Цього року активно виходили перенесені раніше через пандемію серіальні новинки. Крім того, ми всі були заражені вірусом «Гри в кальмара», підхопленим у соціальних медіа. Не будемо ігнорувати гучні прем’єри, але постараємося звернути вашу увагу й на менш популярні, але естетичні та цікаві нові серіали минулого року, що подарував різноманітні якісні проекти – від класичного похмурого сканді-нуару до постмодерністських драмеді.
«Мейр з Істтауна» (Бред Інгелсбі, HBO)
Кейт Вінслет у ролі детектива провійнційного американського містечка береться за розслідування зникнення дівчини, і що далі вона заглиблюється в розкриття злочину — то більше скелетів у шафі знаходить. У маленькому місті, де всі пов’язані між собою, тінь сумніву падає на друзів і навіть колишнього чоловіка. Проте цей серіал цінний навіть не своєю детективною історією, а тією тонкою драмою про життя в маленькому містечку, про жіночу зрілість, сімейні драми, що плутають зі сліду, необхідність приймати важкі, але правильні рішення.
«Мейр з Істтауна», вочевидь, увійде до топу найкращих ролей Вінслет за всю її кар’єру. Саме її персонаж робить живим це місто з численних зламаних ґвинтиків, де все повільно руйнується, і де хоча б комусь треба щось робити. Серіал не стає першопрохідцем у плані деконструкції ролі поліцейського у детективних розслідуваннях, і, загалом, навіть критикам важко сказати, у чому фокус цього проекту? В деталях? У прописаних із любов’ю персонажах? «Мейр з Істтауна» каже глядачам: ніхто не знає, як жити це життя, але важливо брати на себе відповідальність та не впадати у зневіру. Можливо, в цьому і вся його духопідйомна «фішка».
«Катла» (Балтазар Кормакур, Сігурйон К’яртанссон, Netflix)
Минулий рік був відзначений також кількома прикметними серіалами в жанрі сканді-нуар. Зокрема ісландський містичний серіал «Катла» (шоураннери — Бальтасар Кормакур, Сігурйон К’яртанссон) заслуговує на статус найбільш депресивного проекту року. Водночас одного з найживописніших, адже місце дії і трохи герой сюжету фільму — розкішна природа Ісландії.
Назва серіалу відсилає до великого вулкану, розташованого на півдні острова. Це один із найбільших і активних вулканів у цій частині півкулі. Останнє велике виверження відбулося в 1918. За сюжетом, поблизу вулкану Катла в містечку Вік знаходять дівчину, яка вважалася давно мертвою. Поряд із Віком знаходиться пляж із чорним піском, Рейнісф’яра, а також знамениті базальтові кекури Рейнісдрангар, які згідно з фольклором, були нічим іншим, як тролями. Після виверження вулкану з древнього льоду до життя повертаються ті, що давно спали. Відрізані від решти світу через виверження вулкану місцеві мешканці опиняються віч-на-віч із науковим феноменом (чи віковічними істотами з міфів). Головні питання в першому сезоні так і лишаються без відповіді, хоча може, важливіші питання, які глядач мусить ставити самому собі?
«В пошуках кохання» (Емілі Мортімер, BBC One)
Напівавтобіографічний роман Ненсі Мітфорд «У пошуках кохання» (1945) екранізували ВВС. У фільмі розкривається атмосфера ревучих двадцятих і товариство Bright young things на тлі особистої драми головної героїні, роль якої виконує Лілі Джеймс. На відміну від роману, в картині історія має комедійні та навіть життєствердні риси, в яких попри складнощі долі та виклики часу героїня не втрачає віри в кохання. За сюжетом, дві близькі подруги мріють про ідеального чоловіка, проте кожна з них шукає його по-своєму.
Найкрасивіші костюми року, найзапальніші танці (від Ендрю Скотта!), наймиліший французький бульдог — і скільки треба взагалі аргументів, аби дивитися серіал про наш улюблений інтербеллум?
