В 1958 році «Коханці», зняті молодим Луї Малем, якому на той час було лише 26 років, стали справжнім екранним викликом. Кіноадаптація лібертинського роману «Наступного дня» Віванта Денона, також відомого як Барона Денона, засновника Луврського музею, єгиптолога, учасника Єгипетського походу Наполеона.
Це другий ігровий фільм Луї Маля на екрані, після першої режисерської роботи разом із Жаком-Івом Кусто – документальний фільм «У світі безмовності» 1956 р., а також стрічки «Ліфт на ешафот» 1958 р.. Остання стрічка, безумовно, варта окремої уваги, зрештою, сценарій до фільму підготував Роже Нім’є, французький новий правий, «гусар», який надалі ще прижиттєво встигне допомогти Малю зі сценарієм до «Блукаючого вогника» (1963).
Сюжет «Коханців» оповідає історію тридцятирічної Жанни Турньє, котра втомилася від свого спокійного забезпеченого життя разом із чоловіком-багатієм у Діжоні та закохується в молодого археолога Бернара Дюбуа-Ламбера, якому не чужі живі почуття і справжня відданість. Проте в розрізі подачі кінооповіді ми бачимо не просто лібертинський сюжет і переступання моральних устоїв, але переступання через буржуазну мораль і закони обставин. Справжнє маскулінне право на бунт, чистоту переживань і встановлення власних правил життя. Фільм, що передає дух книг П’єра Дріє ла Рошеля і повоєнного покоління, дезорієнтованого та поміченого безнадійністю.
В цьому фільмі чи не найкраще розкривається акторський талант Жанни Моро, котра до останньої секунди на екрані лишається втіленням вічної жіночності, не розгаданої та глибинно чуттєвої.
Символи
Впродовж стрічки ми бачимо, як дзеркало – кишенькове в дорозі, трюмо у власній кімнаті, відображення у віконному склі, дзеркало придорожнього кафе – виступає символом пошуків себе справжньої, повернення до витоків власного Я крізь нашарування соціальних умовностей і шару штучності світу. В останніх кадрах Жанна ще вглядається в дзеркало заднього виду та плаче, не знаючи, чи правильно вчинила, кинувши все.
Також ми зустрічаємо окремий символ ночі: адже ніч – це пора кохання. Саме тоді зустрічаються та віддаються одне одному Жанна та Бернар – під прикриттям ночі, в темряві та напівсні. Нічний антураж надає історії кохання відтінків позачасового, розгортання міфу. «Я хочу, щоб завжди була ніч», – думає він. Ніч, як прорив у справжню дійсність, віднаходження себе та повстання проти фатуму.
Не менш важливим у стрічці постає образ автомобіля. Передовсім, це демонструє образ Жанни, як емансипованої сучасної жінки, яку водночас попри власну свободу мобільності, обмежують усе ж речі метафізичного ґатунку: глухі до почуттів люди довкола, зосереджені на матеріальних благах.
Досить побіжно в стрічці ми зустрічаємо символ кордону, коли за вечерею Рауль, коханець Жанни, розповідає про свою нещодавню поїздку до Росії. Він каже, що не бачив там ніяких благ, але люди, здається, мали щасливі обличчя. На це Жанна зачаровано відповідає: я мрію про Росію. Безумовно, мова про пошуки омріяного далекосяжного раю, замість золотої клітки буржуазного життя, задля чого необхідно лише перетнути кордон.
Вони поїхали в довгу подорож, подалі від цієї невпевненості.
Костюми
Костюми до фільму, зокрема для неповторної виконавиці головної ролі – Жанни Моро – робила французька модельєр Коко Шанель. Ми впізнаємо прості приталені силуети, маленькі чорні сукні, спідниці нижче колін та елегантні піджаки, незмінне перлове намисто, різноманітні головні убори та шалики, загалом практичність нарядів, підбір класичних кольорів і симетричність одягненого. Разом із розгортанням закоханості героїні по сюжету, ми бачимо, як її одяг стає вільнішим і все менш строгим, підкреслюючи стан піднесеності та звільнення.
Скандал і визнання
На думку кінознавців, французьке суспільство з нагоди виходу стрічки сколихнув не стільки сам факт подружньої зради та вчинку героїні Жанни Моро, скільки відсутність критичної оцінки такого кроку.
Того ж року фільм завоював спеціальний приз на Венеціанському кінофестивалі. Також окрему нагороду отримала за акторську гру Жанна Моро.
В США фільм здобув, до всього, ще й скандальної слави, адже комісії по цензурі штатів висували вимоги дистриб’юторам вирізати зі стрічки відверті сцени, що призвело до того, що деякі кінотеатри просто не взяли в прокат стрічку, а деякі все ж вирізали кілька хвилин із хронометражу, щоби показати фільм на великому екрані.
Через фільм були розпочаті численні судові процеси. Зокрема за звинуваченням у демонстрації непристойного кіно був арештований Ніко Джакобелліс, менеджер кінотеатру в місті Клівленд-Хайтс (штат Огайо). Об’єктом звинувачень знову ж виступала відверта любовна сцена в кінці стрічки, попри фактичну відсутність демонстрації оголених тіл. Втім, справа дійшла аж до Верховного суду США, де зі звинуваченого були зняті звинувачення. А щодо фільму, зрештою, було постановлено, що предмет мистецтва, який має соціальну цінність, не може бути непристойним, відтак фільм «Коханці», як і всі пізніші відверті фільми, потрапив під захист свободи творчості, гарантований Першою і Чотирнадцятою поправками.
«Коханці» та кохання
За лаштунками стрічки лежить також реальна історія кохання режисера Луї Маля та акторки Жанни Моро. Почуття спалахнули між ними ще під час підготовки до зйомок у дебютному для режисера повнометражному фільмі «Ліфт на ешафот». Йому тоді було лише 24 роки, в нього не було ще імені та слави. Тоді як Жанна Моро вже була визнаною акторкою театру. Пропозицію зіграти головну жіночу роль у малобюджетному фільмі маловідомого режисера її агент оцінив як божевільну, через що Моро звільнила агента.
Власне, (по)чуття не зрадило акторку. Заради зйомок у «Ліфті на ешафот» вона відмовилася від головної жіночої ролі в стрічці «Спартак» Стенлі Кубрика. Зате ролі в «Ліфті на ешафот» і «Коханцях» стануть іконічними в її кар’єрі, після чого Жанна Моро стане однією з найбільш затребуваних акторок кіно в 1960-х.
«Щоб виразити емоції, їх необхідно черпати з життя», – казала Жанна Моро. Після «Коханців» роман режисера й акторки закінчився. Проте, як і головна героїня стрічки, ніч була прекрасною, і хоч зійшло сонце зі своїми сумнівами – вона ні про що не жаліла. За зізнанням Моро вже на схилі літ, кохання до Луї Маля вона пронесла крізь усе життя.
Автор: Анна Клокун
