Ми продовжуємо писати про музику, хорошу та актуальну. І огляд серпневих новинок – це ідеальна нагода відновити практику щомісячних оглядів на регулярній основі. Адже протягом цього місяця світ побачили творіння, що заслуговують на увагу, і поміж ними дійсно присутні не тільки надбання глибокого підпілля, а й твори досить відомих виконавців, котрі вже заслужили довіру аудиторії. Так вже повелося, що ми не можемо дозволити собі оминути увагою нові творіння в царині блек-металу, якими невпинно і щедро забезпечує слухачів як зарубіжжя, так і наша сцена. Та не ним єдиним, у нас знайдеться місце і для неофолку, реверансів у бік психоделічної і рок-класики 80-х та навіть для неокласики.
Звичайно, канонічний огляд суто музичної складової не є нашим козирем, тож уникатимемо конформізму й за можливості занурюватимемось в глибини і будемо приділяти увагу образам та ідеям, до яких прибігають виконавці. Адже музика – це щось більше, ніж просто набір скомпонованих звуків. Наприклад, хто такий песиголовий святий, та як і чому його постать привабила музикантів? Про це та інше дізнавайтесь нижче.
Rome – The Lone Furrow
Почнемо з нового творіння Джерома Ройтера. Це вже шістнадцятий за рахунком повноформатний альбом люксембурзького митця. Шістнадцять альбомів – це справді багато. Та така плодовитість аж ніяк не впливає на якість нового матеріалу, який виходить з-під пера музиканта. Скільки років вже минуло з часу виходу класичного «Flowers From Exile», а Джером Ройтер продовжує радувати все новими хітами. В хорошому розумінні цього слова, звісно, жодної симпатії до тих тисяч таких популярних пісень одноденок, якими масово підгодовують тотальний несмак. У Rome же є чому повчитися: тому як раз-у-раз писати справді причепливі пісні, не зрадивши ідеологічній наповненості, жодним чином не втратити серйозність посилу за легкими для сприйняття і навіть несвідомого безтурботного наспівування мелодіями і вокальними ходами.
Проект Rome, цей непохитний вартовий на музичних рубежах внутрішньої Європи, вже другий рік поспіль радує нас неймовірними платівками. Та навіть називати цей стан радістю здається дещо недолугим. Ця музика просто резонує із внутрішнім світом людей, яких сам музикант на тому таки «Flowers From Exile» охрестив потаємними синами Європи. Чи можна було після минулорічного «Le Ceneri Di Heliodoro», який сконцентрував у собі все те краще, за що так люблять музику Rome, чогось настільки ж щирого, проникливого і якісного, повторити його успіх? Зважаючи на те, що людина все ж не бездуховний механізм, тож і надрив, пароксизм душі, в якому повинен перебувати хороший митець в час творчості, не можна продовжити навічно. Та всі побоювання, якщо такі й були, безумовно були марними.
«The Lone Furrow» зі своїми тринадцятьма композиціями ледве може бодай чимось поступитися попереднику. Оцінювання «кращий/гірший, слабший/сильніший» в цьому випадку точно не працює, обидва альбоми органічно існують поряд. Це той самий класичний Rome, із маршовими елементами, котрі іноді плавно перетікають в ледь не ритуальні співи, як, наприклад, у пісні «The Angry Cup».
На половині композицій альбому присутні запрошені вокалісти, відомі здебільшого поціновувачам тяжкої музики. У вищезгаданій пісні «The Angry Cup», наприклад, вокальні партії з Джеромом Ройтером розділив Адам «Нергал» Дарський, лідер славнозвісних поляків Behemoth, а паралельно й вокаліст абсолютно неметального Me And That Man. Саме кантрі мотиви, характерні для останнього гурту, вгадуються в «The Angry Cup». Окрім Адама Дарського на новому альбомі присутні Лаура Ле Пруненець, знана за своїм сольним проектом Rïcïnn та співпрацею з кількома авангардними колективами, серед яких найвідоміші Corpo-Mente та Igorrr; J. J. з пост-блек метал проектів Harakiri for the Sky та Karg; Джозеф Роланд, басист американських дум-металістів Pallbearer; Алан Аверілл, вокаліст ірландського фолк/блек колективу Primordial, який заспівав на одній з кращих пісень альбому «Ächtung, Baby!»; фінський письменник, мандрівник і музикант Акі Седерберг. Всі разом вони докладають щось своє в цей альбом, аби сенс альбому, який Rome насправді обстоює вже довгі роки, звучав різноманітніше. Цей сенс, що у кількох рядках із пісні «Ächtung, Baby!», адресовано всім, хто відчуває, що із сучасним світом щось не так, і у своїх пошуках відкритий до мудрості минувшини, традиції – «ми не вклоняємось попелу, ми підтримуємо вогонь».
