Продовжуємо нашу вже регулярну рубрику, в якій ми обираємо найцікавіші, на нашу думку, музичні релізи місяця, що минає, і радимо послухати їх вам. Як і завжди, ми пропонуємо вам музику на будь-який смак: тут вам і експериментальна електроніка, і український та скандинавський фолк, і словацький та шведський блек метал, і американський металкор та іспанський дарквейв, і ще багато іншого.
DakhaBrakha – Alambari
Український гурт ДахаБраха додаткового представлення, на нашу думку, не потребує не тільки у нас в Україні, але й далеко за її межами. Свою назву нова, вже п’ята, платівка гурту отримала від імені одного з муніципалітетів Бразилії. Саме в цій країні ДахаБраха працювали над записом альбому «Alambari». Бразилію гурт обрав як місце для запису альбому досить випадково. Раніше ДахаБраха записувались у напівпідвальних студіях у столиці України, а цього разу вирішили зробити так, як робить чимало інших гуртів – обрати певне гарне місце подалі від буденних справ та шуму і поїхати туди задля того, щоб працювати виключно над створенням та записом нового матеріалу, нікуди не кваплячись та не відволікаючись. Вибрали Бразилію. І хоча прямих музичних чи концептуальних посилань на культуру та музику цієї країни в альбомі немає, музиканти говорять, що невідомо як насправді бразильська територія та місцевість вплинули на них під час запису.
Гурт продовжує експериментувати з аранжуваннями та звучанням українських народних пісень, розбавляючи етно-мотиви джазовими вставками, блюзом, фолковими темами різних народів світу та різними сучасними і традиційними інструментами та прийомами. Окрім українських народних пісень з різних регіонів України (цього разу на альбом потрапили пісні з Чернігівської, Черкаської, Івано-Франківської, Волинської областей), на релізі в текстах використовуються поезії Вільяма Шекспіра, Генріха Гейне та Миколи Вінграновського, а також болгарська народна пісня. Жива, енергійна, місцями несподівана (ДахаБраха завжди вміли дивувати) платівка, яку неодмінно потрібно послухати, аби вкотре переконатись, що народні пісні – це не тільки багата традиція, але й широченне поле для натхнення та експериментів.
Прослухати за посиланням.
Matt Elliott – Farewell To All We Know
Англійський музикант з Бристоля Метт Елліотт випустив свій дев’ятий сольний акустичний альбом. Окрім акустичного проекту, Елліотт відомий і по проекту The Third Eye Foundation, в якому він грає електронну музику (він співпрацював з такими колективами як Ulver, Mogwai, The Pastels та іншими). Нову платівку найкраще буде віднести до жанру «slowcore» або «sadcore»: повільні та меланхолійні акустичні композиції, з переважаючими гітарними етюдами, які супроводжують низький, але такий же меланхолійний та спокійний чоловічий вокал.
Альбом неодмінно має сподобатись тим, хто, наприклад, любить групу Carissa’s Wierd – саме цей колектив спадає на думку першим під час прослуховування «Farewell To All We Know» (інша паралель, яку складно не провести це тембр та манера співу Елліотта, котрі дуже нагадують Леонарда Коена). Якщо ж ви ніколи не чули про цей жанр, всеодно обов’язково ознайомтеся з альбомом Метта Елліотта (а потім можна і з колективом Carissa’s Wierd) – це дуже добра та сумна музика, яка чудово підходить для того, аби, сидячи на карантині вдома біля вікна, споглядати як весна проходить повз нас.
Прослухати за посиланням.
Myrkur – Folkensange
Любителям всього скандинавського, приготуватись. Амалія Бруун, датська виконавиця, більше відома як Myrkur, яка у 2015 році увірвалася на блек метал сцену зі своїм дебютником «M», випустила свою третю повноформатну платівку «Folkensange». На новому альбомі більше не має ніякого чорного металу. Цього разу, продовжуючи свої нещодавні експерименти, Амалія чистим гарним голосом співає скандинавський фолк.
Уявити, що цей альбом записували у ХХІ столітті насправді складно. Часом здається, що цей спів записали на святкуванні вдалого військового походу у домі якогось конунга, або під час самого походу, чи під час певного щорічного релігійного ритуалу тисячу з лишком років тому. Тут вам і скандинавські народні інструменти, і тематичні тексти з Іґґдрасилем, Тором, Хелем та іншими елементами традиційного скандинавського світосприйняття. Коротше, звучить це все надзвичайно автентично. І як вірно підмічено в прес-релізі цього альбому, платівка не є музейним експонатом.