«Змій» (BBC One, Netflix)
Міні-серіал знято про історію життя та затримання серійного вбивці й шахрая Чарльза Собраджа (розкішно зіграна Тахаром Рахімом роль), котрий діяв у 70-х на території так званої «Стежки хіпі». Французький злочинець індійського і в’єтнамського походження накачував наркотиками і грабував своїх жертв за допомогою коханки та інших поплічників, аби викрадати документи, подорожувати і продавати крадені коштовності. Він перетворився на хитрого, самовпевненого і марнославного вбивцю, якому протягом життя найбільше хотілося підігрівати власне его. І все б так і тривало, якби не увага до розслідування від дипломата Германа Кніппенберга, котрий багато чим пожертвував задля перемоги справедливості та затримання злочинця.
Окрім фантастичної роботи акторів (Джена Коулман, Стейсі Мартін, Біллі Гоул) і стилістів, найважливішим є те, що серіал знято на основі реальних подій. Не за мотивами, не під натхненням – цей серіал мінімально викривляє справжні факти, дуже точно слідує хронології, що доводить глядачеві: іноді життя більш захопливе, аніж будь-які сценарії. «Змій» демонструє зворотну, темну сторону культури хіпі, де найстрашніше криється не в низькій соціальної відповідальності і наркотиках, а в тому, що прагнення до просвітлення у молодих і недосвідчених людей часто пов’язане із зайвою довірливістю, в той час як на шляху може зустрітися такий небезпечний звір, який здолає жертву без жодної зброї – ви самі дозволите йому вас знищити.
Образ дипломата Кніппенберга місцями перетворює проект на подобу «Зодіака» Фінчера, але з більш «щасливим» кінцем. В результаті «Змій» – це духопід’ємне шоу і напрочуд цікава історія невловимого лиходія, котрого порівнювали з іншим Чарльзом – Менсоном, але який в дійсності, як і багато інших злочинців, виявився звичайною вуличною шпаною, і його обов’язково можна здолати, якщо не здаватися.
«DOMINA» (Саймон Бьорк, Sky Studios)
По-справжньому хороша тенденція — це повернення історії Риму на великі екрани. Після успіху міні-серіалу «Варвари» (2020), в якому розповідалась історія Армінія та битви в Тевтобурзькому лісі, здається, нас гарантовано чекає все більше проектів із осмислення давньоримської історії. В 2021 відбулася прем’єра серіалу, присвяченого життєпису Лівії Друзілли, дружини Октавіана Августа (використовуючи більш звичне ім’я). Серіал відтворює у загальних рисах історію Давнього Риму в кінці І ст. до н.е., про політичну боротьбу, громадянську війну, переслідування.
Проте це історія з погляду самої Лівії, представниці патриціанського роду Клавдіїв. Хоча серіал і не обходиться без анахронізмів і деякого перебільшення (адже можна мимоволі подумати, що Октавіан Август був несамостійною фігурою в політиці), напевно, шоураннери вважають це єдиним прийомом для пояснення історії сучасному глядачеві. Якщо історія Риму вас не цікавить, то точно має зацікавити акторський склад: Касія Смутняк у ролі дорослої Лівії, Том Глінн-Карні в ролі молодого Октавіана, Ізабелла Росселліні в ролі завідувачки лупанарію.
«Покоївка» (Моллі Сміт Метцлер, Netflix)
Серіал за участі зірки «Одного разу в Голлівуді» Маргарет Кволлі став справжнім відкриттям цієї осені. Історія про Алекс, котра намагається покінчити з бідністю і втекти від емоційного ґвалтівника, знята за мотивами мемуарів-бестселера Стефані Лінд «Покоївка: важка робота, низька оплата праці та воля матері вижити», що одразу каже глядачеві – перед вам реальні події.
Це портрет Америки, до якого більша частина світу не звикла, бо це шоу не можна віднести до категорії redneck voyeurism – ми спостерігаємо за середньостатистичною білою дівчиною. За позбавленою освіти і грошей, проте красивою, цілком адекватною жінкою, яка іноді помиляється, але намагається зробити все, що в її силах, для власного виживання і для майбутнього її дочки Медді. В «Покоївці» немає ані екзотизації, ані надмірної демонізації, так і знецінення переживань героїв, незважаючи на сенситивну тематику домашнього насильства. Дивлячись на Алекс, ми також радіємо маленьким перемогам і відчуваємо безсилля щоразу, коли вони відкочуються назад. Героїня веде боротьбу й з бюрократичною системою, і з власними комплексами та травмами, й з шаленими родичами, наприклад, безвідповідальною матір’ю з прогресуючим біполярним розладом.