Пропонуємо вашій увазі пісню, що приречена стати візитівкою цього альбому:
Ulver – Flowers of Evil
Один із найдивовижніших гуртів в сучасній музиці загалом цьогоріч також розродився новим альбомом. Коли виходить кожна нова робота цих норвезьких вовків (так перекладається назва з рідної мови гурту), варто просто стряхнути пил з перших трьох платівок, що виходили у 1995-1997 роках. На двох із них ви почуєте еталонний блек-метал. Потім же знову увімкніть новіші записи, і прірва між давнім минулим і сучасністю колективу постане надзвичайно виразно. Це яскрава різниця у звучанні. Починаючи з 1998 року, з альбому «Themes From William Blakes The Marriage Of Heaven And Hell», гурт подався в нескінченні експерименти. Точніше не вест гурт, єдиною сполучною ланкою між старим Ulver, замилуваним природою норвезьких лісів і таким, що творив у контексті локального міфу, та новим, умовно «легшим», є Крістофер Рюгг, людина, яка перебувала при витоках ще двох важливих для норвезької блек-метал сцени і водночас неординарних гуртів: Borknagar та Arcturus.
Ulver після 1997 року – це неможливість охопити одним стильовим визначенням бодай кілька років існування колективу. За цей час вони прибігли до абсолютно авангардного звучання, тріп-хопу, ембіенту, неокласики, дроун-металу, дарк-джазу. Новий же альбом, «Flowers of Evil», музично знаходиться десь на стику дарквейву і синті-попу. Подекуди у холодному і відстороненому звучанні можна вгадати мотиви а-ля Depeche Mode, а іноді проривається й дрібка психоделічності, що нагадує класичні часи Pink Floyd. Лірика на альбомі вибудовує цілу мозаїку образів, які підсилюють відчуття медитації над вмиранням, скороминущості моменту і загалом творять атмосферу нового fin de siècle.
Beautiful death
З доступної інформації відомо, що цей проект є надбанням одного анонімного австралійського музиканта. Перша платівка датується 2018 роком, станом же на серпень 2020-го світ побачили вже шість робіт авторства даного проекту. В самому лише серпні вийшло дві його повноформатні роботи. На всіх релізах представлена виключно акустична інструментальна музика. Сам же музикант характеризує її як неофолк та блек-метал. Останнє здається сумнівним, адже музиці недостає конкретних моментів, аби мати відношення до цього стилю. Та сам музикант так пояснює це, музикою він почав займатися, аби поділитися зі світом своє пристрастю до темного характеру звучання акустичних гітар у дарк-фолк, неофолк і блек-метал композиціях. Така кількість випущених альбомів за такий короткий термін пояснюється тим, що, за словами самого австралійця, велику частину матеріалу для них складають пісні, написані ним ще протягом навчання у старшій школі. Зважаючи ж на те, що музичний мінімалізм, відсутність будь-яких інших інструментів на композиціях дозволяють прискорити процес запису, швидкість виходу нових платівок не повинна аж так дивувати.
Загалом це хороша, дещо меланхолійна музика, окремі композиції пасуватимуть як для вдумливого прослуховування, так і для заповнення фону. Вашій увазі пропонуються обидва альбоми, що побачили світ у серпні 2020-го:
ΛΔΛΜ – SUN
Коли Греція пригадується в контексті тяжкої музики, що перше спадає на думку? Напевно, це здебільшого блек і дез виконавці, як-от Rotting Christ, Septicflesh, Varathron, Acherontas, хтось ще, можливо, згадає, дійсно популярних трешерів Suicide Angels. У музиці греки безумовно набили руку в обходженні із речами, на які свій відбиток нанесла Темрява, і це у них доводить доволі оригінально. Та що із більш нейтральними жанрами? Звісно, вони існують, просто ми мало про них знаємо. Але повірте, там є, що послухати.
