Нартіада – героїчний епос кавказьких народів – є свідченням того, що відголоски індоєвропейських культур та міфології знайшли своє місце навіть поміж високих гір, смачного вина та хачапурі по-аджарськи.
За словами Жоржа Дюмезіля, нартський епос є «останнім відгомоном скіфської міфології». Що ж саме об’єднує легенди Кавказу з іншими індоєвропейськими міфологіями?
Нарти – герої давніх легенд багатьох кавказьких народів, та здебільшого вони мають стосунок саме до осетин та абхазців. Вважається, що осетини є нащадками аланів та скіфів, іраномовних племен, що контролювали регіон північного Причорномор’я до гуннської навали. Увага широкого загалу до цього корпусу легенд була вперше привернена Жоржем Дюмезілем у книзі Legendes sur les Nartes, виданій у 1930 році в Парижі. Там автор провів пряму лінію спадкоємності в епічній традиції між геродотівськими скіфами та сучасними осетинами.
Також, окремо присвяченою цьому питанню є книга Romans de Scythie et d’alentour, видана у 1978 році: де цілі розділи описували з порівняльної перспективи героїв епосу – Батраза, Сослана, Сирдона… В образі Батраза розпізнаються риси грозового божества і встановлюється спорідненість його з описаним Геродотом скіфським богом Аресом та ведійським Індрою. Вчений загострює свою увагу на разючій схожості легенди про хворобу та смерть нарта Батраза і короля Артура. Ось що він писав з цього приводу: «Мій колега Жоель Грісвар почав знаходити відповідності між епосом осетин і епосом острівних кельтів, причому настільки точні і вражаючі, що вони не можуть бути випадковими». Вражений цією паралеллю, Дюмезіль стверджує: «Ця перша зустріч Осетії і кельтів, що стосується важливих персонажів та рідкісних сюжетів, і це ставить перед нами ряд важливих запитань: що перед нами, спільна спадщина? Запозичення? Якщо запозичення, то через яке посередництво та в яку епоху?»
Здається, що з двох варіантів відповіді (спільна спадщини або запозичення) правдоподібнішим виглядає другий, оскільки має міцне історичне обґрунтування – відправка римлянами 5,5 тисяч сарматських катафрактаріїв до Британії у II ст. н. е. та перебування значної частини алан у Галлії в IV ст. як наслідок Великого переселення народів. То що ж спільного є у цих сюжетах? Фігуру іншого видатного нарта Сослана, на відміну від Батраза, якому були притаманні риси грозового бога, Дюмезіль охарактеризував як фігуру солярну. Вчений відмічає, яку зловісну роль зіграло чудесне Балсагове Колесо в долі Сослана, і проводить паралель з аналогічним колесом в ірландських сагах уладів: Сослан відмовився брати у дружини дочку Сонця Ацирухс, за що був убитий Балгасовим Колесом, тоді як Кухулін відкидає любов богині смерті Морріган, після чого позбувається її підтримки та помирає.
Але якщо підійти до Нартіади з точки зору компаративістики, то її сутнісно індоєвропейський характер одразу ж починає себе розкривати. Якщо ми можемо історично пояснити зв’язки з кельтами, то як нам пояснити паралелі з Рігведою, грецькою міфологією та скандинавською Еддою?
Одним із найвідоміших мотивів в індоєвропейській міфології є міф про підкорення неба. Рігведа згадує Раухіна, якого Індра збив блискавкою, коли той намагався піднятись до неба:
Хто з палицею в руці зіштовхнув Раухіна
Який на небо здіймався, – Індра! (2. 12. 12),
Він убив змія, розщепив Раухіна (1. 103. 2).
Тайтарея Брахмана розповідає нам, що демони Калаканжі намагалися дістатися до неба, складаючи цеглину до цеглини біля великого вівтаря. Індра поклав власну цеглину, і коли їхня робота була майже завершена, він витягнув її так, аби все завалилося. У грецькому міфі От і Ефіальт, гіганти і сини Посейдона та дружини Алоея Іфімедії, намагалися навалити на Олімп гору Оссу, а на Оссу гору Пеліон, щоб піднятися на небо й напасти на богів. Але Аполлон убив їх ще до того, як вони розпочали свою роботу.
Мотив про нагромадження речей з ціллю дістатись неба, який можливо нагадує нам сюжет про Вавилонську вежу, знову з’являється у західноадигській історії про нартів. Нарти намагалися досягти неба, розмістившись до вершини гори та залазячи один на одного. Оскільки цього було недостатньо, вони почали додавати до спільної купи інші народи, гномів, тварин, птахів, дерева та каміння, усе що потрапляло під руку. Батраз піднявся на вершину вежі, і йому б вдалося дістатися до неба, якби він мав бодай ще один-єдиний котячий хвіст.
