Арне Несс (1912 – 2009), норвезький філософ XX ст., еколог, альпініст. Саме його вважають засновником напряму «глибинна екологія» (англ. deep ecology) в західноєвропейській філософії. Арне Несс народився у столиці Норвегії 1912 р. Він навчався у Відні та Парижі, закінчив університет в Осло, а у віці 27 років став наймолодшим професором [1, c. 33]. Займався логікою і філософією мови, де часто застосовує метод семантичного аналізу для вирішення актуальних проблем зовнішньої політики та ідеологічної боротьби («Демократія, ідеологія, об’єктивність» – А. Naess, «Democracy, ideology and objectivity», 1956) у питаннях політичної та соціальної філософії.
Хоча найважливішим його внеском у світову історію філософії є розробка концепції нової парадигми екологічного мислення, яку він назвав «глибинна екологія», протиставивши її «поверховій екології» з колишнім мисленням, а саме, коли люди осмислювали себе поза природою або вище її. Арне Несс вважав, що потрібна не реформа існуючого суспільства, а сутнісна, глибинна переорієнтація цивілізації. На його думку, глибинна екологія означає піднесення від науки до мудрості. Це усвідомлення того, що Земля – жива, і кожен із нас є невід’ємною її частиною.
Глибинна екологія не пропонує зведення законів, етичних норм або правил поведінки. Вона орієнтує нас на самопізнання, на більш повну самореалізацію, на інтуїтивне осягнення істини, що світ усередині нас і світ зовні – це одне ціле. Людське «Я» стає відкритим і включає в себе цілий світ. Трансперсональна психологія, досліджуючи свідомість людини з абсолютно інших позицій, прийшла практично до такого ж результату, проголосивши необхідність руху до надособистісного «Я», до «свідомості єдності» [4, c. 4-5].
Арне Несс визначає екологічне «Я» як усе, з чим людина себе ототожнює, її інтуїтивне осягнення цілісності світу. Якщо людина сприймає світ через екологічне «Я», то вона природним і прекрасним чином починає наслідувати закони екологічної етики. Екологічне «Я» – це не відмова від власної особистості, але її розвиток, набуття радості й сенсу буття. Він зазначає, що любов до інших не означає зменшення любові до себе. Визнання внутрішньої цінності всіх складових частин екосистеми не є антигуманною установкою. Якщо любов до природи, дотримання принципів екологічної етики сприймається людиною як жертва, як обмеження своїх потреб, відповідно така турбота про природу рано чи пізно відступить перед теперішніми інтересами. Наша екосистема збережеться тільки тоді, коли індивід відмовиться від людського шовінізму і побачить, що захист природи тотожний захисту самого себе.
Глибинна екологія пропонує нам розвивати самосвідомість, подолати ілюзорну роз’єднаність із природою і відновити цілісний, особистісний погляд на світ. Арне Несс називає це екософією. У кожного з глибинних екологів присутня своя екософія, заснована на особистому досвіді й переживаннях, тому існує декілька (або, радше, безліч) версій глибинної екології. Він розробив вісім принципів, які складають основу дій і роздумів глибинних екологів.
Принципи глибинної екології за Арне Нессом:
- Благо і процвітання всього життя на Землі мають багато цінностей. Вони не залежать від своєї корисності для людей;
- Багатство і різноманітність життєвих форм сприяють реалізації цих цінностей і є цінними самі по собі;
- Люди не мають права зменшувати багатство і різноманітність життя, за винятком тих випадків, коли виникають потреби для збереження власного виду;
- Процвітання людського життя і культури, як і процвітання життя інших істот, вимагає значного скорочення населення людей;
- Нинішнє втручання людини у природній світ надмірне, і ситуація швидко погіршується;
- Необхідно змінити політику і дієвий вплив на базисні політичні, технологічні й ідеологічні структури;
- Ідеологічні зміни – суть, головним чином, зміни в оцінці якості життя, життя з відчуттям внутрішньої цінності всієї природи, а не прихильності до все більш високих споживчих стандартів;
- Той, хто готовий прийняти ці принципи, повинен прямо або опосередковано намагатися втілити їх у життя [1, c. 102-103].