«Покоївка» цікава тим, що показує нам західне життя не з райською, а з дуже знайомою всім нам паралельною реальністю для багатих і бідних. Проект малює образ старшого покоління, яке все ще не перехворіло на «синдром хіпі», і важке життя молодих, яким доводиться миритися з обставинами та долати їх, аби наблизитися до мрій з інтернету. Для українського глядача труднощі, пов’язані із соціальним забезпеченням, можуть здатися натягнутими, адже в нас взагалі немає тих пільг, які надають героїні. Втім, це не заважає поринути у своєрідний сеанс психоаналізу й разом з Алекс сказати собі – не варто боятися.
«Гра в кальмара» (Хван Дон Хьок, Netflix)
Ah shit, here we go again. Кілька слів про серіал, який не можна ігнорувати.
Про це південнокорейське шоу не писали тільки ліниві: серіал отримав величезну популярність, завдяки соціальним мережам, зокрема, в Tik Tok, і заслужив статус найбільш обговорюваного проекту року. Всі дев’ять епізодів були написані та зняті Хваном Дон Хьоком, який надихався для створення «Гри в кальмара» японськими мангами про виживання (наприклад, легендарною «Королівською битвою») та власними реаліями життя – класовим розшаруванням у Південній Кореї та проблемами автора з грошима та соціальною мобільністю в молодості. Зрозуміло, що ми не переказуватимемо сюжет серіалу, адже про нього хоча б щось, але чули вже всі – про групу боржників, котрі беруть участь у кривавому турнірі з дитячих ігор.
Залишилося поговорити лише про те, чому саме цей південнокорейський продукт набув світової популярності? «Гра в кальмара» змальовує в сатиричній манері суспільство, засноване на конкуренції, і викриває недоліки капіталізму, що актуально сьогодні в кожному куточку земної кулі. Навіть якщо ви агресивний лібертаріанець, то все одно зацікавитеся «зворотним боком медалі». Крім того, «Гра в кальмара» стала такою відомою, ще й завдяки яскравій обгортці, невигадливому сюжету та сомнамбулічній атмосфері смертельного дитсадка, яка вводить глядача у стан гіпнозу.
Існує ще один нюанс, про який усі мовчать при обговоренні «Гри в кальмара», аби ненароком не скотитися до моралізаторства. Ми спостерігаємо за жорстокістю на екрані та смертю героїв майже з таким самим захопленням, як це роблять ті, хто лишається «по той бік» і бачить у серіалі все, що відбувається на турнірі. Тому що насправді зовсім не гроші і не почуття справедливості, зрештою, мотивують людину. Остання сходинка на cursed version масової піраміди потреб – це вуаєризм, відчуття влади та власної переваги, що полягає у силі та відповідно гарантії безпеки.
«Північні води» (Ендрю Хей, BBC Two)
П’ятисерійний міні-серіал «Північні води» знятий за однойменним романом британського письменника Іена Макгвайра. У 2016 році книга потрапила в лонгліст Букерівської премії та в топи книг року.
Дія розгортається навколо відрядження китобійного судна до Арктики в 1859 році. Хоча китобійний бізнес починає занепадати, старі моряки не хочуть розлучатися зі своєю справою. Головний герой — колишній солдат і лікар, який нещодавно повернувся з Індії та дуже потребує коштів. Вже на судні він дізнається, що не все так просто з репутацією капітана та власника судна, а також одного з китобоїв, прославленого своєю жорстокістю. Зрештою, психологічна драма обертається історією виживання в дусі «Морського вовка» Джека Лондона. Це подорож на край людяності, зіткнення з вічним льодом і багатоликою смертю.
Режисером картини став Ендрю Хей, якого критики дуже розхвалили за документальну манеру зйомки, що передає реалізм опису крові, нечистот і холоду. В головних ролях: Джек О’Коннел і Колін Фаррелл — і знову лише заради їх акторського дуету серіал пропускати не варто.
