Обмеживши простір на світлій стороні Землі чотирма стінами, підлогою і стелею, наші предки створили тут власний світ «тіні».
Танідзакі Дзюн’їтіро «Похвала тіні»
Уявіть вигадану історію. Вона майже ідентична до справжньої, але достеменної інформації вже ніхто не дізнається, про те як все було насправді. Так от, фантазія автора відносить нас у недуже далекий 1932/33 рік. Сюжет починається в Японській імперії. Молодий офіцер японської армії в здійснює сеппуку, він наслідує всі норми традиції, від одягу до рухів. Цей процес на плівку фіксує відеокамера. Пізніше японський режисер Масахіко Амакасу готує плівку цієї сцени для відправки в Берлін, щоб закріпити культурну співпрацю неіснуючої культурної вісі Берлін-Токіо. Паралельно швейцарський режисер Еміль Ногелі піддається спогадам про смерть свого батька і вирушає в Берлін, де на нього чекає пропозиція, що переверне уявлення про кіномистецтво всього світу. Так розпочинає свій роман швейцарський письменник Крістіан Крахт.
Досить складно уявити роман, який розгортається за принципом Театру Но – дзьо-ха-кю. Де фабула розвивається повільно, з великою перспективою на майбутні події, щоб потім здійснити швидкий перехід до плавної кульмінації. Так, у романі Крахта, пояснив принцип театру для глядачів японський секретар Чапліна – Тараїсі Коно. Пізніше там само відбувається замах на американського актора і сценариста.
Ця сцена буде пов’язувати всі події, що відбуваються в романі. Вона дійсно відбулася в історії, але міняється місце дії. В процесі стає зрозуміло, що не лише Крахт намагався передати особливості цього театру через текст, але також і Езра Паунд, книги якого відіграють важливе символічне навантаження під час розгортання сюжету. У романі Крахта ми можемо зустріти всюди розкидані атрибути театру Но: перуки, грим, сосни, привиди тощо. Всі події переповнені тінями людей, речей і простору. У книзі відбувається своєрідна Похвала тіні, яку кидає японська культура на світ.
Головних героїв троє: Амакасу, Ногелі, коханка першого і наречена другого Іда фон Ікскюль. У книзі також можна зустріти другорядного героя роману «Імперіум», реального історичного персонажа Вільгельма Зольфа, життя якого було тісно пов’язане з німецьким тихоокеанським регіоном. Тут також дуже багато інших відомих діячів з історії Німеччини та Японії. Однак, на мою думку, головний герой у романі Крахта – це Еміль Ногелі, тобто сам Крістіан Крахт. Адже він зумів вирватися зі «світу Мертвих», щоб передати для інших (читачів) щось дуже важливе, містичне і містеріальне.
Тут можна згадати тезу самого Крістіана Крахта, що його цікавить лише метафізична література, яка несе в собі відбиток змін, сліди чогось незбагненного для людського розуму, навіть якщо Бога не існує. Головне виявлення божественного, реалізація його містерії. На мою думку цей роман виводить світову літературу на абсолютно новий рівень передачі історії, яку оповідає автор.
Після смерті свого батька швейцарський режисер перебуває в духовних пошуках. Щоденні спогади Нагелі досить інтимні, вони переплітаються з думками про відпочинок на холодних водах Балтики з його нареченою Ідою. В свою чергу вона теж згадує цей сюжет, але дещо інакше, а саме як невдалий сексуальний досвід з бридким лисіючим чоловіком. Для неї цю порожнечу заповнює інший герой – Амакасу.
Японський режисер в свою чергу постає як справжній геній, знавець багатьох мов, в тому числі і санскриту, геніальний художник, сценарист і прекрасний коханець. Його дитинство було переповнене рядом простих і неординарних подій: батьківський дім, перше кохання котре він втратив, школа-інтернат і роль бісьонена для свого вчителя, влаштована ним пожежа в інтернаті як катарсис. Пізніше він стає достатньо відомим, щоб не зважати на своє минуле і людей навколо. Амакасу може відкрито ненавидіти і любити. Він закохується у кінострічку швейцарського митця «Вітряний млин» Еміля Ногелі. Так само японець закохується і в його наречену.
Зустріч цих трьох відбувається в Токіо. Вони активно проводять час у розвагах і спілкуванні. Ногелі спершу не мав жодного уявлення про що знімати свій новий фільм в Японії. Однак, коли він дізнається, що його наречена стала коханкою японського генія, швейцарець вирішує відзняти сцену сексу з прихованої кімнати. Після чого він втікає з будинку, залишаючи там лише свій капелюх. Після довгого похмілля трагедією Ногелі опиняється в японському селі, там він зустрів якогось літератора, що дуже нагадує Юкіо Місіму. Крістіан Крахт, на сторінках свого роману, жорстоко висміює його провінційність та гомосексуалізм. Далі Ногелі швидко втікає з дому цього літератора, коли розуміє, на що натякає його господар. Саме після цього він вирішує завершити свій фільм.
Таким чином у його кінострічці переплітається смерть, з фільму Амакасу, і секс, який зафіксував на свою камеру Ногелі. Все це увійде в його кінострічку разом зі сценами дикої природи Хоккайдо, рибаків Курильских островів, що плетуть свої сіті. Для чорно-білого і німого кіно нарізка надто сюрреалістична, але вражаюча. Для публіки 1934 р., що дивилась прем’єру в Швейцарії, фільм виявився абсолютно незрозумілим. Під кінець книги Крахт тихо натякає, що Ногелі досягнув просвітлення, коли він оглядає гірське озеро і його тиху поверхню.
Що ж трапилося з іншими героями? Амакасу загинув через Чапліна, який, будучи на підпитку, змусив його вистрибнути з круїзного лайнеру в Тихий океан біля Гавайських островів. Іда, під впливом солодких слів Чапліна, вирушає в США де намагається стати актрисою, але їй цього не вдається. Потім читач спостерігає швидке падіння людини від актриси другорядних фільмів до прибиральниці, яка здійснила самогубство біля напису Hollywood.
Текст роману завершується плавно і досить швидко, все відбувається так як пояснював Тараїсі Коно, коли коментував структуру подій в театрі Но. Життя і події в романі переповнені смертельною тугою за минулим, нездійсненими мріями і втраченої простоти. Кожен герой порожній, але всі вони намагаються наповнити себе через Інших Мертвих. Однак до кінця зміг дійти лише Ногелі, подолати свою смерть, реалізувати своє безсмертя у мистецтві. Він знайшов своє просвітлення і свій геній в звичайні простоті буденних речей, природі, спогляданні власної душі. Крістіан Крахт зумів написати метафізичну містерію. Не даремно на початку роману і в кінці Ногелі згадує про Кнута Гамсуна, який не захотів, щоб за його книгами був знятий фільм. Тоді Крахт вирішує перетворити життя свого героя, тобто самого себе, швейцарського режисера в містерію, яке він втілив у своєму найкращому романі.
Автор: Віталій Щепанський