1972 р. Арне Несс прочитав лекцію, в якій виклав основи того, що з тих пір стало називатися «глибинною екологією». Глибинна екологія – одне з пізніших виразів тієї традиції меншини в західній філософії, яка існувала сотні років і яка стверджує, що людина не є мірою всіх речей, а тільки частиною всього сущого. Центральною концепцією цього світогляду, значно популярнішого у східних філософських вченнях, особливо в буддизмі, є те, що природа реальності позбавлена бар’єрів. Щодо лекції норвезького філософа австралійський філософ Уорвік Фокс писав наступне:
«У тій мірі, в якій ми сприймаємо кордони, нам не вистачає глибинної екологічної свідомості», – твердження, що виражає «центральне інтуїтивне розуміння глибинної екології» [2, c. 106].
Дві основоположні цінності є базисом глибинної екології. Перша з них, самореалізація, розширює сприйняття екологічно свідомої особистості, виводить традиційно загальноприйняті поняття «само-» і «я» за межі цієї особистості, її сім’ї та близьких і включає в нього все навколишнє середовище як ціле. Відсутність кордонів, про що пише Фокс, – це відчуття єдності з усім іншим, звільнення від малого, індивідуально «я» і перехід до більшого «Я» шляхом підвищення екологічної свідомості. Це неегоїстичне «Я» віддане ідеї процвітання природного світу на його власних умовах, вільного від надмірного втручання людини.
Практичні наслідки такої самореалізації у цьому є різноманітні. Наприклад, Арне Несс стверджував, що самореалізація може прийти тільки шляхом створення «неподавлених» общин, які поводяться справедливо з усіма своїми членами: і людьми, і всіма іншими. Тут виникає той аспект глибинної екології, який пропагує радикальні соціальні зміни. У своїй книзі «Глибинна екологія» Білл Діволл і Джордж Сешнс стверджують:
«Щоб змінити людей, потрібно змінити культури, і навпаки. Ми не можемо ігнорувати ні особистісну арену, ні соціальну, оскільки наша мета – досягти гармонії один з одним, з планетою і з самими собою» [3, c. 105].
Друга, найважливіша, цінність глибинної екології полягає в екоцентризмі, етичному положенні про те, що все у природі має свою власну внутрішню цінність або гідність. Ярлики економічної, рекреаційної, духовної чи іншої цінності, навішані людиною для оцінки природних об’єктів, відкидаються.
Глибинні екологи заявляють, що антропоцентричний світогляд, який ставить людей у привілейоване становище, нічим не краще переконанню древніх, що сонце і зірки обертаються навколо Землі. З етичних міркувань екоцентризм розміщує людину на один рівень із деревами, травою, гірськими левами або тарганами. Ця концепція абсолютно чужа нам, західним людям, і для нас стає важко повірити, що деякі з великих релігій світу сповідують етику, засновану на екоцентризмі.
Основні ідеї глибинної екології – самореалізація і екоцентризм – різко відрізняють її від західної філософської парадигми, яка зосереджує увагу на людині як унікальному виді з моральними засадами, єдиною групою у природі, що заслуговує на етичне поводження.
Глибинні екологи закликають до скорочення народонаселення Землі, щоб зменшити тиск на навколишнє середовище. Зокрема, це досить широкий антинатальний погляд норвезької філософії, який проник у норвезьку філософію через поширеність ідеї Артура Шопенгауера. Прибічники цієї ідеї підкреслюють, що екологічні наслідки скорочення людської популяції важливі не тільки для країн, що розвиваються, де ресурси вже обмежені й де населення стрімко зростає, але також і для розвинених країн.
Жителі Північної Америки, Європи, Японії споживають непропорційно багато енергії, їжі, послуг охорони здоров’я, матеріальних благ. Глибинні екологи визнають, що тільки скорочення народонаселення дасть змогу припинити екстенсивну експлуатацію природи людиною. Вони стверджують, що тривале руйнування природного середовища не може бути виправдане ні морально, ні екологічно – більше того, вони вважають, що це може тривати довго.