ΛΔΛΜ – це відносно молодий проект, перша платівка його датується 2016 роком. музиці цих греків намішано достатньо всього, та це лише позитивно відбивається на результаті. Якщо перша робота колективу «See No Evil, Hear No Evil, Speak No Evil» демонструвала більшою мірою вплив стоунеру, на «SUN» же, наряду із тим самим стоунером, психоделічним роком, елементами дум-металу, виразно відчувається вплив, здавалося б викинутого у ледь живий сегмент андеграунду гранджу. Вже давно не 90-і, і коли сьогодні чуєш слово грандж, подекуди першою реакцією може стати саме відторгнення. Адже найвідоміший представник цього стилю, Nirvana, свого часу вплинула мабуть на всіх майбутніх музикантів, що формуватимуть так звану «альтернативну» рок-музику, а насправді комерційно вигідний продукт, що часто грішить вторинністю і ніколи не переступає жодних границь. У випадку ΛΔΛΜ ця нудотна оболонка відсутня, а комбінація із елементами вищезгаданих стилів робить кінцеве звучання дійсно дуже цікавим.
Перенесемось одразу до чогось екстремальнішого і водночас ближчого нам, до українського блек-металу. Протягом серпня світ побачило три альбоми досить відомих на наших просторах гуртів.
Eskapism – Reminiscence
Першим пригадаємо цьогорічний міні-альбом львів’ян із Eskapism. На ньому присутній все той самий класичний для них звук, із мелодійними пасажами та фоновими синтезаторами, і все це звучить доречно і органічно. В ліриці музиканти продовжують рефлексувати на тему долі відносин особистості та суспільства, що, сліпе чи нещире, продовжує спокійно існувати поруч зі своєю ж вбогістю. Іншим лейтмотивом, присутнім у текстах колективу протягом всієї його історії, є звертання до релігійності дохристиянських часів.
До Скону – Hesychian Noise
Новий альбом До скону в музичному плані – це логічне продовження звучання попередньої платівки «Black Asceticism», на якій більша частина пісень стала звучати більш розмірено, а інструментальні ходи зазвучали більш диференційовано, все це дійсно вирізняє творчість колективу на фоні великого числа українських колег по цеху. Тому можна бути впевненим, на новій роботі «Hesychian Noise» є що послухати. Концептуально ж альбом являє собою послання з епіцентру кризи західного світу, не оминаючи увагою всю жорстокість, яка гіпотетично, з точки зору певних кіл, може стати її результатом.
Precambrian – Tectonics
Новий альбом ще одного проекту Романа Саєнка, відомого здебільшого за музикою Drudkh і Hate Forest, і його колег по цілій плеяді гуртів. Напевно навіть цього короткого допису вистачило б, аби людина, якій відома творчість харківських титанів блек-металу, вже знала, чого очікувати від роботи, про яку наразі йде мова. Передусім, якості, це зрозуміло. Та це одразу натякає на типовість нової платівки в контексті творчого стилю Саєнка. В свою чергу, це навряд чи зможе когось відлякнути. Однак, Precambrian дійсно оригінальний проект. Музично це повернення до часів Hate Forest, із його безкомпромісністю, напором і мінімалізмом. Концептуально ж, і знаючи про це навіть саме звучання починає промовляти зовсім по-новому, це абсолютно безлюдна музика. Людина як така тут винесена максимально далеко за дужки і жодним чином не мається на увазі. Адже «Tectonics» і взагалі проект Precambrian занурюється у глибини доісторичних часів, коли за тим, що відбувалося на тлі землі, аби ухопити бодай якийсь сенс, можна було б слідкувати двояко: або з висоти пташиного польоту, або лише під найпотужнішим телескопом. Єдині актори тут – це грандіозний поступ тектонічних плит і найпримітивніші організми, музиці ж із вокалом вдається передати настрій від вдаваного споглядання такої картини, і вона дійсно заворожує.
