Французький філософ виступає «радикальним» діагностом для сучасної цивілізації та його ідеологічних настанов. Для пояснення феноменів постмодерну, Жан Бодріяр уживає терміни «гіперреальності», «бінарного коду», «структурної революції», «тотальної екстраполяції добра» тощо.
Одними з ключових «радикальних» ідей Бодріяра ми вбачаємо його оцінку трансформації явища війни в сучасному світі. Жан Бодріяр висуває системну теорію для пояснення принципів сучасної війни, засобів та мети її ведення. До теорії війни входить також і явище тероризму.
Як відомо, стрижнем теорій Бодріяра виступає уявлення про «симулякр». Французький мислитель був далеко не першим, хто досліджував цей термін. Уперше задокументовано в історії філософії вжиток цього терміну в працях Платона як «зображення» чи «репрезентацію». Усучаснив та популяризував у наш час цей термін Жорж Батай. Але Жан Бодріяр уперше вжив цей термін у соціальному контексті, щодо опису соціокультурної реальності. Детальніше щодо бодріярівської семіотики симулякру ми звернемося у подальшому дослідженні.
Феномени соціальної реальності у постмодерні часто позбавлені своїх сутнісних ознак, зберігаючи лише форму і видимість свого існування. Це стосується зокрема і явища війни, про що Бодріяр широко рефлексує у працях «Війни в Заливі не було», «Дух тероризму» та «Фатальні стратегії».
Ключовим у бодріярових концепціях постає теорія символічного обміну, заснована на критиці марксизму в розрізі викривлення домодерних засад суспільної взаємодії. На відміну від марксистського трактування, теорії французьких соціологів, із яких Жан Бодріяр бере ядро своєю концепції, стверджують, що розвиток домодерного суспільства відбувався через символічний обмін – дарунок та віддяка. Головним чином Бодріяр апелював до Марселя Мосса, учня Еміля Дюркгайма.
Бодріяр надає кількарівненеве тлумачення концепту «симулякру». В загальних рисах симулякр виступає серійно розмноженим і знеціненим знаком. Філософ пише про «еволюцію» симулякру, вказуючи на чотири етапи становлення сучасного його змісту: на першому етапі образ лише віддзеркалював і копіював реальність, на другому вже спотворював та маскував реальність, на третьому – образ маскував відсутність реальності як такої та власне переформатувався в симулякр, на четвертому – образ остаточно перетворився на симулякр, що навіть не приховує свій симулятивний характер[1].
З часом образ стає все більше й зрештою поглинає реальність, відтак – вона втрачається, розчиняючись у гіперреальності. Якщо спершу образ починає копіювати натуру, то врешті-решт образ її повністю нівелює. У своїй роботі «Фатальні стратегії» Бодріяр наводить доволі апологетичне твердження: «Загалом, видимі речі добігають свого кінця не в мороці й безгомінні – вони розчиняються в більш видимому, ніж видимість: у позасценічності»[2].
Зрештою, виходить, що дійсну важливість у цьому світі має лише обгортка, а не зміст. А сам зміст — уже давно знищений у множині сутностей.
Систему неможливо подолати просто тому, що система давно вчинила «самогубство» і живе тепер у власній віртуальності. Тому, зі смертю системи зникла сама можливість реальної боротьби, а отже й війни. Тому війна перетворилася на гонку віртуальності – інформаційну війну, гонку озброєнь, систему ядерного стримування. Війна трансформувалась у гіперреальну форму самої себе. Тепер війна проникла усюди, вона чіпає та вражає всіх, кожен тепер – її жертва та солдат. Замість поля бою двох супротивників, тобто втрати «сцени», війна розчинилася та поширилась на всю земну кулю. І неможливість обміну в умовах тотальної та всеохопної війни – зробила її частиною нашого щоденного гіперпростору. Гіперреальність постає сукупністю симулякрів – моделей та копій реальності, що не мали власних витоків серед дійсності.
У своїй рецепції ознак сучасності Бодріяр несе доволі песимістичний прогноз – симулякри, як продукти перетворення знаків, приречені на здобуття статусу самодостатньої реальності.
Основою принципу реальності, на думку Бодріяра, є біполярність, що гарантує її стабільність. В такому сенсі певного роду «поверненням до реальності» є явище тероризму, що виступає проти «надлишку реальності», втім, через парадоксальну побудову самої системи, яка вже є симулякром самої себе, тероризм виявляється структурною частиною нової гіперреальності.
Система, пише Бодріяр[3], сама створила умови для нанесення удару по самій собі. Тероризм, як вказує в праці «Дух тероризму» французький філософ, це «глобалізація, що бореться сама проти себе».
Методологію тероризму Бодріяр ставить поряд із комп’ютерним вірусом, СНІД-ом, і навіть бізнесом. Відколи відбувається суб’єктивація противника та розпочинається боротьба з ним – просто зі злочинця противник перетворюється у солдата ворожого табору. Так, на думку Бодріяра, ворогами системи та всього світового порядку у світі були визнані терористи. Логіка цього процесу очевидна: відповідь на загрозу – завжди прямо пропорційна суб’єкту, якому вона протистоїть. Система, екстраполюючи принципи своєї побудови на весь світ, виставила терористів у повний маргінес, виділивши їм роль системної «альтернативи» – альтернативи безальтернативності.
