Академічним вченим рідко вдається поєднувати науку і релігійну практику без шкоди для першої. Часто людину кидає в різні сторони від фанатизму до тотального скептицизму. Особливо це стосується таких тем як магія та політика, гностицизм і сучасна філософія. Релігієзнавцем, якому вдалося це об’єднати, був Іоан Куліану. Як кожен крутий релігієзнавець, він був (трішки?) авантюристом, написав багато цікавих праць, вважався одним з найкращих у світі знавців гностицизму, неоплатонізму, магії, таємної історії релігійності Заходу. Куліану загинув від пострілу в потилицю серед білого дня у Чиказькому Університеті після лекції у 1991 році. Вбивство досі не розкрите. Серед версій – політика, окультизм, магія.
Іоан Куліану народився 5 січня 1950 р. у м. Ясси, що в Румунії. Сім’я майбутнього науковця була інтелігентною, шанованою у місті, що було давньою столицею Молдови. Наприклад, Нікулай Куліану – його дід – був деканом богословського факультету місцевого університету.
Інтерес І. Куліану до історії релігії виник доволі рано, і це усупереч комуністичній забороні будь-якої релігійної діяльності. Вищу освіту Куліану здобуває у Бухарестському університеті на факультеті іноземної літератури, куди вступає 1967 р. Тут Куліану вивчає італійську літературу доби Відродження, а вже 1971 р. він захищає свою першу дисертацію, темою якої була творчість Джордано Бруно, особливо магічна тематика в його творах. Невдовзі румунський вчений проходить коротке стажування в Італії, а саме в університеті м. Перуджи. Після цього його думки зосереджуються на тому, аби не повертатися більше на Батьківщину. Він залишається в Італії. Спочатку молодий науковець заробляє на життя тим, що прибирає громадські вбиральні та підмітає вулиці. Проте у той же час пише науковий проект і потрапляє на докторантуру в Міланський католицький університет.
Окрім зміни декількох місць постійного проживання, І. Куліану займався науковою діяльністю у Франції, а також вже після 1986 р. він брав участь у наукових експедиціях по Європі та Близькому Сході. Хоча комуністичний режим у Румунії створював несприятливі умови для філософсько-релігійних розвідок, але, будучи підлітком, Куліану досить уважно ознайомлюється з творчістю М. Еліаде. Наприклад, перша книга І. Куліану була опублікована 1978 р. і була присвячена румунському періоду у творчості М. Еліаде. До речі, це перша систематична праця на таку тематику. Останній після смерті навіть лишив свої записи учневі, а також бібліотеку для користування. Визначні історики релігії разом упорядковували «Довідник Еліаде по світових релігіях» (The Eliade Guide to World Religions, 1991), який потім був перекладений багатьма мовами світу.
Найбільших творчих успіхів він досягнув живучи в Італії. З 1975 р. Куліану асистує у свого наукового керівника професора Уго Б’янки (1922 – 1995 рр.) з Католицького університету в Мілані. Саме в Мілані він починає писати другу дисертацію. Використовуючи італійські першоджерела, вдало розширив свою попередню дисертацію, захист якої відбувався в Бухаресті. Результатом довготривалої роботи над італійськими першоджерелами збагатив і підвів до логічного завершення своє попереднє дослідження, що захищав в Бухаресті. Темою ж цієї роботи, яку він опублікували в Парижі 1984 р., була «Ерос та магія в епоху Відродження» («Eros et magie a la Renaissance»).
У румунського дослідника є також праця, присвячена гностицизму («Gnosticismo e pensiero moderno: Hans Jonas, 1985»). У ній було вміщено інтерв’ю з Гансом Йонасом, де той позитивно відгукувався про зацікавлення Куліану гностичними релігіями і сучасними практиками, які могли би відродити мертві релігійні вчення.
У Гронінгенському університеті, що в Голландії, І. Куліану працював викладачем румунської мови та літератури, а також у вільний час під керівництвом Увільяма Нюмена займався вивченням новолатинської та румунської тематики в Голландії. Пізніше він розпочинає роботу над новою дисертацією для габілітації. Науковим керівником Куліану став Мішель Меслін із Сорбонни. У дослідженні розглядалася проблема дуалізму у гностичних міфах. У ході роботи було виконано два важливих дослідження. Перше з них ілюструвало тему «сходження душі» в історичній та комперативній перспективі («Psychanodia I: A Survey of the Evidence concerning the Ascension of the Soul and Its Relevance, 1983»). В іншому ж дослідженні було розглянуто феномен екстатичних станів, вознесіння та візіонерських описів іншого світу.