Núll – Entity
Напевно є щось в ландшафтах Ісландії, що зачіпає якийсь нерв всередині людини й змушує її виливати саме у музиці чи то результати раціонального обмірковування людського положення у світі абощо, чи то миттєвий знімок чуттів, що входять у контакт із зовнішнім. Інакше як пояснити той факт, що в маленькій країні, в якій немає навіть 400 тисяч населення, настільки багато музикантів, зокрема тих, що прибігають до посередництва саме тяжкого звучання. Звісно, рідко який музикант обмежується участю в одному гурті, тому в межах держави присутнє ціле плетиво творчих контактів. Так і у випадку із Núll, попри те, що це перший повноформатний альбом і взагалі другий реліз колективу, за кермом його зовсім не початківці-ентузіасти, а вже доволі досвідчені музиканти, які відзначилися в таких колективах, як Andavald, Carpe Noctem, Misþyrming, Naðra та доволі цікавому панк-блек гурті Grafir.
Núll для музикантів став нагодою дослідити нові горизонти, музика носить на собі стійкий відбиток дум-металу і навіть пост-металу. В поєднанні з блек-метал пасажами музика набуває відчутної глибини і атмосфери.
Всесожжение – Жатва (Burnt Offering – Harvest)
Нехай кирилиця і тексти не вводять в оману, батьківщиною цього гурту є Німеччина. Просто троє товаришів – двоє з яких родом з нині вільних країн, що колись були поневолені «тюрмою народів»: України та Киргизстану, – а один із «тюрми народів» сучасної – запустили свій проект саме у Лейпцигу ще в 2013 році. Джерелами натхнення в творенні музичної форми для них став скандинавський блек-метал і музика української блек-метал сцени 90-х. Наслідуючи орієнтири, звучання Всесожжения позбавлене всього зайвого і наближене до витоків стилю, що найкраще пасує до тематики, до якої звертаються музиканти у текстах.
Самі лише обкладинки платівок натякають, чого очікувати від музики. Роль обкладинки для «Жатви» виконує репродукція однієї з картин литовського художника і композитора Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса з циклу «Поховальна симфонія». Та більший інтерес складає зображення, що оздоблювало попередню роботу гурту, демо-запис «Беснование», на ньому – химерна фігура людини з собачою головою. Здавалося б, це якась хтонічна істота, та ні – перед нами святий Христофор, якого шанує як західний, так і східний обряд християнства, песиголовий святий. Як святість могла сусідити із звірячою подобою та на що це вказує, цим питанням спочатку століттями задавались церковники і віруючі, які відчували деякий дискомфорт від споглядання настільки оригінальної іконографії, далі ж естафету перехопили дослідники-науковці. І скільки теорій вийшло з-під їхнього пера. В одних стверджується, що так могли бачити святого, вихідця з-поза греко-римської ойкумени, інші ж вказують, що цей образ – наслідок плутанини в описі не надто привабливої зовнішності або ж алегоричне зображення язичницької грубості, якої зрештою позбувся святий, і ще багато-багато інших припущень. Музиканти Burnt Offering, які копирсаються у темних матеріях, виносять власний вердикт – такий «святий» не може бути ніким іншим, як дитям безодні.
Havukruunu – Uinuos syömein sota
Сучасний фінський блек-метал в його фірмовій формі, не згадуючи raw black підпілля, чиї витоки линуть до середини 90-х – це з великою долею вірогідності щось швидке і дуже мелодійне. Без зайвих слів, Havukruunu можна назвати ледь не еталонним представником такого звучання, який вже третій альбом поспіль видає напрочуд цікаву музику, в якій музикантам вдається балансувати на грані: поєднуючи швидкість із мелодійністю легко скотитись у надмірну несерйозність, як це помітно у деяких випадках.
Taurwen – A Wind Blows from the Mountain of Death
Наостанок запропонуємо до вашої уваги щось незвичайне, ембіент/данжн-синт проект із помітним ухилом в бік неокласики. Та ще й з Туреччини! Оскільки в музиці такого штибу словам не знайшлося місця, ми теж не будемо марнословити, лише порадимо альбом до прослуховування. Чиста творчість.
Таким був серпень, і вже зовсім скоро ми повернемося із вересневим оглядом, скажемо одразу – там знову ж таки є чим здивувати. Тому далі буде.
Автор: Іван Калюга
