Сьомого лютого на екрани вийшла остання серія телесеріалу «Новий папа» від режисера Паоло Соррентіно і є прямим продовженням «Молодого папи», що вийшов у 2016 році. Тоді серіал італійського режисера отримав чудові відгуки як у критиків, так і у глядачів. Чи вдалось Соррентіно повторити успіх в «Молодого папи» в новому шоу, і чому варто звернути на нього увагу? Спробуємо розібратись.
В матеріалі містяться спойлери до «Молодого папи» та незначні спойлери «Нового папи».
Сюжет «Нового папи» починається через дев’ять місяців після фіналу «Молодого папи». Папа Пій XXIII (Джуд Лоу) знаходиться в комі, в той час як Ватикан переживає справжню кризу через фактичну відсутність голови католицької церкви. Тим часом Ватикан все ще не оговтався через секс-скандали пов’язані з педофілією, а на обрії вимальовується загроза ісламських радикалів. Держсекретар Ватикану кардинал Анжело Воєлло (Сільвіо Орландо) вирішує знову зібрати конклав для виборів нового папи, поки Ленні Белардо (мирське ім’я Пія Тринадцятого) знаходиться в комі. Однак вибори затягуються, бо на святий престол одночасно претендують два головних сірих кардинали: Воєлло та Ернандес (останнього так само грає Сільвіо Орландо). На третьому місці за кількістю голосів знаходиться сер Джон Бреннокс (Джон Малковіч), який навіть не з’явився на конклав. Оскільки ні Воєлло, ні Ернандес не бажають здаватись, вибори заходять в глухий кут. Тому кардинали вирішують обрати нейтральну кандидатуру – сповідника римської курії Томасо Вільєтті (Марселло Ромоло), який після обрання бере собі ім’я Франциск II на честь Святого Франциска (в цій альтернативній реальності Соррентіно вочевидь був папа Франциск I). Проте, як і у випадку Пія Тринадцятого, альтернативна кандидатура, якою можна було б легко маніпулювати кардиналам, виявляться більш незалежною, ніж хотілось. Новий папа стає ще більш радикальною фігурою ніж його попередник, та вирішує наслідувати Святого Франциска в усьому – починає відбирати коштовності у кардиналів, розпродає церковні багатства біднякам та приймає у Ватикані біженців. Зрозуміло, що кардинальську братію такий папа не влаштовує, особливо Воєлло – Франциск II погрожує позбавити його посаду держсекретаря. Після короткого періоду папства Франциск II загадково помирає від серцевого нападу – цю подію в серіалі навіть порівнюють із загадковою смертю папи Іоана Павла Першого. Ватикану знову потрібно шукати нового папу, в той час як біля госпіталю в Венеції, де в комі лежить Ленні Белардо, формується група фанатичних послідовників, що вірять у святість колишнього папи Пія Тринадцятого.
«Новий папа» як і «Молодий» – серіал-фантазія на та тему «а що якби», якщо попередній сезон досліджував досить рідкий випадок сходження на Святий престол молодого папи, та ще і американця, то в новому сезоні Паоло Соррентіно задає зовсім нове питання – що буде відбуватись з Ватиканом, якщо папа опиниться в комі. Формально новим головним героєм серіалу стає персонаж Джона Малковіча – сер Джон Бреннокс, що після свого обрання обирає ім’я Іоана Павла Третього. Однак фактично в «Новому папі» головних героїв троє. Це, звісно, вище згаданий Бреннокс, історію якого ми спостерігаємо папа Пій Тринадцятий, що навіть в комі продовжує невидимою тінню існувати в історії (персонаж Джуда Лоу дійсно немов привид присутній в багатьох сценах). Останнім, але не менш важливим героєм є держсекретар Ватикану Анжело Воєлло – буквальне втілення архетипу сірого кардинала. Так «Новий Папа» балансує між цими трьома героями, кожному з яких тут вготована особлива доля. І в цьому сенсі «Новий папа» навіть виграє у свого серіала-попередника – адже спостерігати за трьома героями ще більш цікаво. Тим паче, що Соррентіно дійсно знає, коли треба переключитись з одного персонажа на іншого. Тільки-но меланхолійність героя Малковіча починає бути виснажливою, нас переміщують у вир підкилимних інтриг Ватикану разом з Воєлло, а коли і це починає набридати Соррентіно повертає нас до Ленні Белардо. Завдяки цьому «Новий папа» відчувається куди більш динамічним ніж його попередник. Проте все ж зміна фокусу з Пія Тринадцятого на Іоана Павла Третього працює не завжди блискуче.