Це звертання Амалії Бруун до традицій свого народу є не реконструкцією, а живим міфом, який дихає крізь цю музику тут і зараз. Ну і, звісно, цікаво, куди дівчина в своїй творчості піде далі: повернеться до важкої темної музики («myrkur» в перекладі з ісландської, до речі, означає «темрява»), продовжить лінію скандинавського фолку, змішає одне з іншим, або здивує нас і рушить в якийсь зовсім інший бік?
Прослухати за посиланням.
Malokarpatan – Krupinské ohne
Без блек метал релізів у нас не проходить жодна підбірка музичних альбомів за місяць. Словацький квінтет з Братислави Malokarpatan випустили свій третій повноформатний альбом, який виявився цільною концептуальною платівкою, історією про відьом, гоблінів, таємничі місця, містичні подорожі, Люципера та всіляку іншу нечисть.
Це не зовсім звичний блек метал альбом, скоріше його можна визначити як блек/хеві метал (або, як визначають свій стиль самі музиканти, old school black metal), з відповідними гітарними рифами, зміною швидких та повільних частин в композиціях, гітарними соляками родом з 80-их і тому подібним. Інколи все це розбавляється коротенькими акустичними вставками, нагадуючи класичний альбом Ulver «Bergtatt» 1995 року. Один з користувачів сайту bandcamp в коментарях до цього альбому словаків слушно зазначив, що альбом звучить як саундтрек до якоїсь казки, в якому відчутні впливи Mercyful Fate, Mortuary Drape і Bathory. Справді, ці паралелі можна провести з новою платівкою Malokarpatan. А можна і не проводити, просто ввімкнувши альбом, і заплющивши очі, відправитись в казкову подорож темними лісами старої потаємної Європи.
Прослухати за посиланням.
Code Orange – Underneath
Справжньою бомбою в мережі Інтернет в цьому місяці серед любителів важкої музики став реліз американців Code Orange (раніше банда називалася Code Orange Kids) «Underneath». Команда, яка раніше грала більш-менш типовий хардкор-панк, записала альбом, який жанрово швидше можна віднести до металкору, і, навіть більше, металкору зі значною кількістю експериментів. Музичні критики пророкують цій платівці звання ледь не кращого важкого альбому 2020 року. Але, якщо чесно, насмілимось заявити, що альбом сильно перехвалюють. Здається, що в металкорі вже нічого нового та цікавого не вигадаєш, і Code Orange спробували це твердження спростувати.
Додавання в звичний коктейль елементів жанру індастріалу, шумової електроніки та хаотичних переходів музику групи, безумовно, зробило цікавішою за пересічний металкоровий реліз. Проте, чи тягне цей альбом на найкращий в 2020 році, ми не впевнені. Навіть, якщо б за більшу частину року, що лишилася, не вийшло жодного важкого альбому, у Code Orange було б повно конкурентів серед команд, які встигли оприлюднити свої нові напрацювання за перші три місяці 2020 року.
Code Orange, з-поміж іншого, на цьому релізі досліджують і вплив технологій на життя людей в їхньому негативному контексті: залежність від гаджетів та соціальних мереж, параноїдальні настрої, пов’язані з цим психічні розлади. Додавання електронних та індастріал елементів в композиції у цьому контексті виглядають більше, ніж просто експеримент зі звуком, претендуючи на концептуальність. Референсів по звучанню можна назвати безліч: тут вам Nine Inch Nails, і Converge, і Deftones, і багато-багато інших. В сумі це справді дає нам досить цікаве та нетипове звучання, яке втім революцією не стане. Хороший реліз, який, безумовно, варто послухати. Можливо саме для вас він і справді стане кращим у цьому році.
Grift – Budet
Шведський one man project Еріка Гардефорса Grift, який відомий українським поціновувачам блек металу, напевно, в першу чергу, завдяки спліт-альбому з легендами української чорної сцени Drudkh «Зраджені сонцем/Hagringar» 2016 року, 20 березня видав свій третій повноформатний реліз. Шість композицій, які за стилем та настроєм продовжують лінію, яка існувала в попередньому матеріалі шведа: депресивні гітарні рифи та класичні для блеку малюнки ударних, а також істеричний високий вокал, який дозволяє визначити піджанр, в якому працює Ерік, близьким до DSBM (depressive suicidal black metal).
