«Der Orchideengarten» («Сад орхідей», підзаголовок – «Фантастичні сторінки») – культовий німецький журнал, який виходив у 1919-1921. Заснований за кілька років до відомого американського видання «Weird Tales», «Der Orchideengarten» вважається першим журналом жахів і фентезі. Редакторами й упорядниками були австрійський письменник, фронтовий репортер, згодом член NSDAP Карл Ганс Штробль і письменник, художник Альфонс фон Цибулька.
Читачів приваблювали еротичні та моторошні кольорові обкладинки, внутрішня графіка видання. Головну частину журналу становили фантастичні оповідання та вірші. Також на сторінках видання можна було знайти рубрику «Теплиця, дивовижне і дивне», де доктор Макс Кеммеріх розповідав про цікаві випадки з окультного середовища. Завершував кожен номер розділ із рецензіями на фантастичні книги.
«Der Orchideengarten» публікував твори таких авторів, як Вольтер, Шарль Нодьє, Гі де Мопассан, Теофіль Готьє, Віктор Гюго, Гійом Аполлінер, Чарльз Діккенс, Олександр Пушкін, Едгар Аллан По, Герберт Веллс, Валерій Брюсов, Карел і Йозеф Чапек. Німецькомовні автори журналу: сам власник/упорядник Карл Ганс Штробль, а також Герман Гаррі Шмітц, Лео Перуц і Олександр Моріц Фрей. Серед ілюстрацій можна побачити репродукції середньовічних гравюр і робіт Гюстава Доре, а також творчість сучасних для того періоду художників, таких як Рольф фон Гершельманн, Отто Ліннекогель, Карл Ріттер, Генріх Клей, Альфред Кубін, Ерік Годал, Карл Рабус (відомий роботою в журналі «Jugend»), Отто Нюкель і Макс Шенке.
Художні роботи в журналі варіюються від середньовічних офортів до авангардних творів з окультними референсами. Декадентські, з нальотом вишуканої еротики ілюстрації в журналі «Der Orchideengarten» відрізнялися від більш пізніх горрор-видань з категорії pulp magazines. Багато з ілюстрацій створені під впливом експресіонізму та сатиричних робіт Франсіско Гої.
Похмурі еротичні новели й кримінальні історії, містичні розповіді на сторінках «Саду орхідей» прекрасно вписувалися в загальну атмосферу тривожного післявоєнного часу. Найбільш сильною людською емоцією вважається страх, який якнайкраще можна переосмислити за допомогою жахів – як в літературі, так і в візуальному мистецтві. Тим більше, що багато хто з авторів та аудиторії журналу тією чи іншою мірою брали участь у Першій світовій війні або були свідками її подій.
Описуючи «Der Orchideengarten», часто наводять цитату Джона Култгара – англійського графіка та ілюстратора, який адаптував для коміксів твори Лавкрафта:
«Що мене вражає в цих чорно-білих картинках, так це те, наскільки вони відрізняються за тоном від дешевих журналів, які незабаром з’явилися в Америці та інших країнах. Вони водночас набагато доросліші й часто більш оригінальні, в порівнянні з готичними кліше, які протягом багатьох років доповнювали «Weird Tales» і менш важливі видання».
Отже, «Der Orchideengarten» був ультрасучасним з точки зору естетики і залишився в історії одним з небагатьох журналів жахів, який не експлуатував «низький» жанр.
Своєрідним наступником «Der Orchideengarten» стало те саме американське видання «Weird Tales», яке дещо принизив Култгарт. У ньому друкували твори Г. Ф. Лавкрафта, Елджернона Блеквуда, Теннессі Вільямса, Сібері Квінна, та ін. Журнал видавався протягом трьох десятиліть до 1954-го і став важливим в американській культурі, так само роблячи ставку не на бульварну белетристику, а на друк знакових творів жанру горрор. У 1980-90-х навіть зробили спробу, причому досить успішну, повернути «Weird Tales» до життя після багаторічного забуття. Що стосується «Der Orchideengarten», то всього вийшов 51 номер журналу з січня 1919 по листопад 1921 року.
Ми вже сказали вище про те, що на сторінках «Саду орхідей» були малюнки як старих авторів, так і найзнаменитіших художників нової епохи. Наприклад, автором ілюстрацій для журналу був Генріх Клей. Роботами Клея згодом надихався Волт Дісней, в ранніх постановках якого чітко помітним є вплив цього німецького художника.
До слова, Клей малював для Круппа і також для іншого легендарного європейського видання «Simplicissimus», названого на честь крутійського роману Аллена-Рене Лессажа. Про «Simplicissimus» ми коли-небудь розповімо докладніше, так як в цьому журналі друкували твори Густава Майрінка, Томаса Манна, Германа Гессе, а співзасновником був Томас Теодор Гейне – майстер фантасмагоричної політичної художньої сатири й карикатури.
Проаналізувавши хитросплетіння імен та культурних явищ, взаємовплив різних фігур в мистецтві епохи, яку прийнято характеризувати словом «занепад», все більше тягне до занепадницького настрою щодо сьогоднішнього стану речей.