Герой Джона Малковіча – той самий новий папа з назви серіалу, син англійських аристократів, що в юності втратив свого брата близнюка Адама. Саме ця подія стала ключовою для сімейства Бренноксів і створила порожнечу між Джоном та його батьками. Соррентіно робить з цього цілу таємницю, що поступово розкривається протягом сезону, однак іноді вона здається дуже надуманою. Тут слід зазначити що тема сирітства, самотності і втрати є для Соррентіно особистими, то це не випадково, що і в продовженні «Молодого папи» режисер не проходить повз них. Тут річ у тому, що коли Паоло було 16 років, він втратив обох батьків – вони загинули від чадного газу, поки син був на футбольному матчі улюбленого клубу «Наполі», фанатом якого в серіалі є кардинал Воєлло. Саме тому в обох серіалах Соррентіно відчувається і особиста трагедія. Однак, якщо в «Молодому папі» сирітство головного героя дійсно відігравало важливу роль, але і не перетягувало всю увагу на себе, то в «Новому папі» особиста трагедія Бреннокса часто здається трохи вимученою. Звісно, коли Соррентіно відкриває глядачу всі секрети папи Іоанна Павла Третього, його герой стає більш об’ємним і зрозумілим.
Проте «Новий папа» все ж находить чим вразити та зачепити. По-перше, цей серіал більш динамічний, ніж його попередник – Соррентіно вправно жонглює різноманітними темами від релігійного фундаменталізму до жіночої емансипації в стінах Ватикану (режисер вигадав монастир Святої Терези). Додайте до цього ідолопоклонство, сексуальні скандали, безліч інтриг та релігійні питання і на виході отримайте надзвичайно насичений серіал. При цьому Соррентіно насичує «Нового папу» не тільки драматургією та різноманітними ідеями, але і нескінченною кількістю цитувань як класичного мистецтва, так і сучасної масової культури. В цьому, однак, є і сила, і слабкість не тільки нового серіалу італійського режисера, але і всіх його робіт. Соррентіно не соромиться згадати в одній сцені улюблених знаменитостей папи Іоана Павла Третього, в іншій сцені процитувати П’єту Мікеланжело, а потім влаштувати розмову нового понтифіка з Мерліном Менсоном чи Шерон Стоун. Все це може навіть здатись дещо вульгарним і перебором, якби не іронія, про яку режисер не забуває в потрібні моменти. Так Мерлін Менсон не може розібратись, що саме за папа його запросив в гості і взагалі не дуже розуміє всю ситуацію. Шерон Стоун не перехрещує ноги в присутності священників (здається, більш іронічного і дотепного цитування «Основного інстинкту» ще не було), а в одній сцені маркетолог Святого Престолу Софія Дюбуа (Сесіль де Франс) навіть говорить герою Джона Малковіча, що він схожий на Джона Малковіча.
По-друге, «Новий Папа», як і «Молодий» – це справжній візуальний бенкет. Окрім вище згаданого цитування класичного мистецтва, Соррентіно малює неймовірні за своєю красою сцени. Серіал в основному знімався в Римі та Венеції, а цього разу режисера навіть пустили в Ватикан (в «Молодому папі» Ватикан доводилось відтворювати своїми силами), і зрозуміло, що режисер по-справжньому любить всі ці місця – особливо хочеться відзначити зимову і порожню Венецію в другій половині сезону. Але все ж Соррентіно з красою завжди балансує десь на грані вульгарності – залишається зробити ще хоча б один крок і вся краса в кадрі перетвориться з захоплюючої в повний несмак. Однак, оточення як і цитування мистецтва, що в «Молодому папі», що в «Новому» органічно вписано в сюжет і уважний глядач, завжди може здогадатись, що чекає на герої в майбутньому лише помітивши на фоні той, чи інший витвір мистецтва. Можливо єдиним слабким місцем в такому підході є використання музики – в «Новому папі» Соррентіно використовує поп-музику ще активніше, ніж в попередньому серіалі, саме тому моментів на кшталт одягання папи Пія Тринадцятого під поп-хіт «Sexy and I Know It» тут в рази більше, і це як раз той випадок коли режисер все ж переходить межу вульгарності і потрапляє в несмак. На щастя, таких моментів в новому серіалі все ж небагато. А от класичної музики в серіалі стало менше – «Новому папі» часом дійсно не вистачає тривожних симфоній Джона Адамса, що яскраво підкреслювали кращі сцени в «Молодому папі». Однак, на виручку приходить композитор серіалу Леле Маркітеллі – його спокійні мелодії яскраво контрастують з серіальними «поп-номерами», і дають відпочити від останніх.