Проте, тут немає того нестерпного чорного бажання покінчити з життям, чим вирізняється DSBM, і туга Grift радше світла, філософська, якщо так можна сказати. Джордж Бйорнер, відомий по участі в ColdWorld та Sangre de Muerdago, з’являється на двох композиціях з цього альбому зі скрипкою. Особисто я слідкую за цим проектом з моменту його чудового спліту з Drudkh, і новий реліз шведа не розчарував. Зірок з неба він не хапає, але точно заслуговує на те, щоб йому дали шанс. Можливо, кілька композицій залишаться у вашому плейлисті на якийсь час.
Прослухати за посиланням.
Sweven – The Eternal Resonance
Дебютний альбом шведського тріо Sweven за тиждень від моменту виходу встиг підкорити чимало сердець і вух любителів важкої музики в усьому світі. Лідер гурту Роберт Андерсон раніше був вокалістом та грав на гітарі в групі Morbus Chron. Банда розвалилася у вересні 2015 року. Новий проект Андерсона Sweven отримав свою назву на честь останнього альбому Morbus Chron. Як перша, так і друга команда Андерсона грають злий і водночас дуже мелодійний progressive death metal.
Сам Роберт говорить, що цей альбом, який він виношував та писав дуже довго, є справжньою гордістю для нього. Реліз вимогливий до слухача, і як фонова музика для інших занять навряд підійде. Навіть автору цього списку, який насправді досить далекий від даного жанру і не є його фанатом, альбом скоріше сподобався і склав враження сильної та якісної роботи. Деякі композиції, щоправда, трохи затягнуті, але поціновувачі дез метальних прогресій, думаю, залишаться задоволеними.
Прослухати за посиланням.
Wind Atlas – Arche-Fossil
Любителям гурту Dead Can Dance і загалом таких жанрів як «darkwave» та «ethereal wave» варто послухати новий альбом іспанського колективу Wind Atlas. Четверта повноформатна платівка барселонців замішана на вище згадуваних жанрах з додаванням ембієнту та пост-індастріал електроніки. Реліз концентрується на дослідженні відносин між людиною та реальністю. Тексти пісень на альбомі є як іспанською, так і англійською. І якщо треки англійською стилістично більш жанрово звичні, то іспаномовні навпаки – нагадують фолкові композиції, утворюючи разом з нетиповою для фолку музикою цікаве поєднання.
Прослухати за посиланням.
Nicolas Jaar – Cenizas
Одним з найцікавіших електронних альбомів березня, на нашу думку, став реліз Ніколаса Джаара «Cenizas». Коли у 2011 році вийшов дебютний альбом цього нью-йоркця чилійського походження під назвою «Space Is Only Noise», видання The Guardian назвало хлопця «the Renaissance man of electronic music», а платівка ввійшла ледь не у всі списки кращих релізів року. Новий альбом – продовження джаарівських експериментів в музиці.
Охарактеризувати цей реліз інакше, як «experimental», напевно, не можна. Є тут і неокласичні елементи, і вокальні замальовки, розмазані ревербом по фасадах звукових конструкцій. Писати про цю музику складно: вийде або есе-враження, ймовірно, далеке від самого релізу, або спроба підібрати цим звукам відповідні еквіваленти в мові. І перше, і друге матиме досить сумнівний результат. Краще спробуйте послухати і розібратись самі. Дуже на любителя, проте, разом з тим, дуже цікаво та дивно. Сам музикант говорить, що цей альбом створювався ним, коли він знаходився в певній самоізоляції, що, в свою чергу, раптово актуалізує цей матеріал в контексті світового карантину. Джаар зазначає, що ця музика є своєрідним виходом з темряви, і він сподівається, що вона допоможе комусь пройти крізь складну екзистенційну рефлексію та зцілить душевні рани. Альбом настільки незвичний, що не здивуємось, якщо він і справді виявиться хорошим засобом психологічної терапії.
Прослухати за посиланням.
DJ Krush – Trickster
Ще одним вартим уваги електронним альбомом в цьому місяці став реліз японського музиканта та діджея Ісі Хідеякі «Trickster». 57-річний музикант не зупиняє обертів, продовжуючи створювати музику з 1985 року. Хідеякі також пише музику для кінофільмів, реклами, серіалів. Нова платівка виконана в уже традиційній для музиканта стилістиці «trip-hop», «hip-hop», «downtempo». Якщо ці теги для вас не пустий звук, вмикайте «Trickster» і насолоджуйтесь. Японець семплює дійсно майстерно. Альбом підійде як для домашніх занять спортом, так і як фонова музика для читання, зайняття творчістю, навчання, чи просто рефлексій під час лежання на дивані.
Автор: Валентин Дзюбенко
