручників загинули. Ще близько 500 отримали поранення. Окремі дослідники вважають, що насправді жертв серед заручників було більше. Більше 100 саудівських військових були вбиті бойовиками. Сотні отримали поранення. В живих залишились 68 бойовиків. Серед них був і організатор нападу Джухайман аль-Утайбі. Усіх їх засудили до страти. Їм публічно відтяли голови у січні 1980 року.
Самопроголошений Махді, Мухаммед аль-Кахтані загинув під час штурму. Існує версія, що коли його вбили, бойовики звернулись до Джухаймана аль-Утайбі, вказавши на те, що вочевидь аль-Кахтані не був ніяким посланцем Аллаха, про якого говорять хадиси, адже Махді, згідно з ісламською традицією, має перемогти, а не померти. Аль-Утайбі, начебто, відповів їм, що вони не можуть бути впевненими в його смерті, і закликав продовжити бій. Під враженням від його промови, бойовики відмовились складати зброю.
Ці події опосередковано вплинули і на рішення уряду СРСР ввести війська до Афганістану. Американці, після подій в Мецці та початку антиамериканських протестів в регіоні, вирішили почати нарощення сил на Близькому Сході, що деякими дослідниками розцінюється як причина остаточного рішення СРСР про розгортання своїх військових у Афганістані, де все же йшло до цього. Наприкінці грудня 1979 року почалася війна в Афганістані.
І це був далеко не єдиний наслідок захоплення мечеті та діяльності Джухаймана аль-Утайбі. Наприклад, Абу Мухаммад аль-Макдісі, палестинський ідеолог салафітського джихадизму, мав контакти з Джухайманом аль-Утайбі та його групою. Він визнавав, що аль-Утайбі помилився, побачивши в аль-Кахтані Махді, але загалом його ідеї та бажання змінити владу в Саудівській Аравії, а головне — аргументація цього, були вірними. Знаходячись у в’язниці в Йорданії, він розповідав, зокрема, і про Джухаймана аль-Утайбі та його діяльніть іншим в’язням. Серед них були Абу Мусаб аз-Заркаві та Абу Суф’ян ас-Сулямі. Перший пізніше стане засновником організації під назвою «Джамаат ат-Таухід валь-Джихад», котра пізніше стане «Аль-Каїдою в Іраці», а вже після смерті аз-Заркаві у 2006 році перетвориться на всесвітньо відому «Ісламську Державу Іраку та Леванту» (ІДІЛ). А другий займатиме в цій організації далеко не останнє місце. Він загинув у 2017 році внаслідок авіаудару в Сирії. Також в деяких джерелах стверджують, що події у Мецці 1979 року вплинули і на Осаму бен Ладена, який до цього не особливо переймався захистом «чистого ісламу».
Після цих подій керівництво Саудівської Аравії прийняло рішення вигнати з країни велику кількість іноземних громадян. Однією з причин радикалізації саудівської молоді уряд вбачав у присутності в країні членів організації «Брати-мусульмани», яких переслідували на батьківщині в Єгипті, і котрим Саудівська Аравія надала притулок незадовго до нападу на мечеть в Мецці. Аби не давати зайвого приводу саудівським консерваторам бунтувати проти режиму, саудіти вирішили обмежити ряд прав громадян країни. Наприклад, було заборонено жінкам отримувати освіту за кордоном, працювати дикторами на телебаченні, зачинилися жіночі перукарні. Велика кількість високих військових чинів та працівників спецслужб втратила посади. Їх звинуватили в халатному ставленні до своїх обов’язків, що спричинило можливість проведення терористичного акту в Мецці. Загалом, посилення релігійних заборон в Саудівській Аравії та посилення підтримки консервативних настроїв владою країни, пов’язують саме з подіями в Мецці.
Вважається, що виступ групи Джухаймана аль-Утайбі не було підтримано масами саме тому, що він обрав ціллю нападу релігійну святиню, найважливіше місце для кожного мусульманина. Існує версія, що король Саудівської Аравії визнавав, що якби Джухайман аль-Утайбі скерував своїх бойовиків не на мечеть у Мецці, а на палац короля, або інший символ влади, його повстання завершилося б перемогою. Цього не сталося, проте захоплення мечеті восени 1979 року опосередковано дало початок цілій низці подій, котрі зачепили мільйони людей, і змінили хід історії. Саме тоді в регіоні сформувалось два центри, Іран та Саудівська Аравія, які і сьогодні впливають на ситуацію на Близькому Сході, проголошуючи кожен своє бачення ісламу вірним, конкуруючи за вплив та авторитет серед мусульман усього світу.
Автор: Валентин Дзюбенко