Особливу тривогу у глибинних екологів викликає знищення залишків дикої природи в усьому світі. У США «дикою природою» звичайно називають значні території без доріг, в ідеалі це площа не менше 5 тис. акрів. Важливість цих зон дикої природи полягає у загальних екологічних функціях цих земель (згідно з Арне Нессом), найбільш прикметною з яких є «тривала еволюція видів тварин і рослин». Іншими словами, ці зони – банк генів живої природи. Власне Арне Несс був одним із прихильників процесу формування на півночі Норвегії унікального сховища. У ньому зберігається насіння всіх видів рослин, що існують на планеті Земля.
Для того, щоб припинити це людське насильство над природою, слід змінити напрям політичної й економічної діяльності та ідеології. Згідно з Арне Нессом, одним із «основних соціальних поштовхів глибинного, довгострокового екологічного руху є трансформація мас у новий тип суспільства, а мета – «озброїти все більше і більше простих людей їх екологічним «Я», зміцнити солідарність та ефективність масових рухів, коли вони зіткнуться з могутньою бюрократією та ієрархічними організаціями».[4, с. 4-5] Ідеальна політична форма для досягнення таких результатів буде сумісна з навколишнім середовищем та з ідеалами глибинної екології. Виходячи з цього, глибинні екологи негативно сприймають як соціалістичне, так і капіталістичне суспільства, оскільки і те, й інше засноване на гігантських підприємствах, що виробляють товари для безперервно зростаючого населення Землі.
Згідно з поглядами Арне Несса, істотним для реалізації ідей глибинної екології є її «духовний компонент, глибинна інтуїція, яку кожен повинен культивувати в собі, якщо він або вона хочуть вести життя, засноване на цінностях, а не функціонувати, як комп’ютер». [4, c. 5]
Цінності можуть бути важливими власне своєю природою, але вагомим є їх розвиток у собі шляхом певної духовної дисципліни: «Практика глибинної екології ґрунтується на релігійних і громадських засадах. Я думаю, що цьому сприяє духовна спрага» [4, c. 5]. Ця спрага виникає у сучасних безцільних споживчих культурах. «Якщо наша інтерпретація глибинної екології виявилася занадто містичною для цієї країни, так це тому, що ця країна матеріалістична» [4, c. 5].
Духовність глибинної екології, як і екофілософії взагалі, еклектична; вона широко увібрала в себе і метафізику, і духовну практику аборигенів Америки, а також інші традиції: дзен буддизм, даосизм, індуїзм, християнство. Більшість радикальних активістів охорони природи не дотримуються цих засад глибинної екології, проте відчувають міцний зв’язок між собою і місцем, де вони живуть, що зміцнює їх переконання і дії.
Упродовж свого життя Арне Несс не полишав розвитку власних ідей в аналітичній філософії. Однак вона не принесла йому значної популярності. Серед його учнів фігурують імена І. Гульвога, зайнятого, крім проблем епістемології, теоріями символічного зв’язку та взаєморозуміння («Метафізика і аналіз» J. Gullvåg, «Metaphysics and analysis», 1960); Херманна Теннесі, який семантично аналізує різні типи соціальних і політичних поглядів на життя; Харальда Офстада і Крістіана Бая, які й зараз працюють над аналізом понять у зв’язку з проблемами свободи волі, свободи як такої та необхідності.
- Naess, A., Interpretation and Preciseness: A Contribution to the Theory of Communication, 1953.
- Naess, A., Truth as Conceived by Those who are not Professional Philosophers, No 9.
- Olson R. E., and Paul A. M., Contemporary Philosophy in Scandinavia,
- Нэсс A., «Менталитет будущего» / Карельская экологическая газета «Зелёный лист», 2009, № 1(94) / перепечатка с норвежской газеты «Dagladet» от 22 января 2007.
Автор: Віталій Щепанський