Екстраполяцію Добра в сучасності Бодріяр пов’язує з імунодефіцитом, вочевидь, сюди яскраво можна віднести поняття про «хейтспіч», за який людей можуть позбавляти реальних (хоча сумнівно, що будь-що можна називати «реальним») позицій у соціальній сфері.
Як вказує Бодріяр, функціонал терористів – це зброя проти нульової смерті, обернена задля цілей цю смерть повернути та реалізувати. Дослідник Бензер коментує положення філософа, вказуючи, що «тероризм вчиняє помсту за спрощення світу в реальності»[4]. У своїй роботі «Війни в Заливі не було» французький філософ висловив сумнів щодо того чи дійсно була війна в Персидському заливі – чи це було вигадкою та спекуляцією в інформаційному середовищі, що успішно загітувала та змусила повірити в себе глядачів CNN. Симуляція реальності в такий спосіб постала спеціальною політичною технологією, і все більше набирає популярності.
Бодріяр вказує на те, що безпека стала елементом символічного обміну. Зокрема у світі все частіше безпекою шантажують, її знищують, замінюючи на штучне середовище смерті. Навіть гірше – безпека у світі постмодерну стала промисловим продовженням смерті. «Усунення смерті ціною нескінченного омертвіння– ось вона, парадоксальна логіка безпеки», – акцентує французький філософ[5].
Тотальна анігіляція смерті починається та продовжується зі знищенням феномену героїзму. Тепер сходить зірка героїзму безпеки – ідеального консюмериста. Бодріяр вказує, що безпека стала «вірусом», а люди заражені цим вірусом настільки, що відтепер готові воювати за неї. Але Бодріяр вказує, що безпека також давно стала симулякром – адже люди боряться за «право» на безпеку, а не безпеку як таку[6]. В цьому сенсі безпека теж стала ілюзією, що більше не існує в гіперсистемі. Зрештою, зі зникненням явищ «поля бою» та «ворога» – всі стали ворогами, а географія атак – по всьому світу.
Система, за Бодріяром, не зовсім тотальна – вона більш, ніж тотальна, і теж здатна до «зникнення» – у розчиненні в «гіперсистемності». За аналогією до реальності, що «зникає не через нестачу, але через переобтяження», система також здатна до зникнення через виділення певної «гіперсистеми». Терористи, за такою логікою, є провісниками прийдешнього апокаліпсису.
Що ж до критики ідей Бодріяра, то немає сумнівів, що Бодріяр – «терорист» в інтелектуальному середовищі. Варто відзначити, що критики Бодріяра здебільшого впадають у деяку нерозсудливість щодо висловлюваних французьким філософом ідей. Тим самим підтверджуючи, що більшість критичних позицій – теж перетворилися в симулякри[7].
Жан Бодріяр у своїх працях висуває радикальні положення із критикою панівного ладу в світі – всеохопної системи, що насаджує виключні положення для існування її елементів. Бодріяр вказував на те, що для того, щоби рефлексувати щодо надзвичайних явищ, потрібно самому стати терористом. З огляду на глибину критики, Бодріяр сам став у ряди «терористів» і наніс болючий удар зсередини та ще більше підштовхнув систему до самогубства. Бодріяр постулює неможливість абсолютного згодництва всіх над усім і повної ідентифікації та розчинення. А отже, система приречена на тероризм.
Світ може існувати виключно у нерозривному зв’язку з власною протилежністю. Інакше – неминуче повстання проти нав’язливої сучасності. На сьогодні, як писав Бодріяр, людство вже кілька десятків років живе у безперервній оргії «раціональності, сексуальності, антикритики, зросту та криз зросту», а кульмінація все ніяк не настає, адже система розривається від саморозчинення і головне питання, за Бодріяром, так і не настає – «що ж робити після оргії, власне?»[8]
Автор: Анна Клокун
[1] Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Жан Бодріяр. – Львів: Кальварія, 2004. – С. 123-125.
[2] Бодріяр Ж. Фатальні стратегії / Жан Бодріяр. – Львів: Кальварія, 2010. – С. 10
[3] Бодрияр Ж. Дух терроризма. Войны в Заливе не было / Жан Бодрияр. – М.: Рипол классик, 2016. – 224 с.
[4] Бензер М. Метафизика в ловушке: философские аспекты вызова, брошенного Бодрийяром гиперсовременности // Хора: Журнал современной зарубежной философии и философской компаративистики. — 2009. № 2(8) / Пер. с англ. Богдановой М:Е. – С. 43.
[5] Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / Жан Бодріяр. – Львів: Кальварія, 2004. – С. 293.
[6] Там само. – С. 294.
[7] Тэйнк Д. Вирусное мышление в сумерках ценностей / Джозеф Дж. Тейнк. // Хора. – 2009. №2. – С. 71-72.
[8] Смит Д. Философия магии Жана Бодрийяра / Джонатан Смит. // Хора. – 2009. – С. 52.
