Українській представниці наївного мистецтва нині виповнилося 120 років зі дня народження. Катерина Білокур – самобутня художниця, що стала уособленням народного українського мистецтва. Її творчістю захоплювались безліч закордонних митців, серед яких був і іспанський художник Пабло Пікассо, її мистецтвом продовжують надихатися і сьогодні.
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».
Пабло Пікассо
А от односельці та родичі Катерини вбачали у її заняттях живописом виключно негативні сторони. Для них її мистецтво було лише приводом відмовлятися від хатньої роботи. Тож більшу частину життя Катерина Білокур потайки створювала свої картини.
Заборона батьком бодай якимось чином займатися улюбленою справою спровокувала спробу самогубства. У 1934 році Катерина намагається втопитися у крижаній воді річки Чумгак, в наслідок чого застуджує ноги.
Причиною такого відчайдушного кроку можна вважати й відмову двох технікумів у навчанні Катерині, через відсутність хоч би семи класів школи. Після невдалої спроби самогубства батько все ж змирився із захопленням доньки.
Так і не здобувши освіти та базових технічних умінь живопису, Катерина продовжує створювати свої яскраві полотна з квітів. Однією з характерних особливостей стає те, що Катерина ніколи не зривала квітів для натури, а змальовувала картини з живих рослин. Взимку ж продовжувала працювати по пам’яті. І хоч батьки й дозволили Катерині займатися мистецтвом, та все ж вона мала допомагати в полі та з хатньою роботою. На долю художниці батьки завжди мали вплив, адже усе життя вона прожила з ними.
Катерина так і не вийшла заміж, бо майже кожен чоловік, що мав такий намір, запевняв Катерину покинути малювання, а це було для неї неприпустимою умовою.
У віці 39-років Катерина Білокур стає відомою. Все це завдяки випадковості: маленькій картинці, на якій було зображено калину.
Натхненна піснею «Чи я в лузі не калина була» Катерина вирішує відправити свій невеличкий живописний твір виконавиці Оксані Петрусенко.
Співачка ж показала малюнок знайомим художникам, і всі надзвичайно були зацікавлені пошуком тієї самої Катерини Білокур з Богданівки. І вони знайшли, а потім оформили виставку Катерини у Полтаві, що складалась лише з 11 полотен. Та навіть така невелика кількість вразила глядачів. На Катерину чекав успіх.
Разом з Віктором Хитько (митцем, що відшукав Катерину у Богданівці) Катерина відвідує Москву, надихається творами митців Третьяковської галереї. У 1945 році до «богом забутого села», як зазначала сама художниця, приїжджає директор українського музею декоративного мистецтва і скуповує багато творів Катерини.
А вже у 1945 році відбувається та сама виставка у Парижі, яку відвідує Пабло Пікассо. Що цікаво, іспанський художник доволі рідко схвально відгукувався про своїх сучасників, проте мистецтво Катерини полонило його серце.
Ця виставка, що стала вирішальною для творчого шляху Катерини, мала також і негативні наслідки. Дорогою додому з Парижа всі твори з виставки Катерини Білокур було викрадено й донині не знайдено.
Останні роки життя Катерину мучили болі в раніше застуджених ногах, до яких згодом додалися і болі в шлунку. Визнання та прибуток так і не зробили Катерину щасливою: до кінця життя вона проживає у маленькому будиночку в Богданівці з родиною, де завжди сперечаються.
Після смерті батьків здоров’я Катерини погіршується, їй зробили операцію, але вона не допомогла. Того ж дня 10 червня 1961 року Катерина Білокур помирає.
Доволі часто можна почути, що твори Білокур називають «вишивкою». І не лише через стилістичну схожість полотен до вишитих картин, але й через технічний підхід художниці до їх виконання.
Катерина так і не отримала художньої освіти й не мала викладача, котрий допоміг би з основами. Тож вибір матеріалів був доволі своєрідним. Певний час Катерина виготовляла фарби самотужки з підручних засобів. Підрамники для полотна використовувала скоріш як п’яльця для вишивки: кожного разу натягувала на підрамник новий клаптик полотна, знімаючи старий. Полотна між собою Катерина навіть зшивала.
Часто вона лишала тло полотен однотонним, здебільшого синім, адже улюбленими кольорами Катерини лишались ультрамарин та синій кобальт.
Але ні відсутність художньої освіти, ні технічні помилки, ні навіть заборони батьків не змогли згубити в Катерині прагнення до мистецтва.
Автор: Анна Збаражська