«Садівники» (Вілл Шарп, Ед Сінклер, HBO)
Це шоу вийшло вже практично наприкінці минулого року, а тому ризикує лишитись непоміченим глядачами. Проте, новий серіал із приголомшливими Олівією Колман та Девідом Тьюлісом у головних ролях вартий вашої уваги, зокрема, через те, як він ламає всі ваші очікування. Синопсис розповідає про те, як подружня пара багато років приховувала труп батьків на задньому дворі, тому більшість може закономірно розраховувати на детектив або жанр «тру крайм». Однак, титри відразу повідомляють аудиторії, що Едвардси були засуджені на 25 років. Ми спостерігаємо протягом чотирьох епізодів витончену гуманістичну драму про кохання двох злочинців, що намагається зазирнути трохи далі, а не просто зобразити розслідування і зміст новинних шпальт.
Проект, сценарій до якого написав Ед Сінклер – чоловік Олівії Колман, кидає нам виклик стилізацією під старі нуарні фільми, зображенням декорацій та знімального майданчика, руйнує всі стіни між творцями та глядачами. Скорочення дистанції не проходить даремно – якщо ви подужаєте експериментальний серіал, то зможете роздивитися в ньому зворушливу розповідь про снефілів, нездійснені мрії та спробу втечі – в іншу країну, в кохану людину й, зрештою, від цієї реальності.
«Каштановий чоловічок» (Дорте Варне Хаг, Девід Сандройтер, Міккель Серуп, Netflix)
Екранізація однойменного роману Сорена Свейструпа, чільного автора сканді-нуару. За сюжетом, двоє детективів займаються розслідуванням злочинів серійного вбивці. Всі злочини між собою поєднує лише фігурка чоловічка, зробленого з каштана й паличок. За всіма канонами жанру, в Копенгагені вічно панує мряка, а головним мотивом жорстокості постає нездорова турбота. Також цікаво, що в серіалі підіймається проблема ювенальної юстиції та демонструються її слабкі сторони, де в позірній гонитві за добробутом дитини вони виявляються її головними жертвами. В головній ролі постає Даніца Чурчич, одне з екранних облич жанру (особливо з Equinox). У нашому переліку це один із найбільш вигадливих сюжетів минулого року з несподіваним драматичним поворотом.
«Джинні та Джорджія» (Сара Лемперт, Netflix)
Цілком можливо, що про це драмеді ви могли навіть не чути. Але разом із цим шоу увійшло до переліку найпопулярніших серед українських глядачів минулого року, зокрема, за пошуковими запитами. «Джинні та Джорджія» – feel-good movie, що не варто препарувати в плані сюжетних поворотів. Тут все просто: є зухвала й молода та красива мати-одиначка з величезною кількістю скелетів у шафі, а ще її діти – молодший (маленький і самотній!) син із проблемами з агресією й дочка – справжнісінька «пубертатна виразка». Цей коктейль приправлений антуражем люксових нульових з періоду початку епохи Інстаграму, що не дивно, адже серіал знімався два роки тому, а ідея з’явилася ще раніше. Втім, якщо проект і відстає трохи стилістично, то порядок денний в серіалі актуальний – живий молодіжний портрет Америки та її проблем: расові питання, походи до психолога, корупція серед муніципальної влади, тема заборони легальної зброї та все інше, що хвилює електорат демократичної партії. Ви можете бути проти, але вас хтось повинен навчити, як це все називається.
«Джинні і Джорджія» – лайтова реінкарнація «Відчайдушних домогосподарок», яка страждає на стереотипну драматургію. І все-таки цей підлітковий серіал зробить вам дуже добре, розкаже про те, що Лана дель Рей анітрохи не застаріла, й увійде до всіх списків guilty pleasure жіночої аудиторії. Останній за рахунком, але не за важливістю аргумент – у Джорджію (мати Джинні) неможливо не закохатися. В її американську мрію, дотепність і прагнення йти наперекір усьому світу заради своїх дітей – за допомогою маніпуляцій, отрути чи пістолета, whatever.
Автори: Анастасія Капралова, Анна Врядник