Приблизно з 1980-х років акцентує увагу на вивченні гностицизму, однак не послаблює інтересу і до антропології, когнітивних наук, літературної критики, наратології, культурології. Дуже важливим етапом у науковій сфері життя І. Куліану був переїзд у Чикаго та робота в богословській школі при Чиказькому університеті, де працював також М. Еліаде. Спочатку вчений викладав там за запрошенням, а вже потім став професором університету. Саме в Чиказькому університеті Куліану починає працювати над дослідженням різних гностичних течій, робить спроби простежити історію гностичної екзегези перших віршів Книги Буття: від перших гностиків до сучасних філософів та культурних діячів, які віднайшли джерело свого натхнення у гностицизмі. Класифікувавши можливі типи екзегези, утворивши ймовірні комбінації, що їх використовували гностики й раніше, І. Куліану, тим не менше, уперше вдається виявити паралельні інтерпретації догматів християнства, а також описати їхню релігійну та міфологічну основу. Під кінець свого життя починає видавати журнал, присвячений когнітивним дослідженням в релігієзнавстві.
Не так багато ми знаємо про загадкове вбивство румунського релігієзнавця: воно відбулося у вбиральні богословської школи Чиказького університету 1991 р. За словами його сестри Терези Куліану, «із гіпотез, що пояснюють це вбивство, лише одна має чіткі докази, а саме – це було політичне вбивство». А ось російський дослідник Олекандр Бовдунов вважає, що вбивство замовили окультні організації, діяльність яких почав розсекречувати І. Куліану у своїх дослідженнях.
Про поєднання політики і магії Куліано пише у праці «Ерос і магія в епоху Відродження. 1484.». Саме у ній він релігії зосереджує увагу на творчості Джордано Бруно, який прагнув сформувати такий тип суспільства, яким би управляв «великий маніпулятор». І. Куліану вважає, що праця італійського мислителя «De vinculis in genere» («Про зв’язки вцілому») не менш вагома, ніж трактат Макіавеллі «Державець». У цій роботі Бруно намагається проаналізувати маніпуляції магічного характеру над деякими особами та масою людей загалом, концентруючи увагу також на механізмах дистанційного контролю над людьми поза владними наказами чи примусом через ієрархічну належність.
Дж. Бруно вживанням поняття «vinculis» наслідує ще одного неоплатоніка доби Ренесансу – М. Фічіно. Це поняття має зв’язок із терміном «rete», що означає «сітка», «капкан», «пастка». Магія Дж. Бруно (і у Фічіно також) у своїй основі містить Ерос, це стосується і так званої магії соціальної та політичної. Не викликає сумнівів те, що магія та еротичний потяг однакові у практичному вияві. Тобто маг, як і закоханий, обравши об’єкт уваги, створює сітку пасток навколо нього. Таким чином, Бруно вважає, що поведінка мага і закоханого принципово подібні.
Для мага головне – за допомогою тієї ж сітки пасток досягнути мети, тобто через непрямі дії. Принаймні такі узагальнення робить І. Куліану після ознайомлення із працею Дж. Бруно. Загальна модель така: існують індивіди чи маса людей, які несвідомо погоджуються на маніпуляцію мага, а той активно використовує сітку і пастки щоб приборкати ту ж людську свідомість. Щоб ця модель працювала необхідна одна конкретна умова – знати людські бажання. Автор додає щодо ідеї Бруно таке: подібна маніпуляція вимагає обережності, а маніпулятор повинен не прямо пропагувати, а створювати ілюзію задоволення та виконання бажань, яких прагнуть люди. І. Куліану описує цю схему так:
«Очевидно, що еротична магія Дж. Бруно направлена на те, щоб дозволити маніпулятору контролювати ізольованих індивідів, які під таким впливом формують ізольоване суспільство. Фундаментальною основою такої можливості є Ерос у своєму загальному виді, тобто те, що ми любимо».
