У 1508 році відомий меценат курфюрст Саксонський Фрідріх III Мудрий (1463-1525) замовив Альбрехту Дюреру картину, на якій мало бути зображено мучеництво десяти тисяч християн на горі Арарат – доволі відомий у середньовічній Європі сюжет. Добре знайомий він був також і Дюреру, адже ще у 1496 році він створив гравюру з аналогічною тематикою.
Фрідріх Мудрий цілком виправдовував своє прізвисько завдяки високій (як для 16 століття) освіті. До того ж курфюрст був засновником відомого Віттенбергського університету (де свого часу встиг побути професором ні хто інший, як сам Мартін Лютер). Фрідріх був знайомий із багатьма старовинними текстами і досить добре орієнтувався в історії християнства. Історія воїнів-християн, закатованих на горі Арарат, видавалася Фрідріху Мудрому дуже зворушливою.
Ким все ж таки були ті самі десять тисяч християн? Згідно відомої з часів Середньовіччя легенді араратські мученики були римськими легіонерами, що в середині 2 століття на чолі з командиром Ахатієм (в іншому варіанті прочитання – Акакій) були відправлені імператором Адріаном придушити повстання давньосірійських племен годаренів та евфратезіан. Під час походу Ахатію і його воїнам явився янгол що переконав їх увірувати в Христа. Здобувши перемогу над повсталими, легіонери вирішили не повертатися в Рим, а залишились на горі Арарат, аби жити праведним християнським життям.
Щодо подальшого розвитку подій на горі Арарат існувало дві версії. Згідно однієї, легіонерів Ахатія атакували перси на чолі із царем Шапуром ІІ. Вони лютували над християнами, катували і вбивали, кидали у тернові кущі. В результаті, згідно з легендою, кількість загиблих сягнула 10 тисяч.
Інша версія подій повідомляє що над християнами вчинили розправу зовсім не перси, а їх співвітчизники – римляни, відправлені Адріаном у «каральну експедицію». Криваві події відбулися після тривалих перемовин та чисельних спроб переконати колишніх легіонерів повернутися у стрій.
Дюреру, вочевидь, імпонувала «персидська» версія, саме тому мучителі християн вдягнені «по східному», але насправді відповідно «моді» 16, але не 2 століття, у написаних Дюрером персах досить легко вгадуються турки. На час написання картини ця деталь додавала їй актуальності, адже на межі 15-16 століть над Європою нависла загроза завоювання Османською Імперією. В цьому контексті картина Дюрера була, окрім всього, своєрідним нагадуванням про те, яким жахом може обернутися для християн вторгнення іновірців.
Фрідріх Мудрий віддавав араратським мученикам велику шану. Мощі Ахатія і декількох його солдатів курфюрст зберігав серед зібраних ним реліквій. Звісно Фрідріх, як і всі інші люди його епохи, не міг знати, що історія 10 тисяч християн ймовірніше за все – вигадка, і занесені у 16 столітті в мартиролог римської церкви святі мученики з Арарату будуть за рішенням цієї ж церкви звідти викреслені у 1969 році.
Так само не знав про це Дюрер. Тому зобразив сцени жахливого насильства, не стримуючи уяви.
Всі десять тисяч мучеників на картині, звісно, не умістилися. Та не зважаючи на це робота насправді вражає. Дюрер зобразив понад 60 фігур у різних позах, чим насправді перевершив себе, адже жодна з інших його картин не містила такої кількості різних фігур, сцен та локацій. Картина має ще одну особливість: сам художник присутній на ній. Тому якщо на картині ви раптом побачите Дюрера – ви не помилились.
Так, це саме він, у супроводі ще одного поважного пана – Конрада Цельтіса (1459 – 1508), поета та гуманіста. Цельтіс помер як раз тоді, коли робота над «Мучництвом десяти тисяч християн» була в самому розпалі. Дюрер був зворушений звісткою про смерть друга і вирішив вшанувати його пам’ять, однак в дещо неординарний спосіб. Навряд чи по смерті Цельтіс хотів потрапити на Арарат, щоб спостерігати масові вбивства, однак вже 5 століть він веде нерозважливу бесіду з Дюрером, неквапливо йдучи поміж трупів і понівечених тіл.
Подальша доля картини була непростою. Вона змінила кілька власників, а вже у 19 столітті потрапила до музею. Великий ворог прекрасного – жук-древоточець сильно пошкодив дошку, на якій було написано «Мучеництво 10 тисяч». Як наслідок – картина пережила складну процедуру переводу на полотно. Наразі вона експонується в Музеї історії мистецтв у Відні.
Автор: Руслан Лубинський
