Еріугена: людський розум і природа людини

«Ніхто не потрапить на небеса, крім як через філософію»

Іоан Скот Еріугена працював над текстом трактату «Про розподіл природи»  упродовж приблизно з 862 по 866 рік. Ірландець за походженням жив і писав на той час при дворі Карла Лисого, у Франції.

Книга була написана під враженням та впливом від прочитання грецьких текстів східних богословів Максима Сповідника, Григорія Ніського та автора «Ареопагітиків» (Псевдо-Діонісія). Від зазначених богословів Еріугена бере неоплатонічний принцип про Бога, як початок і кінець усього сущого, відтак ототожнюючи Бога із сущим. Еріугена виходить із пантеїстичного уявлення про Бога. Трактат  складається із 5 книг. Кожна книга розкриває окрему частину релігійно-філософської концепції схоласта, християнської та неоплатонічної водночас. Коло питань, що підіймаються в трактаті – обширне, тому викладемо найосновніші. В перших трьох книгах Еріугена описує як розгортається тварний світ із Бога, а в інших двох книгах філософ описує процес повернення сущого до Бога. Форма викладу тексту трактату Еріугени має характер діалогу – між Вчителем та Учнем.

Структура світобудови, за книгою, складається з 4 рівнів. Перший рівень – це Бог, природа не створена, але яка творить. Другий рівень – це природа створена Богом і наділена можливістю творити. Третій рівень – це природа створена Богом, але не наділена можливістю творити. Четвертий рівень — це природа не створена та не наділена можливістю творити. Проблема природи розуму наскрізна в книзі, адже розум, за Еріугеною, вищий від авторитетів, що наперед мають бути визнані й самим розумом.

Трактат Еріугени був заборонений кілька разів: спершу засуджений Папою Львом ІХ, потім він був наказаний до спалення всіх примірників Папою Гонорієм ІІІ, і врешті внесений в Індекс заборонених книг.

Природа людини

В 7, 8 та 9 розділах IV книги Еріугена відтворює полеміку Вчителя та Учня щодо природи людини, передовсім, у її відношення до Бога, де ключовим виявляється розум людини. Ознайомившись із текстом першоджерела, стає зрозумілою суть славнозвісної цитати філософа: «Ніхто не потрапить на небеса, крім як через філософію».

Передовсім, Еріугена постулює, що причини створення Богом людини не можуть бути пізнані людиною, себто творінням, адже це розуміння божественної волі. Тим самим філософ одразу обмежує тему рефлексії, відмовляючись посягати на Першопричину. Тож читачеві стає зрозуміло, що надалі йтимуть судження, що стосуватимуться самопізнання та осяжного для людини джерела пізнання Бога — Одкровення, а також деяких трактувань Отців Церкви. Далі вустами Вчителя Еріугена наголошуватиме на важливості пізнання Слова Божого, що в нашому світі доступне в Одкровенні, адже саме Слово, поняття, розум Творця створив усе суще[1].

Варто одразу зазначити, що продовжуючи інтелектуальний дискурс Августина Блаженного, Еріугена продовжує стояти на засновках «раціонального самопізнання», про що промовисто вказує в останніх рядках 9 розділу IV книги, зазначаючи, що на Отців Церкви треба посилатися лише у випадках, коли людина не вірить власному розуму, підкорюючись лише безумовним авторитетам. Проте, як зазначає дослідник Етьєн Жильсон, помилково трактувати концепцію Еріугени, як таку, що прагне вивищити розум чи інтелект понад вірою – натомість філософ прагне прояснити, що людська природа апріорі тяжіє до пошуку істини, шукаючи тим самим шлях до Бога[2].

Як людина не може пізнати Бога, адже його пізнання було би обмеженням його сутності, адже Бог вище за будь-яке мислення та осягнення, так людина не може й пізнати божественної субстанції в собі. Все, що мислиться людиною, було вже помислене та введене у світ Богом[1]. Еріугена постулює, що в розумі Бога все суще існує причинно, в розумі людини – дієво. А отже, у світі існують лише речі, що були помислені Богом, і навіть, коли ми уявляємо будь-що, ще не створене ним у світі, Бог це вже помислив і напередвизначив.

Еріугена пише, що Бог створив людину, помістивши в неї «цілісність створеної природи», та в її природі немає нічого такого, що не існувало би в решті тварних істот та небесних сутностей[1]. Цю цілісність людина може сприймати через поняття, адже людина брала участь у створенні цього світу – назвавши все живе своїми власними іменами, вклавши тим самим у них душу. Ці душі, вкладені в поняття, сприймаються людиною як субстанція самих речей.

І хоч людина створена у тварній подобі, і живе як тварина – так цього зажадав Господь, припускає філософ, для «осягнення видимого та невидимого творіння» [1].

Лише розум Бога володіє істинним поняттям розуму людського, досвідченого та навченого, вказує філософ. Ба більше, людина – це «інтелектуальне поняття, створене у Божественному розумі» [1]. Це «поняття» і є душа людини, яка була створена з Божественного дихання, і це найкраще з усього створеного в людині, як пише Еріугена.