Вплив за допомогою магії на суспільство, під час якого грають на людських пристрастях у любов, маніпулятор здійснює через непрямий контакт (virtualem seu potentialem), тобто через візуальний контакт чи звуки, що, у принципі, є всезагальними окультними засобами для насаджування контролю. Таким чином, маг або маніпулятор може подолати прохід через своєрідні ворота – porta et preacipuus aditus («головні ворота») і vinulum vinculorum («зв’язок зв’язків»). Під цими воротами треба розуміти людську фантазію, а під фантазією – апарат уяви, що виник у добу Середньовіччя, а його фундамент закладено ще самим Арістотелем. Видіння завжди виконували функцію ланки між тілом і душею, відчуттями та інтелектом: «Під іменем фантазії чи внутрішнього сенсу інтелект трансформує дані п’яти відчуттів у видіння, образи, які може зрозуміти лише душа» (Эрос и магия в эпоху Возрождения. 1484. СПб.: Издательство Ивана Лимбаха, 2017).
Образи народжуються в апараті уяви і мають дуже важливе значення для вдалої маніпуляції. Душа чудово володіє мовою фантазій. Щоб її контролювати, потрібно спочатку захопити уяву. Існує такого роду зв’язок: універсальна пневма формує структуру уяви, водночас використовуючи енергію Еросу, а той має силу створювати зв’язок між пневмою, душею і тілом. Такий принцип дозволяє керувати окремими особами, конструюючи деякі реакції від певних образів і видінь. Адже не людина управляє своєю уявою, а уява – людиною.
Античні та середньовічні держави будувалися за традиційною, класичною і платонівською схемами влади, що нагадували піраміду. Ієрархічно структурована влада дотримується принципу «наказ – покора».
Цей принцип піддали нещадній критиці через появу нових ідеалів у Новий Час: рівність, братерство, свобода індивіда. Світ мага – «Великого маніпулятора» зовсім не такий. Невідомий маг всюди має свої сіті, він втілює непряму не проголошену владу, методи контролю якої – підкорення уяви. Великий маніпулятор стежить за тим, щоб людська пристрасть не згасала, а суспільство виглядало як маса, готова на все задля єдиного блага, без яскравих особистостей.
Водночас для мага суттєво утворити суспільство окремих егоїстів або таких груп. Тоді немає покірної ієрархії без пристрасті, але наявна мережа, яку можна контролювати. Для членів подібного суспільства надважливим стає егоїзм, особисте благо, насолода чуттєвими образами і повна байдужість. Це все нагадує сучасний для нас принцип побудови політики і влади відповідно.
Аналізуючи працю Дж. Бруно, Куліану припускає, що вищим критерієм влади щодо впливу на суспільство в добу Відродження була тотальна маніпуляція через любов – силу, що робить світ прекраснішим, та й узагалі-то є єдиним способом маніпулятивної магії. Головний принцип контролю на персоною – вплив на її уяву за допомогою зорових та слухових образів. Таким чином, маніпулятор пов’язує себе та інших людей у своєрідну мережу, ланки якої базуються на афектах. Так маг буквально підкорює волю людей своїй, а сам розташований у центрі павутини, хоча на вигляд тільки як незалежний спостерігач. І. Куліану також зазначає, що схема мусить діяти ще за одного істотного нюансу: маг повинен бути індиферентним щодо світу, тобто його не повинні вражати якісь чинники зовнішнього світу, особливо любов чи абстрактні поняття добра і зла.
Вагомим внеском Куліану є його розкодування культури Відродження як фантастичної, культури уяви. Вона, на його думку: «націлила свою увагу на фантазії, що породжувалися «внутрішніми відчуттями», і довела до досконалості людські можливості активного використання фантазій у своїх цілях. Була створена справжня діалектика еросу, в якому фантазії перетворювалися в об’єкт маніпуляцій. Культура, що по-справжньому вірила в силу фантазії, що транслювали структуру людської свідомості для того, щоб її міг використовувати маніпулятор. Віра в те, що «внутрішні відчуття» є центральним вмістилищем і маніфестацією діяльності надприродних сил – Бога та демонів» (Эрос и магия в эпоху Возрождения. 1484. СПб.: Издательство Ивана Лимбаха, 2017).
Розкриваючи код цієї культури, румунський науковець віднайшов значну кількість нових символів у трактатах того часу, а також архетипні образи, які, у принципі, доволі складно взаємодіяли між собою. Всі ці магічні маніпуляції пронизували весь Всесвіт людини доби Відродження. Від себе можна додати, що людина з того часу мало змінилася і «Великий маніпулятор» продовжує керувати нашою уявою через рекламу, фільми, інтернет і решту каналів, що переповнюють наше повсякденне життя.
Автор: Віталій Щепанський