А от кращі номери Соррентіно взагалі ховає в фінальні титри, де різноманітні персонажі енергійно гоцають під поп-музику. Приблизно те ж саме можна сказати про титри вступні – режисер то показує відверті танці монахинь навколо неонового хреста, то напівголого Джуда Лоу в білих плавках, що проходить венеціанським пляжем повз напівголих жінок. І в першому, в другому випадку досить очевидно, що Соррентіно не має на меті поглузувати з католицької церкви – це така собі провокація заради провокації, хуліганство заради хуліганства. І хоча вступні титри все ж стали причиною для обговорення і засудження зі сторони деяких католиків, загалом, вони є лише епатажним і художнім жестом. Зважуючи на те, що обидва серіали режисера не соромляться зображувати тілесність і відверті сцени без табу, на вступні титри слід звертати увагу в останню чергу.
А от на що точно слід звернути увагу, так це на магістральну лінію сюжету – неминуче протистояння двох пап. Ще з першого епізоду нам дається натяк, що кома Пія Тринадцятого не буде вічною, і одного дня він все ж повстане «з мертвих». Якщо спочатку це протистояння досить умовне, то в ближче до фіналу стає реальним – впевнений, консервативний і радикальний Пій Тринадцятий буде протистояти м’якому і тендітному Іоанну Павлу Третьому. В останніх епізодах Соррентіно підсвічує це протистояння вступними титрами, де обидва папи немов ідуть одне одному назустріч з різних сторін. Саме через цей конфлікт режисер досліджує головні теми серіалу – феномен фанатизму і відношення католицької церкви з зовнішнім світом. Цікаво, що режисер показує різні сторони фанатизму: від одержимості бідністю папи Франциска Другого, до поклоніння Пію Тринадцятому і терористичних актів. Соррентіно досліджує фанатизм в усіх його проявах і приходить до висновку, що саме він є головною загрозою для церкви. Однак, це не є стовідсотковим ствердженням. «Новий папа» скоріше ставить питання про природу фанатизма, віри і церкви. А от відповідати на ці питання можна по-різному.
Взагалі це ключова властивість «Нового папи». Мета цього серіалу зовсім не в критиці церкви, чи її висміюванні – зрештою Соррентіно зняв художній серіал, фантазію про церкву з багатьма змінними. І ця фантазія, хоча місцями і відтворює реальність, пов’язана з дослідженням віри, церкви та її відносин з людиною. Безумовно, італійський режисер в першу чергу досліджує свої власні переживання і відносини з релігією і, можливо, вимальовує утопічний варіант церкви, який подобався б особисто йому. В кінцевому випадку деякі сцени обох серіалів дійсно виглядають аж занадто символічними і кінематографічними. Наприклад, понтифіки одне за одним штовхають пафосні промови, які досить складно уявити в реальному світі, при цьому їх часто супроводжує надзвичайно прямолінійний символізм – в реальному житті, на жаль, все набагато банальніше. Але завдяки цій фантазії режисер дійсно досягає мети – задати глядачу важливі питання, на які він і сам не знає відповіді. І хоча б заради цього варто подивитись ці серіали.
«Молодий» та «Новий папа» – це, можливо, кращі роботи в фільмографії Соррентіно, адже саме тут йому все ж вдалось нарешті знайти баланс між красою і вульгарністю. Ця папська дилогія підіймає багато тем, що в тому числі й тих, що є особистими для режисера. Фінал другого сезону виглядає остаточним завершенням цієї історії – Соррентіно навіть не посоромився процитувати після фінальних титрів «Сяйво» Стенлі Кубрика, якого хвалив Пій Тринадцятий в першому сезоні. Однак, італійський режисер від початку взагалі не планував знімати продовження «Молодого папи», а передумав вже під час монтування цього серіалу. Тож, хто знає, можливо одного дня ми побачимо продовження, тим паче Соррентіно вже на це натякав в одному зі своїх інтерв’ю. Залишається лише сподіватись, що італійцю спаде на думку чергове цікаве питання, на яке він захоче відповісти.
Автор: Кирило Пищиков