Не менш цікавими є паралелі між міфом про Насрена-жаче та Прометея. Як і в грецькому міфі, Насрен-жаче виступив проти волі головного бога Тха. Той прикував його до вершини гори Ошхамахо ланцюгами. Вважається, що орлу було доручено рвати дзьобом серце героя. При спробі Насрен-жаче звільнитися від кайданів гримів грім, іскри від удару ланки об ланка виблискували наче блискавки, його важке дихання вирувало на землі ураганом, а сльози лилися бурхливим потоком вниз зі снігових вершин та розливалися рікою. Нарт Батраз звільнив Насрен-жаче і повернув вогонь нартам. Тож можна стверджувати що образ Батраза чимось схожий і на Геракла.
Також, в нартському епосі з’являється мотив гігантів, який присутній майже у кожному індоєвропейському регіоні. Група нартів у тривалому поході натрапила на печеру посеред рівнини та вирішили в ній переночувати. Вранці вони виявили, що це лопатка (в іншій версії – череп) величезного гіганта минувших віків. Вони моляться Богу, аби власник скелета повернувся до життя, але сліпим, аби він не зміг заподіяти шкоди мандрівникам. У них це виходить, і нарти розпитують оживленого велетня, як вони змагалися між собою та вбивали тварин. Він запрошує одного з них стати на один бік гори, аби показати, як це відбувалося. Сослан (за іншою версією Уризмаг) лишає свій плащ на схилі пагорба, кричить, що готовий, а сам стрибає у бік. Сліпий велетень кидає на голос величезну скелю й сплющує плащ. Нарти кажуть йому, що він убив людину, це він сприймає за радісну звістку. В іншій версії Сослан каже гіганту, що той не поцілив у свого опонента, що змушує гіганта відповісти «Краще залиште ви мене в спокої і не дратуйте», на що Сослан промовляє: «Так перетворися на те, чим був!» У ту ж мить велетень зникає й лише його череп, завбільшки з величезну печеру залишається лежати посередині рівнини.
Цей сюжет має схожість із частиною Видіння Ґюльві (45-7). Тор і Локі, з двома слугами, подорожують до країни велетнів, котра орієнтовно «знаходиться» на території Фінляндії. Вони цілий день йдуть великим лісом, а коли настає ніч, то заходять у дивну залу. Вранці Тор виходить звідти і знаходить величезного йотуна, що спить. Він розуміє, що вони спали у рукавиці гіганта. Гігант Скримір прокидається, і вони розмовляють один з одним. Спершу всі снідають – Скримір свою їжу, люди свою. Опісля вони разом подорожують день і сплять ще одну ніч. Тоді Скримір відправляє Тора та його товаришів до замку Утґард, де король велетнів Утґарда-локі має своє володіння (пізніше з’ясувалося, що сам Скимір і був замаскованим Утґарда-локі). Утґарда-локі вітає їх та запитує, які подвиги вони можуть здійснити. Проводиться серія змагань, в рамках яких гості несподівано виявляються переможеними. Наступного дня вони виходять із замку у супроводі Утґарда-локі, який розповідає, що змагання були не такими, якими вони здавалися на перший погляд, і що насправді вони блискучо виступили; Скимір радий, що їх позбувся. У цей момент, велетень і замок зникають з поля зору.
Скандинавська історія набагато детальніша і вона містить багато з того, що відсутнє в осетинській. Але сама схема є спільною. Група мандрівників із «нашого» світу входять у Країну Гігантів, їх застигає темрява і вони приймають рішення заночувати у печері чи якійсь споруді. Вранці вони дізнаються, що ця річ (або рештки гіганта) має величезні розміри і відрізняється від тих речей, які можна зустріти у нашому світі. Велетень, якому належить ця річ, повстає з мертвих або прокидається і між ними відбувається розмова. Сторони розпитують про звичаї та змагаються, перевіряючи сили один одного. У кінці велетень зникає, і мандрівники повертаються додому, аби розповісти цю історію.
Усі ці спільні риси між героями Нартіади та персонажами інших індоєвропейських міфів вказують на наступне: попри те, що хронологія та географічна віддаленість внесли свої корективи у назви та окремі сюжетні деталі, спільне ядро образу лишається незмінним навіть через тисячі кілометрів і тисячі років…
Автор: Георгій Гугучія
