Ностальгія за витоками: до питання

Всі ми часто чуємо, що «раньше было лучше», деколи долунають рефлексії про золотий вік, але життя, напевно, більшості з нас пов’язане з розмислами про іншу, кращу дійсність. Отож, розглянемо як румунський релігієзнавець Мірча Еліаде пояснює наше захоплення витоками.

Захоплення «витоками» та «загадками Природи» свідчить про ностальгію за абсолютним виміром, яка була притаманна й людям «архаїчним», проте й для людей сучасності ці пошуки насущні, хоча носять більш особистісний характер.

Еліаде наголошує, що ностальгія за витоками неодмінно носить релігійний характер, адже людина природно прагне жити в «досконалому» чи то «райському» світі, яким він був на початку часів. Не можна виключати, що релігійна людина певною мірою «паралізована» міфом вічного повернення, зазначає Еліаде. Проте з іншого боку, не варто забувати й того, що релігійна людина бере значну відповідальність на себе, беручи участь у створення Космосу, дбає про життя Світу, рослин і тварин у ньому, натомість, як відзначає М. Еліаде, сучасній цивілізації відомі лише моральні, соціальні чи історичні обов’язки, що не є відповідальністю космічного масштабу.

На релігійну людину покладається відповідальність за оновлення Світу, звідси витікають усі подальші форми політики.

Водночас тут ми можемо вбачати на головну характеристику людини архаїчної – це онтологічна занепокоєність, «жадоба за священним і ностальгія за буттям».

Також цікаво відзначити, що релігізнавець наголошує на гуманності, що носить трансцендентну позалюдську модель що передбачає тим самим суворе виконання настанов міфів та імітуючи богів. Відтак imitation dei (з лат. «імітація богів») являється ідилічним дійством, що передбачає велику відповідальність.

М. Еліаде коментує, що підхід розглядати людину, як істоту історичну, означав її «приниження» до рівня біології чи навіть інших цивілізацій, втрату самобутності та ідеалізму. З іншого боку, такий «історицистський песимізм» допоміг відкинути натуралістичну настанову в релігієзнавстві, тобто пояснення релігійних вірувань через «фетишизм», а відтак поклоніння власне предметам, а не ієрофаніям, тобто маніфестаціям сакрального в предметах матеріального світу.

Сучасна людина зберігає залишки поведінки релігійної в аспекті замаскованих ритуалів і збіднілої міфології. В якості прикладу релігієзнавець згадує цікаву міфологічну функцію читання книг, адже це дарує «вихід із часу», та змушує жити читача в іншій «історії».

Захоплення «витоками» в історії

Один із найбільш виразних прикладів «одержимості» витоками продемонструвало ХІХ століття, на думку Еліаде, на що вказують популярність спіритизму, теософії, а також широкі зацікавлення різноманітними «витоками» мов, видів, рас, спільнот тощо, які не обмежувалися лише гуманітарними розвідками, але зачіпали активно й природознавство. Ще раніше були есхатологічні настрої людей в епоху великих географічних відкриттів, адже тоді люди вірили в можливість оновлення християнства та нового початку священної історії на новій землі.

Розкриваючи суть пізніших втілень «ностальгії за витоками»,Еліаде відзначає міфологічну структуру комунізму та його есхатологічне значення: визвольна роль праведника, необхідна роль страждання заради зміни онтологічного статусу Світу, бій між «добром» і «злом» (Христом і Антихристом відповідно), есхатологічна надія на абсолютний кінець історії. Як відзначає дослідник Йонун, ця есхатологія використовує міф про «золотий вік», та вдається до своєрідного подолання «жаху історії» завдяки поясненню страждання спільнот людей через «гніт гнобителів та капіталістів».

Не менш очевидну міфологічну структуру також має міф націонал-соціалізму, що апелює до германської міфології та апокаліптичного міфу про Раґнарьок, останню битву «героїв» і «гігантів», що закінчується неминучою поразкою «героїв». У своєму «Португальському щоденнику» Еліаде відзначає, що з 1934 неперестанно дивувався, чому Гітлер апелював саме до цієї «песимістичної міфології», що не передбачала жодного іншого сценарію. В цьому сенсі дослідник Йонун відзначає, що Еліаде вважав обидва політичні міфи назагал подібними одне на одного.

