Ситуація навколо костелу святого Миколая знову набирає обертів — «архітектурна памʼятка під загрозою», «релігійна громада та МКІП сваряться через будівлю костелу» — схожих новин безліч.
Головна проблема у тому, що для вірян костел святого Миколая не є «будівлею» — це простір і «ми розуміємо, що йдеться про трансцендентний простір, про структуру, цілком відмінну від профанного світу» (Мірча Еліаде «Трактат з історії релігій»). За Мірчою Еліаде загалом, будь-який храм уподібнюється «Священній горі» (там, де Небо сходиться із Землею), а отже, набуває статусу «центру». «Центром» є будь-який освячений простір, де наявна можливість розриву рівня між Небом та Землею.
У цьому ж, власне, і полягає проблема — чи буде костел виконувати свою функцію святині, або ж надалі залишатиметься виключно окрасою міста, через яку люди проїжджатимуть, прямуючи до своїх мирських справ.
Костел, будівництво якого почалося в 1899 році, уже за 10 років відкрив свої двері для прихожан. Але, на жаль, ненадовго, оскільки з більшовицькою окупацією святе місце було осквернене — спочатку перетворене на склад, далі на місце для розміщення засобів глушіння західних радіостанцій, а вже потім на концертний зал. Із здобуттям незалежності Україною ситуація майже не змінилася. Для більшості костел так само залишається «органним залом» і таке перейменування у свідомості людей, на жаль, властиве майже кожній святині в Україні. Але ще у пожежі, яка відбулася в 2021 році, орган згорів, той самий орган, який комуністична влада поставила на місці вівтаря.
За деякий час після пожежі туди було повернуто хрест — уперше, майже 90 років його відсутності на місці, призначеному для його розміщення. Вогонь знищив орган, але надав можливість повернутися хресту.
Цікавий факт — у той час, як орган згорів повністю, ікона Матері Божої Остробрамської, кінця ХІХ століття, яка перебувала біля органу, залишилася вцілілою.
Зі слів реставратора — «з точки зору раціоналістичного пояснення — цьому немає, бо в принципі, цієї ікони не повинно було б взагалі залишитися після такого. І незрозуміло яким чином ця ікона взагалі витримала таку пожежу». (Про це та більше можна дізнатися на інстаграм-сторінці @st.nicholas.kyiv ).
Якщо таки говорити про технічний стан будівлі, то з проїжджої частини можна насолодитися виглядом, уже зайшовши всередину — помітити наслідки пожежі та «реставрацію», якою займалося Міністерство культури і його зневажливе ставлення до храму. Будівля досі в аварійному стані, а місця не знищені вогнем пожежі були пошкоджені вже за самої реставрації. Спустившись до підвальної частини можна зрозуміти, що костел на межі, адже опорні балки в надзвичайно поганому стані.
Здається, що віра прихожан — це єдине, що підтримує костел від повної руйнації, бо доступу до реконструкції та впровадження будь-яких змін вони не мають на законодавчому рівні. Через відсутність потрібних ремонтних робіт у підвальному приміщенні, навіть статуя Ісуса покривається пліснявою.
Єдине питання полягає в тому, чому не відбувається відновлення костелу, чому заклики про передачу його парафіянам ігноруються? Теперішнє ставлення Міністерства майже ідентичне з більшовицьким.
Якщо важлива боротьба проти всього радянського в Україні, то тема релігійних просторів відноситься до неї також. Навряд це змагання має стосуватися викидання книг, надрукованих за радянських часів. Воно має бути також в боротьбі за віру, яку у часи більшовицької окупації хотіли знищити. Тому важливим є поширення інформації, а також підписання петиції, яку створили для порятунку костелу святого Миколая. Більше про петицію за посиланням:
Автор: Єлизавета Коптіла