Перелічуючи елементи душевного тіла, Еріугена вказує інтелект, раціо та «природно притаманний розум, що є в янгольському та небесному тілах» [1].

Філософ згодом коментує, що розумна природа людини знає, що вона існує та водночас не знає, що таке вона сама, себто сутність її інтелекту. Інтелектуальна та розумна природа в людині, що здійснює пізнання та самопізнання, може лише констатувати, що вона є, але не знає що вона є. Тому будь-яка тварна істота лишається частково поза розумінням власної природи. Божественна субстанція, котра є в людині від Бога, вічна, натомість інтелектуальна та розумна – плинна й мінлива. Отже, в сутності людини є дві субстанції: перша – у Першопричині, друга – в наслідкові одиничності. Еріугена коментує, що це не дві окремі субстанції, але одна єдина причина, що уявляється як розчленована надвоє – через стан в умодосяжних причинах і через породження у наслідках[1].

Інтелект людини

Народження людини, пише Еріугена – це процес двоетапний: спершу вона народжується по роду за прихованими першопричинами, потім вона народжується по виду. Важливо відзначити, що філософ наголошує – через гріхопадіння при народженні людина не здатна пізнати саму себе, саме тому інтелект у народженої людини нерозумний і недосвідчений. Втім, через просвітлення благодаттю Бога та перетворення наукою людина може віднайти Бога в собі, науку в собі, досвід у собі та «все, що існує в його природі». В природі людини закладене знання понять усього живого та неживого, хоча й приховане від неї внаслідок гріхопадіння, проте цю природу можливо віднайти, повернувшись до первозданної цілісності. Єдиним прикладом людини, що народилася, не відчувши на собі тяготи наслідків гріхопадіння, є Син Божий, який сприйняв незаплямовану людяність, аби очистити осквернене[1].

Таким чином, Еріугена доводить, що подоба Бога вже міститься в людині і треба лише знайти шлях до неї через пізнання, через рефлексію. Метод, який використовує інтелект для досягнення істини — це діалектика. Діалектику, як вказує дослідник Лосєв, Еріугена трактує як «область загальних уявлень людини»[3].

Філософ коментує, що природа інтелекту «проста та розумна», до неї належать: розум, досвідченість і наука. Проте для віднайдення трійці інтелекту в собі потрібні акциденції. Людський інтелект і його поняття, через яке він себе пізнає, та наука для самопізнання існують як єдина сутність: тут він наводить аргументацію, що розум вчиться в науки, а наука ж існує завдяки тому, що її вчать. Справжній розум виходить із «незнання» будь-чого, не притаманного йому внутрішньо. Проте наша внутрішня природа та наша справжня сутність, як людини, веде нас до розуміння, до якого приходять після споглядання істини. Водночас це поняття є субстанціональною властивістю людини. Раціо Еріугена трактує як «розумне бачення» [1]. З усієї мудрості саме поняття творчої мудрості має осягатися як перша і першопричинна сутність, що наслідує подобу Бога.

Не менше уваги Еріугена приділяє сприйняттю категорій, що не мають матеріального буття, але мисляться. Категорії, що не мають тілесної оболонки, хоч наділені «незмінною субстанцією», пізнаються через власні тілесні прояви.

Подвійне начало людини

Отже, Іоан Скот Еріугена констатує в людині подвійне начало, що міститься в його природі. Одне було напередвизначене задумом Бога, причини якого не здатна пізнати тварна істота, адже Бог перебуває над і поза мисленням. Інше начало в людині було також створене Богом, але внаслідок гріхопадіння людина забула закладений Богом досвід, науку та власну подобу, а також була приречена на подібне до тваринного існування.

Природі людини притаманний інтелект і раціо, для розвитку яких потрібні акциденції. Через самопізнання й заняття наукою кристалізується та укріплюється віра – це наскрізний мотив трактату Еріугени, який, як зазначає дослідник Етьєн Жильсон, критикували за «раціоналізм». Хоча насправді, за Еріугеною, чисте споглядання та рефлексія здатні повернути людині знання про все суще, втрачені внаслідок гріхопадіння.

Еріугена вказує, що в природі людини закладене прагнення осягнути істини, відтак навіть після гріхопадіння людина може віднайти просвітлення та згадати про власну природу та Творця.

Автор: Анна Клокун

Список використаної літератури:

1. Антология средневековой мысли [Електронний ресурс] // Издательство русского христианского гуманитарного института. – 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://agnuz.info/app/webroot/library/6/18/page08.htm.

2. Жильсон Е. Философия в средние века [Електронний ресурс] / Етьен Жильсон // Республика. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://agnuz.info/app/webroot/library/337/522/page08.htm.

3. Лосев А. Средневековая диалектика [Електронний ресурс] / Алексей Лосев – Режим доступу до ресурсу: http://www.hrono.ru/libris/lib_l/losev03.html.