«Der Orchideengarten» часто згадується серед художників, шанувальників жахів і окультизму, але багато років можна було подивитися лише на одні й ті ж зображення в низькій якості. Зараз в мережі можна відшукати на платних платформах повний каталог «Der Orchideengarten», тому, якщо ви знаєте німецьку мову, можете звернутися до архівів моторошного видання. Втім, і тут ми разом з вами можемо помилуватися найкращими з обкладинок журналу.
Цікаво, що в матеріалах про «Der Orchideengarten» чомусь майже ігнорується самостійна творчість і біографія Карла Ганса Штробля, який заснував журнал разом з письменником Альфонсом фон Цибулькою. Вочевидь, причина в тому, що вони обидва отримали визнання від Рейху.
Твори Штробля після Другої світової війни були забуті, як, наприклад, і дивовижні готичні романи «німецького Едгара Аллана По» Ганса Еверса, який цікавився націонал-соціалізмом (втім, і постраждав від нацистської критики як декадент і автор, що «пропагує в книгах гомосексуалізм»). Еверс помер в бідності, зацькований усіма, ще в 1943-му, а Штробль закінчив свої дні в будинку для літніх на три роки пізніше, обпльований вже післявоєнним суспільством за політичні гріхи. Книги Карла Штробля були заборонені.
З юності Карл Ганс Штробль дотримувався пронімецьких націоналістичних поглядів, незважаючи на чесько-австрійське походження. У 1927-1933 роках Штробль був президентом «Німецько-австрійського товариства письменників», після вигнання з Чехословаччини нелегально працював на NSDAP. Завдяки своїй політичній позиції, в 1938-45-му роках Штробль був крайовим лідером Палати письменників Рейху.
У пізній період Штробль писав все більше пропагандистських/історичних творів з критикою чехів, антисемітизмом і прогерманськими поглядами, популярність він отримав як автор «празьких» студентських романів.
Однак, його рання творчість – це фантастичні й гротескні роботи. Саме вони дозволяють поставити Карла Ганса Штробля в один ряд з іншими майстрами надприродного жаху – Гансом Еверсом і Густавом Майрінком. Незаслужено забутими є збірки Штробля «Зі світлих і темних куточків душі» (1901), «Раптова думка Арфаксата» (1904) і роман «Елеагабал Куперус» (1910).
«Елеагабал Куперус» в 1920-му був екранізований Ріхардом Освальдом під назвою «Нічні фігури» («Nachtgestalten»). У фільмі взяли участь зірки експресіоністського кіно Пауль Вегенер і Конрад Фейдт. Німий горрор «Nachtgestalten» був знятий за участю оператора Карла Гоффманна, який співпрацював також з Фріцом Лангом і Фрідріхом Мурнау.
«Нічні фігури» – історія про казково багатого каліку Томаса Безуга, який може пересуватися лише на милицях і живе за допомогою поплічників-фріків – гігантів і карликів. Єдина улюблена Томасом танцівниця йде від нього. Його син живе наче мавпа в клітці, а руки доньки-німфоманки просить хитрий маг-винахідник Куперус, який жадає правити світом за допомогою пристосування, що витягує кисень з повітря. Дивовижне безумство, чи не так?
Дослідники експресіонізму відзначають, що саме цей роман Штробля і його екранізація вплинули на появу легендарного «Доктора Мабузе», сценарій до якого написали Фріц Ланг і його фея-дружина Теа фон Гарбоу за романом Норберта Жака.
Інший твір Штробля було екранізовано в 1920-му в формі однойменного короткого метра «Die arge Nonne» за участю австрійської кінозірки Магди Соні.
У 1923 році Штробль склав 6-томну серію «Історії опівночі», в якій поряд з власними творами опублікував роботи Еверса, По, Гоголя, Гофмана і Вільє де Ліль-Адана. Ще в 1917-му під редакцією Еверса Штробль випустив збірку «темних» оповідань «Лемурія». Назва пов’язана з псевдонауковою концепцією про затонулий материк Лемурія, який популяризувала в містичному ключі Єлена Блаватська. Вона стверджувала, що цей континент був батьківщиною предків людини – лемурійців, які викликали гнів богів руйнування через використання виключно чорної магії. Дивні обскурні оповідання Штробля в однойменній збірці також наповнені містико-релігійними і (псевдо)історичними посиланнями.
Шкода, що переведені лише деякі з ранніх фантастичних творів Штробля, які заслуговують на перегляд і оновлення критичної оцінки. Оригінальні і досить сучасні для зазначеного періоду історії письменника про створення штучних людей, про жорстоких привидів чи темні окультні досліди заслуговують на те, аби отримати своє місце в історії європейської літератури.
Жорна історії змололи кістки як відданих до кінця прихильників Третього рейху, так і тих, кого ще раніше знищило їхнє дітище та кумир. В цьому немає ні краплі справедливості, на що розраховувати ніколи не доводиться. Єдине, що залишається, це мистецтво і політ темної та прекрасної душі.
Обкладинки Der Orchideengarten:
Автор: Анастасія Капралова