Еліаде пише, що досить промовистим є прагнення сучасної західної людини шукати свої витоки, що свідчить про кризу та водночас збереження сили релігійного фактору в житті людини, що особливо яскраво про це свідчить приклад населення США та народів Латинської Америки.

Люди очікують кінця світу або космічного оновлення або Золотого віку в часи глибокої кризи. Тим самим люди чекають виходу та настання Земного Раю, який закінчив би їхній відчай через втрату свободи, бідністю та руйнуванням традиційних цінностей.

Також Еліаде пропонує розглядати деякі мистецькі експерименти як ностальгію за «витоками», порівнюючи сюрреалізм із візіонерством в області мистецтва. Зокрема в теоріях Андре Бретона варто відшуковувати, прагненням очищення мистецтва та віднаходження первинної чистоти. Окрім сміливих мистецьких експериментів із боку митців початку ХХ століття, які прагнуть змінити умови існування людини, Еліаде вбачає ініціатичні моделі в культурі, між іншим, широке застосування їх відбувається в літературі. В сучасному мистецтві Еліаде вбачає також прагнення до радикального оновлення в аспекті цінностей через руйнування застарілих засобів вираження, а також заснування мистецького досвіду ab initio.

Релігієзнавець вказує, що прагнення інтерпретувати ініціаційні елементи в культурі також вказує на ностальгію за «справжнім», «первинним». У цьому сенсі ефективна «демістифікація», яка демонструє в профанному світі «сакральні» елементи, що хоча й перебувають в уявних світах, проте є частиною людської істоти та її досвіду, відтак – сучасна західна людина прагне до renovatio, що могло би змінити її життя.

На думку Еліаде, корінь кризи сучасного світу лежить саме в його відношенні з сакральним, а відтак має релігійний характер, у цьому сенсі звернення до іншого релігійного досвіду здатне допомогти віднайти істинний смисл життя.

В цьому контексті Еліаде відзначає, що головною подією ХХ століття було відкриття неєвропейця та його духовного світу, й саме історія релігій служить інструментом можливих змін світового масштабу – з перевідкриття сакрального для світу європейця.

Давно забуте старе?

В сучасному світі ініціація не втратила своїх позицій, лише змінилися її прояви. Еліаде виділяє в ініціації три види: перший – це колективні практики ініціації до певної вікової групи; другий – це містерії при входженні до таємних спільнот чи братств (Männerbünde); третій – це принципово особистісна ініціація в містичних практиках, приміром, для брахманів чи шаманів. Ініціація означає смерть «природної» людини та перехід до «духовної» істоти, що живе у «безпосередній реальності». Ініційована людина стає принципово інакшою, справжньою людиною чи то пак надлюдиною, відкритою до трансцендентного виміру.

Через ініціацію інтерпретують багато культурних артефактів, історичних подій і процесів, а також психологічних явищ, адже, як пише М. Еліаде, ініціація «надихає та спрямовує духовну активність».

Навіть просто переповідаючи або ж слухаючи міф, будь-яка сучасна людина відновлює контакт із сакральним та реальністю, та долає свою «історичну ситуацію», себто профанне існування. Еліаде відзначає, що справжнім невіглаством виступає самоідентифікація реальності з власною «історичною ситуацією», власною особою тощо.

На нашу думку, важливими виступають міркування Еліаде щодо того, що відкриття людиною десакралізованого Космосу відбулося не так давно. Відтак, по-справжньому раціональної людини, констатує релігієзнавець, фактично не знайти, адже будь-яка людина водночас становить її свідому діяльність та ірраціональний досвід. Насамкінець, Еліаде зазначає, що релігія та міфологія для нерелігійних людей «окультизувалися в темряву несвідомого», відтак можливість відновлення релігійного почуття досі живе в людях.

Автор: Анна Клокун

поділитись