Джон Лок – видатна постать в історії філософії, він активно брав участь у політичному житті рідної Англії, обіймав посади різного рівня державної важливості. Певний час філософ був ідеологом вігів, весь час продовжуючи наукову діяльність.
У 1690 році з пера мислителя вийшла праця «Два трактати про правління», що відповідала на запити новітньої доби у суспільно-політичній думці.
Праця Лока вийшла в час, коли опісля епохи релігійних війн суспільна свідомість секуляризувалась, також відбувалася криза кодексу моралі. «Два трактати про правління» – праця, що була написана на підтримку правління Вільгельма Оранського та проти роялістської теорії державної влади Р. Фільдмера. Загалом, у творі автор описав правовий ідеал держави.
Вільгельм Оранський
Джона Лока вважають одним із основоположників теорії лібералізму. Критикуючи положення абсолютної монархії, мислитель обстоював конституційну монархію, де влада та народ однаково підзвітні верховенству закону. А сама конституційна монархія виступала компромісом між абсолютною монархією та республікою.
Держава утворилася внаслідок суспільного договору, після чого – відбувся перехід від природного стану до громадянського. За Локом, у природному стані панувала доброзичливість і взаємодопомога. Саме в такому стані можна було розпоряджатися своїм майном і життям на повну, адже природне право – це право життя, власності та свободи. При тому, права на життя та свободу – первинні, а право на приватну власність ніби узагальнює та резюмує здобуток систему прав. Держава існує виключно для того, щоб гарантувати природні права своїм громадянам.
Вроджені права людської особистості є наступними: право на ініціативу та вияв творчої енергії, що спрямована на реалізацію своїх цілей. Проте, Лок не стверджував про повну рівність людей у їхній природі, адже кожний має власний набір здібностей і талантів. І власність, за Локком, виступає результатом особистої праці та зусиль окремої людини. Головним чином саме власники складають основу суспільного життя держави.
Через диференціацію власності й поступово відмирав природній стан речей і з’являлася потреба до об’єднання у державі – задля убезпечення користування та володіння своєю власністю. Гарантами такого співжиття виступали закони. З огляду на те, що поняття власності передує виникненню держави, то ніхто, навіть закони, не мають права відбирати чи розпоряджатися майном іншого.
Завдяки уявленню про «tabula rasa» людської душі, Лок обстоював природну рівність людей, що існувала як відсутність привілеїв та переваг людини від народження. Як зазначає дослідник В. Гусєв, таке розуміння було спрямоване проти станового поділу у феодальному суспільстві[1].
Вчення Лока спрямоване проти будь-якого обмеження чи поневолення прав людини. Для того, щоб забезпечити невід’ємність прав людини, Лок пропонує запровадити розподіл функцій державної влади. Поділ влад є інноваційним елементом концепції Лока, адже він першим запропонував розділяти функції влади. Законодавча влада має належати парламентові, що стверджує у правовому порядку права та свободи людини. Судова та виконавча влада мають належати кабінетові міністрів.
Суспільство та держава не тотожні одне одному, адже в разі смерті держави від зовнішньої агресії – суспільство не гине. Таким чином, народ виступає джерелом влади. Також, за Локом, народ має право на революцію і повалення насильницьким шляхом державної верхівки – точно так само як і був здатен на об’єднання у державу.
Кожний громадянин має право належати до цивілізації, як і решта співгромадян. Також має право розділяти багатства цивілізації та долучатися до його розвитку – ось що лежить за «правом на обмін» Локка.
Потрійна формула права у Лока має рефлективне значення. Це означає, що права «свободи» і «життя» вже означають право власності, адже в них розкривається право володіти своїм тілом та життєвими цілями. Реалізація волі здійснюється виключно через свободу розпоряджатися можливим відчуженням або присвяченням себе та своєї особистості. Лок вдався до чудового прикладу – солдата, котрого бажають позбавити життя за самовільне полишення бойового посту, не мають при тому права залишити коштів чи будь-якого майна[2]. Підкреслюючи виняткову роль права на власність, Лок пише: «Власність є священною, адже втілює цілеспрямовану працю, планомірну діяльність суб’єкта через який він сам конституює себе в якості обличчя та визнаного члена людської спільноти»[3].
Основою будь-якої держави є передовсім особистості, що складають народ. «Самі держави звертають увагу та допускають, що існує час, коли люди повинні почати вчиняти як вільні люди, і тому до того часу не вимагають від них присяги, клятви на вірність чи будь-якого публічного зізнання про покірність уряду своїх країн»[4]. Це твердження, наведене у Локка, допускає створення громадянського суспільства, де кожен буде здатним самостійно розпоряджатися долею свого суспільства та держави.
Багато політиків, що жили вже після Локка, були послідовниками ідей філософа. Серед таких діячів були Франклін, Джефферсон, Сієс та Бріссо. Також варто згадати, що Лок написав конституцію для штату Північна Кароліна в 1669 році, таким чином став практично втілювати прокламовану доктрину. Праця Локка «Два трактати про правління» ще за життя стала декларацією невідчужуваних прав людини.
Політична філософія мислителя прорекла демократичну тенденцію та політичну волю громадянського суспільства. Той факт, що ще за життя Джона Лока долучали до ідейно-політичної діяльності та заохочувати втілювати принципи своєї концепції – свідчить про її тонке відчуття тогочасної дійсності та необхідність реорганізації простору суспільної організації.
Вчення Джона Лока вперше визнає людину як самостійного
громадянина та «дієздатну» особу[5].
Таким чином, єдність усіх свобод та прав забезпечувала народження у державі
громадян у сучасному сенсі слова, що могли самостійно вирішувати суспільну
долю, ба більше – були стрижнем її існування.А
[1] Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII – XVIII ст. – 2-е вид. – К.: «Либідь», 2000. – С. 208.
[2] Соловьев Э. Феномен Локка [Електронний ресурс] / Эрих Соловьев – Режим доступу до ресурсу: http://scepsis.net/library/id_2640.html.
[3] Там само.
[4] Локк Дж. Сочинения: В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. С. 297.
[5] Соловьев Э. Феномен Локка [Електронний ресурс] / Эрих Соловьев – Режим доступу до ресурсу: http://scepsis.net/library/id_2640.html.
Автор: Анна Клокун
